Павло Чубинський: енергія душі та розуму - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Павло Чубинський: енергія душі та розуму

Павло Чубинський: енергія душі та розуму

Андрій ЗИЛЬ, журналіст, член Національної спілки краєзнавців України

Павло Платонович Чубинський відомий як неперевершений народознавець, збирач духовних скарбів українського народу, як економіст, поет, автор слів Державного Гімну України. Його «Праці етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край» і сьогодні не втратили своєї науковості й актуальності. У молоді роки він брав активну участь у громадському русі, поширював ідеї боротьби проти царського уряду. За свої щирі, патріотичні» наміри більше як на шість років був відлучений від України і засланий на «перевиховання» в Архангельську губернію. Там здобув авторитет великого організатора науки і невтомного дослідника Північного краю. Його внесок у розвиток культури і науки в Україні величезний.

Повернувшись із заслання, з мандатом Російського географічного товариства (РГТ) Чубинський у 1869—1870 рр. організував три етнографічні експедиції. Причому рішення про спорядження експедиції в Південно-Західний край у РГТ визріло давно. Ще у вересні 1862 року було виділено 10 тис. крб на її утримання. Але тоді в Російській імперії не знайшлося справжнього організатора й керівника, доки не взявся за цю справу Чубинський. Ще раніше, 1853 року, віце-президент РГТ М. Муравйов запропонував відкрити в Києві Відділ географічного товариства для наукового дослідження краю. І     тільки 20 літ по тому, 13 лютого 1873 року, за діяльної участі П. Чубинського Відділ таки відкрився і запрацював як наукова установа. Отже, незабаром минає 140 років відтоді. Це нагода, щоб згадати праведні труди П. Чубинського, за які він двічі удостоєний срібних і двічі золотих медалей та Уваровської премії Петербурзької академії наук.

ЗАМІСТЬ ОРДЕНА — ЖАДАНА ВОЛЯ

1869 рік приніс цілу низку несподіваних подій для Павла Чубинського. Він давно поривався залишити холодний Архангельськ і виїхати в будь-яку губернію Російської імперії, аби позбутися опіки всюдисущого й підступного жандармського полковника Локса, який вдавався до фабрикації доносів і строчив їх міністру внутрішніх справ, аби завдати клопоту діяльному чиновникові Чубинському, до якого з повагою ставилося найвище губернське начальство.

А тут після п’ятимісячної наукової експедиції по семи північних губерній і написаного звіту його викликали до Петербурга для особистої доповіді у президії РГТ. Саме за клопотанням цієї наукової установи йому судилося назавжди залишити Архангельську губернію, де провів більш як шість років заслання. У Петербурзі він був бажаною людиною не лише в Географічному товаристві. Великий князь Олексій Олександрович збирався в поїздку на Північ і перш ніж вирушити в далеку дорогу, бажав дізнатися про цей край від людей бувалих. Зустріч із Чубинським та розповіді останнього виявилися настільки цікавими й корисними, що великий князь подарував йому діамантовий перстень.

РАРИТЕТНА ПУБЛІКАЦІЯ СЛІВ ТА МУЗИКИ ДЕРЖАВНОГО ГІМНУ УКРАЇНИ

Не менше вразила доповідь П. Чубинського про виробництво хліба, льону і льоноторгівлю в північних губерніях Європейської Росії й членів президії РГТ. Звіт становив близько трьохсот сторінок друкованого тексту. Вчені відзначили проведену дослідником роботу і схвалили її до друку.

Тим часом, доки Чубинський працював над звітом у географічному товаристві, архангельський губернатор Сергій Павлович Гагарін, котрий дуже поважав П. Чубинського, надіслав клопотання міністрові внутрішніх справ про нагородження його орденом св. Станіслава другого ступеня з імператорською короною. Але там схаменулися й визнали недоцільним нагороджувати орденом особу, піднаглядну поліції. Разом з тим для заохочення службової діяльності замість нагороди міністр внутрішніх справ звернувся до царя по Високий дозвіл звільнити Чубинського від поліцейського нагляду. Цю пропозицію було схвалено. У листі — відповіді начальникові Архангельської губернії міністр генерал-ад’ютант Тимашев повідомляв: «Государ імператор Наймилостивіше дозволив звільнити Чубинського від нагляду поліції для того, щоб він, перебуваючи нині в Петербурзі, не повертався на місце служби в Архангельську губернію. Про таку Височайшу волю я повідомив С.-Петербурзького обер-поліцмейстера для оголошення Чубинському».

Майже два місяці П. Чубинський перебував у столиці. Вони були для нього успішними і, можна сказати, справді щасливими. 11 березня його звільнили з посади державного службовця, дозволили проживати в Україні. 27 березня 1869 року його було обрано дійсним членом РГТ, яке вже в середині травня з Високого дозволу поклало на нього обов’язки керівника експедиції до Південно-Західного краю для етнографічних і статистичних досліджень. А втім, додалася ще одна приємна новина до попередніх: 1869 року в Петербурзі вийшов друком його «Нарис народних юридичних звичаїв і понять із цивільного права в Малоросії», написаний ще в студентські роки й побудований на українському етнографічному матеріалі подібно до кандидатської дисертації. Згадана праця не залишилася непоміченою, і президія РГТ нагородила автора срібною медаллю.

Це була друга срібна відзнака молодого вченого за його наукові праці. У Петербурзі П. Чубинський з’ясував географічні межі проведення майбутньої експедиції та поспішив в Україну, як син до рідної матері. Тут його тепло зустріли рідні, друзі, товариші. Як згадував Ф. Вовк, особистість П. Чубинського немовби була оточена своєрідним ореолом. Кожен з однодумців прагнув побачити відомого бориспільця. Перша зустріч відбулася на квартирі В. Антоновича, де молоді громадівці побачили невисоку на зріст, кремезну, схильну до повноти людину, котрій на вигляд було під сорок років (Чубинському тоді було всього тридцять. — А. З.), з великим носом, повними губами, темною бородою та осяйними великими очима. Своїм виглядом радше був схожий на цигана, аніж на українця. Говорив дужим, сильним голосом, який радше підходив для площі чи великої аудиторії, аніж для інтимних бесід у невеличких кімнатах В.       Антоновича. Розповідав друзям про свої відносини з архангельським начальством, про успіхи в географічному товаристві. Через хвилину сипав жартами й добродушно розповідав анекдоти й різні бувальщини про свої походеньки як піднаглядного мандрівника і статиста. Особливо весело розказував про зняття з нього поліцейського нагляду, про повну свободу проживання по всій Російській імперії, крім Архангельської губернії, через що в нього взяли підписку про заборону в’їзду на її територію.

УКРАЇНОЮ — ЗА СКАРБАМИ

З прибуттям П. Чубинського до Києва питання проведення експедиції набрало чітких обрисів. У «Губернских ведомостях» трьох губерній і в «Епархиальных ведомостях» Кам’янець-Подільської губернії опубліковані програми, за якими передбачалися дослідження Південно-Західного краю. Крім того, відбитки цих програм було розіслано установам та особам, які могли б повідомити потрібну інформацію. До плану досліджень уходило все багатогранне життя й побут народностей краю.

«Вирушаючи в експедицію, — писав П. Чубинський, — я виклав комісії , що споряджала експедицію в Західно-Руський край, думки, якими я вважав обов’язково керуватися під час вивчення довіреного моєму дослідженню Південно-Західного краю. На початку я вказав на розширення кордонів дослідження, не обмежуючись адміністративними межами Південно-Західного краю, а долучити сюди південні райони Гродненської та Мінської губерній, західні — Люблінської та Сідлецької й північно-східну частину Бессарабії. Комісія затвердила цей район досліджень». Такі наміри зумовлені тим, що дослідник намагався охопити саме ті райони, де найбільше жило українців.

Після попередньої підготовки П.  Чубинський запросив у помічники Івана Чередниченка й улітку 1869 року вирушив з ним у дорогу, об’їхавши за п’ять місяців 36 повітів. Друга експедиція розпочалася взимку 1869-го, третя — влітку 1870 року. Всього було охоплено дослідженнями 56 повітів. Зібрано величезний обсяг матеріалів: обрядових пісень записав близько 4000; родини, хрестини, похорони записав у кількох місцях; весіль описано ним більш як у 20 місцях, казок — близько 300. За програмою говорів він зробив записів більш як у 60 місцях, із книг волосних судів ним відібрано близько 1000   рішень. Майже повсюди робилися записи про зарплатню, яку отримували українські люди, про їхні характерні заняття, урожайність, про вплив селянської реформи на економічний побут народу, про торгівлю лісом, тютюнництво, шовківництво, виноробство тощо.

Успішній роботі експедиції сприяло багато культурно-громадських діячів, зокрема М. Драгоманов, В. Антонович, М. Лисенко, О. Русов, М.     Костомаров, О. Кістяківський, В.  Симиренко. Численними кореспондентами були вчителі, земські статисти з місць, священики, мирові посередники. За два роки напруженої та виснажливої роботи зібрано й упорядковано багатий за змістом і широкий за географічними мірками фольклорний, етнографічний, мовний і статистичний матеріал, який увійшов у семитомне видання під назвою «Праці етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край».

ЛЮДИНА, ЯКА ВІРИЛА В СЕБЕ

Закінчивши таку важливу для науки роботу, П. Чубинський не сидів на місці. Щоб мати заробіток, у другій половині 1870 року переїхав до Городища (нині Черкаська область), влаштувався на роботу в адміністрацію фірми «Брати Яхненки й Симиренки», де мав вивчити процес цукроваріння і збирати статистичні відомості цукрових заводів. Разом з тим продовжує підготовку зібраних етнографічних матеріалів. Як людину з великими організаторськими здібностями, його обрали секретарем Київського відділення Російського технічного товариства. На новій посаді багато часу проводить у ділових поїздках. Та вируюча енергія душі й розуму пориває його до реалізації нових планів, пов’язаних з відкриттям у Києві Південно-Західного відділу РГТ для поліпшення вивчення краю. У листі від 25 січня 1872 року до авторитетного вченого, члена-кореспондента Петербурзької академії наук М. Максимовича просить звернутися до генерал-губернатора князя О. Дондукова-Корсакова з проханням бути покровителем відділу і запевняє: «Якщо я беру на себе ініціативу в цій справі, то лише тому, що я вірю в свою енергію».

У цьому переконував Чубинський і в листі зі своїм підписом до генерал-губернатора, який, у свою чергу, клопотав перед вищими колами Петербурга про відкриття в Києві відділу як наукової установи. Ініціатива Чубинського не виявилася марною. Дозвіл було одержано. 13 лютого 1873 року відбулося офіційне відкриття Південно-Західного відділу РГТ з участю самого генерал-губернатора О. Дондукова-Корсакова, який оголосив відділ відкритим і заявив про свою готовність сприяти його діяльності. Головою обрано ревного просвітителя краю Г. Галагана, а керуючим справами — П. Чубинського. У промові він наголосив на вивченні трьох етнографічних типів — малоросіян, поляків та євреїв, а отже, економічної ролі і значення кожного з цих елементів, тому слід «відмовитися від властивого в нашому житті роздратування, до прикладу, явно там, де історія породила ненормальність життєвих явищ. Ми будемо вивчати так, як вивчають патологи подібні явища в людському організмі». Насамкінець П. Чубинський закликав присутніх працювати на користь країни, «звідки пішла земля Руська». Із присутніх на першому засіданні 17 членів 10 були членами Київської громади. Завдяки своєму авторитету й організаторському таланту П. Чубинський переконав високих урядовців у важливості відкриття відділу РГТ, що відтак легалізувало роботу Київської громади й усіх тих, хто горів бажанням працювати на користь рідного краю. Ф.    Вовк із цього приводу згадував: «Відкриття Південно-Західного відділу легалізувало в крайньому разі більшу половину того, що ми робили до цього мимоволі під виглядом «таємного товариства» Київської громади». Навіть робота з укладання словника української мови відбувалася лише на «таємних зібраннях». Тепер же все можна було робити легально, не ховаючись по квартирах.

Відділ відчинив браму в широкий світ наукових досліджень. Було проведено перепис населення Києва, видано «Кобзар» Т. Шевченка, вшановано вченого М. Максимовича й видано його праці в трьох томах, записано репертуар народного співця Остапа Вересая та видано окремою брошурою, засновано бібліотеку, музей.

Члени відділу самовіддано взялися за роботу з вивчення краю. Свої наукові дослідження виголошували та обговорювали на його засіданнях, рекомендували їх до друку в «Записках», два томи яких було підготовлено й видано. Найвизначнішою і найвідповідальнішою була підготовка до проведення 111 Археологічного з’їзду в Києві, робота якого проходила з 14 серпня до 3 вересня 1874 року. Це було перше ознайомлення наукового світу з Україною, традиціями її народу, з науковими досягненнями інтелігенції. У роботі з’їзду взяли участь, окрім учених Російської імперії, науковці Франції, Англії, Італії. Для них було проведено екскурсії на розкопки курганів у с. Гатне (нині Києво-Святошинський район), відвідування давніх городищ уздовж Дніпра від Вишгорода до Трахтемирова. Для багатьох науковців це було перше знайомство з давньою історією України. Реферати київських науковців, живі пісні й декламації кобзаря Остапа Вересая та щира гостинність викликали неабиякий інтерес до нашого краю. На цьому високому зібранні свої реферати зачитали члени Південно-Західного відділу: В. Антонович «Про монету з іменем Володимира», Ф.      Волков (Вовк) «Про малоросійський орнамент», М. Драгоманов «Сліди дружинного побуту в малоросійських колядках та малоросійських піснях», П. Житецький «Про Пересопницьке євангеліє ХVI століття», «Малоросійські думи», М. Константинович «Про кургани Чернігівського повіту», П. Іващенко «Про замовляння», П. Лебединцев «Про Софійський собор», М.     Левченко «Про збереження пам’яток старовини на півдні Росії», М.     Дашкевич «Про Бологовську землю», І. Лучицький «Про малоросійську демонологію». На закритті з’їзду його почесний голова граф О. Уваров висловив думку про те, що проведення такого визначного наукового форуму було б неможливим без наполегливої праці місцевих учених. Дослідник Федір Савченко, аналізуючи обстановку, в якій проходив з’їзд, і участь у ньому місцевих науковців, зробив такий висновок: «Він був блискучим проявом тієї наукової організованості, тих досягнень з боку наукового осередку «Старої Громади» — Відділу Географічного товариства в Києві, — що саме тоді дійшов свого найвищого розквіту».

З’їзд справив гарне враження і на зарубіжних гостей. Про вихід брошури «Остап Вересай» надрукували відгуки як російські, так і зарубіжні газети. Широкого розголосу в пресі набув перший том «Записок Південно -Західного відділу» — плід колективної праці, що став помітною подією в науковому житті України.

Важливою ділянкою роботи П. Чубинського стала підготовка до Паризького географічного Конгресу й виставки, де Україна була представлена на міжнародній арені в усіх географічних обширах. Більшість експонатів для виставки взято з музею. Ті, яких не вистачало, надали аматори етнографії. Словом, виставка, підготовлена з безпосередньою участю П. Чубинського, здобула великий успіх, і 1875 року його було нагороджено золотою медаллю. Всю роботу відділу вороги українства М.   Юзефович і В. Шульгін розцінювали як сепаратистську діяльність, тож після критичних публікацій на сторінках газети «Киевлянинъ» та прямих доносів відділ після Емського указу 1876 року було закрито. Його діяльність протривала лише близько трьох років, але він був і залишився в історії першою науковою установою, яка здійснювала дослідження життя широких верств життя населення України, її матеріальних і духовних цінностей.

Теги:
2013-02-01 18:00:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар