Під кодовою назвою «Сейм» - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Під кодовою назвою «Сейм»

Під кодовою назвою «Сейм»

Вийшло друком видання, присвячене невідомому епізоду польсько-української історії
Юрій ШАПОВАЛ, професор, доктор історичних наук

Днями в Польщі, в містах Варшава та Жешув, відбулася презентація 6-го тому спільної видавничої серії «Польща та Україна в 30—40-х роках ХХ століття. Невідомі документи з архівів спеціальних служб». Цей том присвячено операції під кодовою назвою «Сейм», що її розпочали органи радянської держбезпеки у 1944 році. У варшавській презентації взяли участь голова Інституту національної пам’яті (ІНП) — Комісії з переслідування злочинів проти польського народу (така точна назва цієї структури) доктор Януш Куртика та посол України в Польщі Олександр Моцик. Присутніми були науковці, журналісти, всі, кого цікавить непроста історія польсько-українських взаємин. Велелюдною була й презентація у відділенні ІНПу в місті Жешуві (це відділення очолює пані Ева Ленярт, яка багато зробила, щоб жешувська презентація була успішною).

Втім, не презентаціями одними був відзначений наш цьогорічний візит до польських колег, з якими директору Галузевого державного архіву Служби безпеки України Сергію Богунову, провідному спеціалісту цього архіву Петру Кулаковському, ще кільком співробітникам цієї установи, а також мені випало входити до спільної польсько- української робочої групи. (Цього року до складу української делегації був включений також Сергій Лановенко, начальник Архівного підрозділу Управління Служби безпеки України в Одеській області, який бере участь у підготовці чергового тому.) Спільна група існує вже дванадцять років і здійснює підготовку томів згаданої видавничої серії. Польську частину робочої групи очолює віце-директор департаменту міґраційної політики міністерства внутрішніх справ і адміністрації Республіки Польща Пйотр Мєрецький. Учасниками групи з польського боку є співробітники ІНП (переважно співробітники Бюро надання доступу та архівізації документів). Цього року польські колеги зробили так, щоб ми значно розширили наші знання про Польщу, зокрема про ті місця, де відбувалися події, що про них ми розповідаємо у спільному виданні. Наприклад, цього року ми побували у Бєщадах, а всього проїхали по польській території понад 1300 кілометрів.

Взагалі їздити одне до одного нам регулярно доводиться з 1996 року. Маємо змогу спостерігати, як і в чому змінюються наші країни (Польща, зокрема, разюче еволюціонує після входження до Євросоюзу). Ясна річ, ми просуваємо вперед спільний проект. Вже видано шість томів, що присвячені діяльності польського підпілля в Західній Україні в 1939—1941 роках, переселенням польського та українського народу в 1944— 1946 роках, ролі поляків й українців під час Другої світової війни (стрижнем цього тому стали документи, що відбивають макабричну «волинську різанину» 1943—1944 років), операції «Вісла» 1947 року.

Наша спільна робоча група відразу визначила принципи, якими доцільно керуватися, якщо ми насправді прагнемо досягнути результату, а не збиратися на безкінечні та нудні розмови про «тяжкі питання» минулого. З посеред таких принципів було визначено і наступний: якомога менше особистісних оцінок і рефлексій — якомога більше документів, недоступних фахівцям і широкому загалу раніше. Можливо, це рятувало та рятує нашу спільну групу від фатальних непорозумінь, безплідних дискусій і взаємних підозр та обвинувачень. Хоча — зізнаюся чесно — історичних підстав для цього було і є більш ніж достатньо. Проте не це, а власне операція «Сейм», що їй присвячено черговий том спільної серії, буде предметом моєї розповіді.

ЗАДУМ

Задум операції «Сейм» виник ще в 1943 році, коли з території України не були відкинуті німецькі окупанти. Вже тоді радянська розвідка отримала відомості про те, що спостерігаються тенденції до зміцнення польського підпілля в Західній Українi й Західній Білорусі. Його представники нібито розпочали реєстрацію комуністів і керівних працівників. Крім того, на згаданих теренах, і в самій Польщі, була відновлена та активізувала свою діяльність Польська організація військова (ПОВ). До того ж, у радянської сторони з’явилась інформація про евентуальний альянс Організації українських націоналістів (бандерівців) — ОУН(Б) і ПОВ.

Все це, на думку керівників радянської спецслужби, створювало небезпечну обстановку, могло негативно вплинути на ситуацію після вигнання нацистів. 6 листопада 1943 року з’явилося орієнтування, підписане наркомом держбезпеки УРСР Сергієм Савченком і надіслане до місцевих органів НКДБ. У цьому документі, зокрема, підкреслювалося, що «хоча повстання, що готується, заздалегідь приречене на поразку, як це визнає саме керівництво ПОВ, тим не менш, за задумом останнього, воно повинно бути здійснене для того, щоб показати всьому світові «небажання» населення колишньої Польщі прийняти радянську форму державного устрою». На цей час керівництво СРСР і УРСР мало відомості про засилання польським еміґрантським урядом з Великої Британії на територію Західної України та Західної Білорусі емісарів для керівництва польським підпіллям і для здійснення підривної роботи.

У наступному орієнтуваннi від 24 листопада 1943 року Савченко підкреслив важливість видобування інформації про колишніх громадян Польщі, які осіли у східних областях України. Серед них, імовірно, могла бути польська агентура, заслана польським підпіллям. Директива вимагала виявляти представників підпілля, а також виявляти агентів інших іноземних розвідок.

Не підлягає сумніву, що директиви Савченка були інспіровані Москвою. Це засвідчив наказ за підписом заступника народного комісара держбезпеки СРСР комісара держбезпеки 2-го рангу Богдана Кобулова від 25 січня 1944 року. Цей наказ, до речі, вперше оприлюднив ще в 1993 році мій польський колега історик Ґжеґош Мазур. Так ось, у наказі, зокрема, підкреслювалось: «З метою концентрації всіх матеріалів про польське націоналістичне підпілля організувати централізовану розробку під кодовою назвою «Сейм», де повинні бути зібрані матеріали про всі виявлені націоналістичні організації (з окремими розділами на кожну)». Кобулов також вимагав до 10 лютого 1944 року подати для затвердження 2-му Управлінню НКДБ СРСР конкретний план агентурно-оперативної роботи щодо поляків. Такий план було складено, а наказ Кобулова можна вважати першим офіційним документом, який містив саму назву запланованої операції — «Сейм».

29 лютого 1944 року Сергій Савченко підписав ще одну директиву. ПОВ, Стронніцтво народове, Обуз з’єдночення народовего (ОЗОН), Стронніцтво людове, Польська соціалістична партія (ПСП) — всі структури у директиві були кваліфіковані як небезпечні для тилу Радянської армії, антирадянські. Директива вимагала виявляти і заарештовувати керівників й учасників згаданих структур, виявляти центри цих організацій та канали їхнього зв’язку з Лондонським польським емігрантським урядом. В іншому документі Савченко звертав увагу керівників місцевих управлінь НКДБ на те, що «найбільш ворожими у своїй антирадянській діяльності» є ОЗОН і ПОВ.

Цілком очевидно, що, розпочинаючи операцію «Сейм», радянський істеблішмент намагався розв’язати для себе щонайменше два завдання. По-перше, йшлося про протидію політиці польського еміграційного уряду (який, до речі, СРСР визнав у липні 1941 року і з яким розірвав дипломатичні стосунки в 1943 році після того, як нацисти оприлюднили інформацію про Катинський розстріл) на відновлення своєї незалежної держави в кордонах 1939 року. По- друге, Кремль мав на меті знекровити ті політичні сили польського суспільства, які намагалися заблокувати перехід Польщі під сферу впливу Радянського Союзу і не допустити встановлення влади комуністів у своїй країні. Одним з підтверджень цього є розлоге орієнтування «Про польські політичні партії та організації», затверджена Сергієм Савченком у квітні 1944 року та вперше надрукована в нашому виданні.

Інші документи дають підстави для детальнішого розуміння того, що Радянський Союз на теренах Західної України, Західної Білорусі та Литви, на звільнених від німців польських землях мав свободу дій стосовно Польщі, стосовно польських підпільних структур, стосовно небезпечної для нього Армії Крайової не лише тому, що СРСР являв собою значну військову потугу. Така свобода дій була гарантована і позицією Заходу. Наприклад, у свідченнях Марії Роговської, учасниці організації «Паньствова служба цивільна», заарештованої в Рівненській області в 1944 році, так були позначені мотиви дій Лондонського еміграційного уряду, який заборонив полякам виїздити з Західної України: «Подібні інструкції мотивувались тим, що за наполяганням США та Англії Радянський Союз нібито змушений буде врешті-решт провести облік поляків, які мешкають у західних областях, тому польський уряд прагне якомога більше залишити поляків на цих землях для того, щоб обґрунтувати свої претензії на Західну Україну».

Проте ніякого тиску з боку західних політиків на СРСР за його дії проти поляків фактично здійснено не було. Не були ефективними і спроби західних лідерів втрутитися в хід подій у Західній Україні та Західній Білорусі під час Ялтинської конференції. De facto на цій конференції було визнано право сталінського режиму в будь-який спосіб забезпечувати тили Радянської Армії на звільнених від німців територіях, а відтак і придушувати польське політичне та збройне підпілля.

На початковій фазі операції «Сейм», як засвідчують документи, радянська спецслужба наносила превентивні удари по польському підпіллю. Чимало із заарештованих, як, наприклад, засвідчує довідка начальника УНКДБ по Рівненській області Федора Цвєтухіна щодо арешту поляків від 7 червня 1944 року, прямо не вели жодних дій проти комуністичних структур, а чекали відповідних вказівок щодо цього. Одначе чим далі Радянська Армія просувалася на Захід, тим більш конкретних форм набувала робота польських підпільних структур, тим активніше діяли органи радянської спецслужби.

РЕАЛІЗАЦІЯ

Саме це підтверджують надруковані в 6-му томі документи. Їх слід розглядати в контексті здійснюваних Радянським Союзом заходів із комунізації тогочасної Польщі. На межі 1943—1944 років було створено Крайову Раду Народову (КРН), сформовано її представницькі місцеві структури. Зі Сходу разом iз Радянською армією до Польщі йшла 1-а Польська Армія. В липні 1944 року було створено виконавчий орган прокомуністичної польської влади — Польський Комітет Національного Визволення (ПКНВ). Цей комітет оприлюднив Маніфест до польського народу. Концепція, що її пропонував ПКНВ, радикально відрізнялася від того, що політично сповідував емігрантський уряд. Ясна річ, прокомуністичний ПКНВ проголосив основою зовнішньої політики союз із СРСР, підписав iз ним угоду про радянсько- польський кордон по «лінії Керзона», про взаємини між радянським головнокомандуванням і польською адміністрацією.

Представникові СРСР при ПКНВ генералові Миколі Булганіну надавалися широкі права. Перед ним, зокрема, було поставлено таке завдання: «Ніяких органів влади, в тому числі й органів польського емігрантського «уряду» на території Польщі не визнавати; осіб, які видають себе за представників цих органів, розглядати як самозванців і заарештовувати їх як авантюристів...». Вимагалося також вести роботу з очищення тилу Радянської армії «від різного роду груп і формувань емігрантського «уряду», від збройних загонів так званої Крайової Армії, а також слідкувати за роззброєнням вказаних вище груп і загонів...».

Отже, операція «Сейм» органічно вписувалася в реалізацію поставлених завдань, що докладно розкривають документи, вміщені в 6-му томі. Найбільшу групу документів складають матеріали про придушення збройної та терористичної боротьби польських підпільних формувань.

Особливо прискіпливо московське керівництво ставилося до фактів вбивства польськими підпільниками вояків Червоної армії, співробітників міліції. Так, у записці по «ВЧ» до наркома внутрішніх справ Василя Рясного та наркома держбезпеки Сергія Савченка від 25 травня 1945 року згаданий Богдан Кобулов вимагав негайної інформації по кожному окремому випадку вбивства офіцерів і солдатів. Подібні факти були потрібні насамперед для того, щоб посилити дії проти АК, що була наймасовішою військовою організацією антигітлерівського підпілля в Польщі та боролася за відновлення довоєнних кордонів Польщі, за відродження влади емігрантського уряду.

Збереглося чимало документів про діяльність структур АК, зокрема про викриття її Львівського обшару навесні 1945 року. Для радянської держбезпеки, як і для всього московського істеблішменту, успіхи в протидії АК мали неабияке практичне значення. Адже саме АК, приблизно 70—80 тисяч її вояків, дислокованих переважно в східних і південно-східних воєводствах Польщі та на теренах Литви, Західної України та Західної Білорусі, мали реалізувати план операції «Буря». Цей план передбачав участь АК у вигнанні німців, допускав взаємодію з Червоною Армією, але не входження до неї. Командирам АК наказувалося залишатися в тилу Червоної Армії, перешкоджати встановленню влади польських прокомуністичних структур, забезпечувати утвердження адміністрації емігрантського уряду. Ось чому протидія АК, знищення її підпільних структур, озброєних підрозділів, що займалися розвідкою, підтримували радіозв’язок між собою та з Головним командуванням і з урядом у Лондоні, перекиданням зв’язкових через лінію фронту, здійсненням диверсій тощо, була важливою складовою операції «Сейм».

Вперше ми опрацювали документи, що відбивають виникнення, діяльність і знищення органами держбезпеки тих військово-політичних формувань, що постали після формального розпуску АК (січень 1945 року) на основі її кадрів. Насамперед це стосується організації «Вольносць і Неподлеґлосць» (ВіН), що проіснувала до 1952 року, хоча її керівництво неодноразово піддавалось арештам. Йдеться також про організацію Войскови звьонзек самооборони (ВЗС). В липні 1945 року НКВС Білорусії виявив наказ Біло-Подляського обводу АК, в якому було вказано, що ВЗС постає замість АК і має ті самі завдання, що й АК.

Архівні джерела засвідчують, що новим важливим завданням польського підпілля після підписання 9 вересня 1944 року угоди про польсько- українські переселення стала протидія переселенням. Так, у своєму орієнтування начальникам управлінь НКВС західних областей від 12 вересня 1945 року заступник наркома внутрішніх справ УРСР Тимофій Строкач повідомляв: «Останнім часом керівні кола польського націоналістичного підпілля здійснюють низку заходів по зриву евакуації польського населення та зміцненню своїх глибоко законспірованих організацій в західних областях України, шляхом закидання з Польщі раніше евакуйованих польських націоналістів, переважно учасників АК з числа молоді...».

Строкач інформував, що основним їхнім завданням є розповсюдження чуток про погані умови життя в Польщі для тих, хто евакуювався з Західної України, про помсту з боку аківців, про те, що США та Англія повернуть польські землі шляхом тиску на СРСР, а тому їхати немає сенсу. Одним із завдань було здійснення терористичних актів проти співробітників НКВС- НКДБ і проти тих, хто співпрацює з їхніми органами. Директива, підписана Строкачем, вимагала піддавати всіх, хто приїхав з Польщі, конспіративному арешту, допитам з метою з’ясування приналежності до підпільних структур, а також, якщо можливо, використовувати в оперативних інтересах.

Як вже я зазначив, радянську спецслужбу особливо непокоїла перспектива домовленостей між польським й українським підпіллями. 5 червня 1946 року Сергій Савченко у своїй доповідній записці, надісланій до Москви та до керівництва УРСР, зазначав: «Органами МДБ УРСР, в ході ліквідації українських і польських націоналістичних формувань в західних областях України видобуті агентурні та слідчі відомості, а також документи оунівського та польського підпілля, що свідчать про те, що главарі цих формувань активно ведуть переговори про припинення боротьби між ОУН і Армією Крайовою — АК, і про об’єднання та спрямування сил цих нелегальних формувань проти Радянської влади і Польського Уряду Національної Єдності».

Вказуючи на те, що аналогічні переговори в минулому (1942—1944 роки) також проводилися, Савченко констатує: «Ми маємо факти, коли місцеві націоналістично налаштовані поляки входять в контакт з керівниками підпілля ОУН-УПА, постачають оунівських нелегалів харчами та одягом, надають їм активне сприяння в приховуванні від переслідувань нашими органами». Виходячи з цього, Савченко ставив завдання перед органами держбезпеки вжити активних агентурно-оперативних заходів «із боротьби та ліквідації залишків українсько-польського націоналістичного підпілля». Таким чином, операція «Сейм» до певної міри набувала антиукраїнського забарвлення.

НАСЛІДКИ

Особливий інтерес становлять надруковані в 6-му томі довідкові та статистичні матеріали. Вони відбивають не лише масштаби та динаміку проведення операції «Сейм», а й дозволяють визначити певні акценти у діях радянської спецслужби. Зокрема, в серпні 1946 року з’явилася довідка начальника 2-го Управління МГБ УРСР Павла Медвєдєва про результати агентурно-оперативної роботи по польській лінії за період з 1944-го по 1 вересня 1946 року. У цьому документі підкреслювалося, що основні зусилля були зосереджені на ліквідації тих структур, якими керував польський еміграційний уряд, а серед найбільш важливих називались ПЗП-АК («Польський Звензек Повстанчи» — «Армія Крайова»), ПСЦ-ДР («Паньствова Служба Цивільна» — «Делеґатура Жонду»), организації «НСЗ» («Народове Сили Збройнє»), «НОВ» («Народова Організація Войскова»), «КОН» («Конвент Організацій Неподлєглосцевих»), «Млода Польська», молодіжні організації «Стшелець», «Орлента» та деякі інші. «Перелічені підпільні організації, — підкреслювалося в довідці, — мали грошові засоби, кадри, озброєння, радіостанції, друкарні та іншу техніку». У довідці зазначалося, що всього у 1944—1946 роках було ліквідовано 168 «польських антирадянських організацій і груп», заарештовано близько 4000 осіб.

Друкуючи цей та інші документи, що вперше залучаються до наукового обігу, ми вважаємо за потрібне звернути увагу дослідників на необхідність подальшого ретельного дослідження реальної ролі та впливу вказаних та інших польських нелегальних структур, вивчення того, якою мірою дії радянських органів держбезпеки були превентивними, а якою мали характер ліквідації тих структур і окремих осіб, чия боротьба проти комуністичного режиму вже мала цілком конкретні результати.

Слід вказати на ще одну проблему. Нам не вдалося знайти якогось одного підсумкового документу, що однозначно ставив би крапку в історії проведення операції «Сейм». Можливо, це вдасться зробити іншим дослідникам. Проте доступні джерела дають підстави пов’язувати фінальну фазу цієї операції з 1946 роком.

Утім, не підлягає сумніву інше. Документи, надруковані в 6 му томі, дають підстави стверджувати, що всі ключові питання, пов’язані з організацією та проведенням операції «Сейм», розв’язувались у Москві. НКВД і НКГБ УРСР, судячи з наявних джерел, були виконавцями вказівок центру. Політика Москви щодо Польщі під час війни, як відомо, змінювалась, але незмінною залишалася лінія на послідовне винищення представників польської «підпільної держави», всіх її структур.

...Ми поверталися з Польщі з добрим настроєм, з приємним здивуванням від того, як резонують у сучасному польському суспільстві (яке, звісно ж, має не менше поточних проблем, ніж українське) історичні події. Ми підписали черговий протокол засідання робочої групи, а тому мали ще й відчуття перспективи: черговий, 7-й том спільної видавничої серії буде присвячено Голодомору в Україні. Ми будемо друкувати, зокрема, матеріали польської розвідки, польських та інших дипломатичних установ, що стосуються трагедії 1932—1933 років. Отже, можна твердо пообіцяти: це буде також унікальний том. Його презентацію розраховуємо провести в листопаді цього року в Києві.

Статтю російською мовою читайте в газеті "День"

2008-01-26 17:49:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар