Патріот рідного Дону й України - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Патріот рідного Дону й України

Патріот рідного Дону й України

Борис Соколов

Михайло Федорович Фролов, як це не дивно, був відомий радянським читачам  і кіноглядачам, але лише тому, що його роль свого часу з успіхом зіграв легендарний радянський комбриг і колишній бессарабський розбійник Григорій Іванович Котовський. Це сталося влітку 1921 року, коли бригада Котовського разом з іншими радянськими військами, під загальним командуванням Михайла Тухачевського, добивала останні загони повстанців-антоновців у Тамбовській губернії. Тут Котовського осяйнула ідея влаштувати маскарад, використовуючи ім’я отамана, із загоном якого йому довелося битися під час короткої радянсько-української війни в листопаді 1920 року. Він вирішив одягнути своїх бійців у кубанських і донських білокозаків, під виглядом союзників з’єднатися із загоном Івана Сергійовича Матюхіна, одного з відомих антонівських командирів, і у принагідну мить, захопивши ворога зненацька, знищити його, що він і здійснив.

У листі до дружини Котовський так описав останні бої з Петлюрою, в яких котовцям випало віч-на-віч битися з фроловцями: «...Наближається година, коли ми будемо знову разом. Доля воліє, аби я зберігся і в цих жорстоких останніх боях, де я кілька разів був на волосинку від загибелі. Що ж, можливо, моя безмежна любов до тебе рятує, береже... Ворог розгромлений на всьому фронті вщент. Бригада Котовського захопила у ворога 11 гармат, до 60 кулеметів, 800 полонених, розгромила 8-му київську дивізію, окрему кінну дивізію, значну частину найкращої кавалерії кавалерійського загону Фролова... Супротивник, після завданих йому страшних ударів, у паніці розбігається і тікає далі, кидаючи хури, і частини піхоти трьох дивізій ідуть тепер без бою. Наша кавбригада зрушила і рухає по фронту три піхотні дивізії. Коли ми були 12-го оточені, довкруги відрізані, і супротивник уже під’їхав до мене і запропонував нам здатися, — він у відповідь на це був у шаленій сутичці відбитий, розбитий і  панічно тікав».

У дивізійній газеті 45-ї дивізії «Голос червоноармійця» повідомлялося, що 11 листопада 1920 року «котовці билися з кінним загоном Фролова в селі Бендичани. У  цьому бою велика і найкраща кавалерійська частина ворога зазнала великих утрат і тікала до містечка Озаринці. Розгром загону Фролова завершили частини 134-ї бригади та 1-го кінного корпусу».

Заради справедливості варто сказати, що коли йшли цї бої командир 3-го Кінного полку армії УНР полковник Фролов, якого, за словами командира 3-ї Залізної дивізії УНР Олександра Удовиченка, «любила вся дивізія», був у службових справах у штабі Петлюри, а полком за його відсутності командував осавул Коробко, який разом зі своїми людьми ледь вирвався з оточення. Фролов  наступного дня взяв командування над зведеним загоном інших кінних частин дивізії у кількості 350 осіб та з двома гарматами.

Володимир Шмерлінг у біографії Котовського стверджував: «Котовський і раніше чув про Фролова — сина відомого царського генерала, що закінчив до революції військову академію». Насправді Михайло Федорович Фролов народився 13 листопада 1897 року в станиці Новочеркаській у родині донського козака — директора гімназії. Цілком імовірно, що батько Фролова був дійсним статським радником, що відповідало чинові генерал-майора, але козачим генералом він не був. У часи Першої світової війни Михайло Фролов був хоробрим офіцером, на громадянській війні дослужився до чину осавула, був помічником командира 42-го Донського полку  стройової частини і командував там Партизанським дивізіоном. Але академій він не закінчував, а закінчив лише гімназію та Новочеркаське військове училище. Навесні 1920 року полк Фролова відступив разом із загоном генерала Миколи Бредова до Польщі. Там Фролов із групою козаків 8 березня 1920 року долучився до армії УНР під назвою 42-го Донського козачого кінно-партизанського загону. Козаки долучилися до армії УНР під гаслом «Боріться за волю України, поки не з’явиться можливість боротися за волю рідної Козакії». До нього також пристала кінна сотня кубанців сотника Юркевича. 24 березня загін Фролова отримав назву 2-й Кінний полк 2-ї Залізної стрілецької дивізії.

Фролов виявив себе талановитим кавалерійським командиром. 4 травня його козаки захопили Ямпіль, вибивши звідти невеликий радянський загін. 5 травня офіцерський роз’їзд Фролова біля села Писарівки зустрівся з роз’їздом полку Чорних запоріжців — авангарду Армії УНР Михайла Омеляновича-Павленка, яка поверталася з 5-місячного Першого зимового походу. 6 травня армія Омеляновича-Павленка з’єдналася з українськими та польськими частинами і продовжила разом з ними наступ на схід. 9 червня 1920 року 2-й Кінний полк був об’єднаний із залишками 3-го Кінного полку та перейменований у новий 3-й Кінний полк, що залишився у складі 3-ої (раніше 2-ї) Залізної Стрілецької дивізії генерал-хорунжого Олександра Удовиченка, а Фролов одержав звання  сотника армії УНР, що відповідало приблизно капітанові російської імператорської армії й осавулові козачих військ. Але під його командуванням було всього 300 осіб. 9—10 червня полк Фролова відбив, разом з іншими частинами дивізії, радянську атаку на річці Стрипа. 26 червня Фролов  був відзначений у наказі по дивізії «за роботу з формування та навчання підлеглих йому частин і майстерне керівництво операціями». У вересні 1920 року він отримав чин полковника. 17 вересня, пройшовши за день понад 50 км, полк Фролова захопив червоний бронепоїзд і вибив  із Чорткова червону піхоту, що відступала з Галіції. Як згадував О. Удовиченко про фроловців, «боролися вони чесно і хоробро до кінця...» Ось рапорт Фролова про бій 17 вересня 1920 року: «3-й кінний полк і 9-та кінна сотня швидким алюром вирушили в напрямку на Пробіжну. Коли кінний загін вийшов на висоту, що за один кілометр на південь від Пробіжної, з якої видно шосе Чортків — Гусятин, Олександр Удовиченко побачив густу колону піхоти (до 1500 багнетів), яка підходила до Пробіжної.

Перед колоною маячіли чати 3-го кінного полку, які перестрілювалися з ворожими патрулями... Командир 3-го кінного полку полковник Фролов захопився такою картиною. Серце кавалериста не витримало, і він просить дозволу атакувати... 3-й полк красиво розвернувся в лаву і рушив на ворога. Гармата відкрила вогонь по ворожій колоні. У колоні — сум’яття, але несподівано ворог розгортається в ланцюг і йде назустріч 3-му кінному полку. Становище створилося небезпечне: чи витримає полк ворожий вогонь? Проте полк рухається вперед. Червоні залягають. Чути щільний рушничний і кулеметний вогонь. Кінний полк мчить галопом. Рушничний вогонь раптом припиняється. Видно (як) кіннотники махали шаблями та рубали піхоту, а дехто з козаків колов списами. Якісь кінні москалі, ймовірно, командири та комісари, чимдуж утікали до Пробіжної... 3-й кінний полк завершував розгром червоної піхоти. Полк утратив стрій. На обширі майже півкілометра метушилися вершники, наздоганяючи одиночних червоних, і рубали їх. Полк вийшов до Пробіжної, а частина його переслідувала  тачанки, які втікали бруківкою на Гусятин.

Порубаних червоних було до 200 осіб, узято в полон 300... 3-й кінний полк мав убитими одного офіцера і легко пораненими 8 козаків... О 15-й годині командир кінної сотні штабу дивізії надіслав повідомлення, що його роз’їзди вийшли до Чорткова. Полковник Тютюнник повідомляв, що колона червоних силами до 100 кінних і 200 піших з двома гарматами відійшла на Копичинці.

Командир групи (Вдовець) вирішує цю колону знищити, для чого висилає до Копичинців 3-й кінний полк. Після короткого бою полк здобув Копичинці, але натрапив на ворожий бронепоїзд, який відходив до Гусятина. Командир полку (Фролов) вислав на схід від Копичинців роз’їзд розібрати залізничну колію, внаслідок чого бронепоїзд потрапив до рук полку. За день 17 вересня 3-й кінний полк пройшов 50 км».

А 27 вересня 1920 року фроловці майже повністю знищили радянський 420-й стрілецький полк. Цього дня у великому бою за селище Миньківці Фролов здобув села Тимків й Отроків і вивів свій полк на шлях Миньківці — Нова Ушиця. Біля Антонівки козаки Фролова атакували резерв 420-го червоного полку й узяли в полон 320 осіб  і зайшли у тил червоним, тримаючи фронт перед українською 8-ою бригадою. Як повідомляв Фролов, «ворожий ланцюг починає в паніці тікати на с. Капустяни. Полк атакує цей ланцюг. 12 кулеметів на тачанках січуть ворога, а сотні рубають. Піхота 8-ї бригади здобуває Антонівку». На полі бою залишилося, за повідомленням 3-го Кінного полку, «до 300 москалів убитими і пораненими; 420-й полк у складі 1500 багнетів майже весь знищений». Наступного дня фроловці розбили 3-й батальйон 420-го полку, 1-й кінний радянський полк і «загороджувальний загін», засвідчивши, за словами Удовиченка, «високі бойові якості та відвагу». 8 жовтня полк Фролова брав участь у боях за Замахів. У цих боях, що точилися з початку жовтня, дивізія Удовиченка втратила близько 200 осіб, знищивши нібито до 2000 червоноармійців.

21 листопада 1920 року після поразки армії УНР у безнадійній війні з переважаючими силами Червоної Армії, що спалахнула після того, як поляки уклали з Радами перемир’я, її залишки, разом із полком Фролова, під натиском частин Червоної Армії перейшли на західний берег р. Збруч і були інтерновані. У цьому останньому бою полк Фролова за допомогою артилерійських снарядів, що залишилися, відбив атаку бригади Котовського на переправу. У невдалому «Крижаному поході» Юрія Тютюнника фроловці не брали участі. 24 травня 1921 року 3-й Кінний полк чисельністю 68 офіцерів і 421 козак увійшли до складу Зведено-козачої дивізії і разом з нею був розміщений у таборах у польському містечку Острів-Ломжинський.

У радянській історіографії та багатьох біографіях Котовського стверджувалося, що у подальшому Фролов пробився з Польщі на Дон і Кубань і там згуртував партизанський козачий загін, що бився проти червоних. Незадовго до того, як бригада Котовського відбула на боротьбу з Антоновим, «кубансько-донський повстанський загін» Фролова нібито був розбитий, а сам отаман схоплений і розстріляний.

Насправді Фролов на Дон і Кубань ніколи не повертався, і навряд чи коли-небудь довідався, як його ім’ям скористався Котовський. У серпні 1921 року, після ліквідації табору, Михайло Федорович переїхав до Чехословаччини (Праги), де став одним із фундаторів руху Вільного козацтва, що намагалося об’єднати козаків Дону, Кубані та Тереку під гаслом створення дружньої до України Союзної козачої держави  внаслідок повстання й збройної боротьби з більшовиками. Протягом 1921—1922 років Фролов разом із членом Кубанської ради Гнатом Білим на субсидії польського уряду заснував і редагував газету «Голос козацтва», що виходила у  Варшаві, а  1927 року вони почали видавати часопис «Вольное Казачество — Вільне Козацтво», теж на польські субсидії. Тоді ж у Празі була зорганізована ініціативна група, що ставила за мету створення незалежної Козакії, яку очолював генерал-майор Ісаакій Бикодоров. Фролов був її активним учасником. У цих виданнях пропагувалася ідея союзу самостійних України, Дону, Кубані та Грузії після перемоги над більшовиками. Фролов і його побратими зазнавали нападів з боку більшої частини козачої еміграції, що виступала за «єдину і неділиму» Росію. Помер Михайло Фролов від туберкульозу в чеському місті Літомишлі 11 липня 1930 року, на п’ять років переживши Котовського. Його похоронами і спорудженням пам’ятника на могилі активно опікувалися колишні бійці та командири армії УНР, що перебували в еміграції в Чехословаччині. Очолював їх кубанець, полковник Василь Прохода, який разом із Фроловим служив у 3-й Залізній дивізії,

Теги:
2020-02-07 11:00:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар