Отак ваше світло нехай світить перед людьми… - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Отак ваше світло нехай світить перед людьми…

Отак ваше світло нехай світить перед людьми…

Володимир Рожко, кандидат церковно-історичних наук, історик-архівіст, дійсний член Інституту дослідів Волині у Вінніпезі, його представник в Україні, почесний професор Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки

Отак ваше світло нехай

світить перед людьми, щоб вони

бачили ваші добрі діла, та

прославляли Отця вашого, що на небі

      Мт. 5:16.

 

Кожна людина на землі має від Бога своє призначення, але має бути отим світлом для світу з добрих, Богоугодних світлих справ в ім’я своїх братів і сестер, якими прославляла б Отця нашого небесного. Кожен із тих, що творив світло Богоугодних, світлих справ у своєму земному житті, залишили по собі не лише їх перелік на небесах, а й в пам’яті свого народу, а коли мова іде про ієрархів, священнослужителів, то їхні імена мають бути записані на сторінках анналів рідної церкви, до служіння якої вони були покликані пастироначальником Ісусом Христом, а їхні життєписи мають служити взірцем для наслідування сучасних душпастирів, архіпастирів у їх служінню Богові і Україні.

На превеликий жаль, через цілу низку об’єктивних і суб’єктивних причин, трагізм історії нашої Батьківщини і церкви, ще не всі їхні імена повернені із-забуття, а світло їхніх Богоугодних справ не освітлює наших сучасників. До таких напівзабутих архіпастирів рідної церкви належать владики УАПЦ на еміграції, волиняни, високопреосвященні Іов Скакальський (01.01.1914-18.02.1974) з м. Крем’янця, Володимир Дідович (16.09.1922-20.01.1990) з села Матвіївці, історична Крем’янеччина. Високопреосвященний Іов Скакальський, архієпископ Курітибський і Південної Америки, високопреосвященний Володимир Дідович, архієпископ Лондонський, Австралійський і Новозеландський УАПЦ, на еміграції не знайшли чільного, належного їм місця а ні в пам’яті земляків, а ні надруків про них у наших часописах, друкованих виданнях.

Брак відповідних джерел до життєписів владик довший час не давали можливостей написати окремого наукового дослідження в каталог виданих праць автора. Нічого не має випадкового в житті, наукових пошуках і знахідках, зокрема і у відшуканні нових і найновіших джерел для написання цієї хоч і невеликої за обсягом, але так необхідної в наш час праці, яка, як і всі мої попередні, засвідчує, що ми ніколи не були безбатченками в історії України, а рідна церква, зокрема, мала своїх святих, мучеників, праведників, подвижників на рідних землях і в розсіянні сущих земляків наших, єдинокровних братів і сестер – українців.

Причина браку документальних, історичних джерел до життєписів видатних українців добре відома нашим сучасним дослідникам – відповідні джерела (так і матеріальні, як могили!) нещадно знищувалися комуномосковським окупантом, його вірними слугами місцевими перевертнями колаборантами. Як архівіст з 45-річним стажем, можу навести десятки прикладів, як нищились найцінніші джерела в нас на історичній Волині. Але обмежимося лише джерелами, що стосуються життєпису наших владик Іова, Володимира.


Високопреосвященний владика Володимир Дідович

Автор під час своєї неодноразової праці в Держархіві Тернопільської області, при особливому сприянні директора, працівників у своїх пошуках і знахідках серед документів Фонду 232 Крем’янецька православна духовна семінарія. – Оп.2 так і не виявив особової справи-картки учня Василя Скакальського, а у фонді Білокриницька лісова школа (остання її назва перед другою комуномосковською окупацією Волині) ім’я Володимира Дідовича. Їх справи особові разом, як і інших «буржуазних націоналістів», або ж знищено чи вивезло до Москви у своє центральне «логвище хижого звіра». Тому користаємось лише джерелами нам доступними, збереженими в Держархівах Волинської, Тернопільської областей, української діаспори США, Канади, Австралії, Великої Британії, а також тих виявлених серед рідних, знайомих наших владик у Крем’янці, Шпиколосах, Матвіївцях. Їх автор виявив і пустив у науковий обіг завдяки своїм крем’янецьким друзям – голові місцевої «Просвіти» Лілі Адамівни Антонюк-Слєдзінській, внучці сестри владики Володимира Дідовича Варвари Дідович-Сапіги, Ірині Андріївні Кондратюк, батько якої Андрій Дем’янович зберігає окремі фотодокументи, документи з архіву їх високопреосвященства, його батьків: листи, реабілітаційні документи і інше. Матеріальні джерела до життєпису владики Володимира, могили батьків, рідних в Шпиколосах, Матвіївцях збереглися, натомість могили рідних архієпископа Іова Скакальського в Крем’янці знищені московським комуноокупантом, як і пам’ять про них, самого владику. Автор оглянув і інші матеріальні пам’ятки, які відносяться до життєпису Володимира Дідовича – храм Покрови Пресвятої Богородиці, 1754 р. в селі Матвіївці, в якому хрестили його, церкву Св. Троїці, 1751 р. в селі Татаринці, до якої часто приходив юнак на Богослужіння, зокрема на храмовий празник, відпуст до чудотворного образу Божої Матері і інше.

У Почаївській Лаврі наше запитання: чи ви володієте якимось джерелами про архієпископа Іова Скакальського? – повисло в повітрі, тому ще раз наголошую, що наша наукова розвідка написана лише на доступних для нас джерелах, власне так пишеться кожне наукове дослідження, тому ми свідомі того, що багато сторінок до життєпису наших владик будуть відсутні у цьому науковому дослідженні.

Саме обмаль джерел було головною причиною лише коротких згадок про архієпископів Іова Скакальського, Володимира Дідовича в працях автора (див. Володимир Рожко «Православні монастирі Волині і Полісся», Луцьк, 2000. – 692 с., „Нарис історії Української Православної церкви на Волині”, Луцьк, 2001. – 670 с.). Одначе думка про написання окремого дослідження про наших владик-земляків родом з історичної Волині ніколи не залишала нас і виявлення та вивчення джерел тривало.


29.04.2018 р. м. Крем’янець. На вечорі пам’яті архієпископа Володимира Дідовича. Зліва молода просвітянка Марійка Кудасюк, голова Крем’янецької „Просвіта” Ліля Следзінська, внучка владики Ірина Кондратюк

Головна мета нашого дослідження – це повернути пам’ять про ієрархів УАПЦ на чужині архієпископів Іова Скакальського, Володимира Дідовича Україні, Волині, заповнити «білі плями» в історії рідної церкви, поповнити волинезнавчу, всеукраїнську духовну, наукову скарбницю новим надбанням, дати майбутнім дослідникам цієї наукової проблематики вірогідне джерело, як також проінформувати широку зацікавлену громадськість нашим минулим, славетними постатями українського народу, Української Православної церкви.

Архієпископ Іов Скакальський (01.01.1914-18.09.1974) народився в місті Крем’янці на історичній Волині. В його глибокопобожних батьків Якова Онуфрієвича Скакальського та Анни Семенівни Федоринчик був єдиною дитиною, при хрещенні одержав ім’я Василько. З дитячих років, наслідуючи своїх батьків, прагнув бути глибоконабожним, його душа, як квітка до сонця, тягнулася до Бога, церкви, яку з рідними відвідував в неділі і свята, молився разом з вірними під час Богослужінь, читав релігійні дитячі книжки, ріс слухняним батькам, шкільним наставникам, старшим. Бажання батьків бачити свого сина в священичому сані у Божому винограднику збігались з власними, і по закінченні місцевої школи поступає Василько до Крем’янецької православної духовної семінарії в 1928 році. Цей духовний навчальний заклад в 1919-1939 рр. знаходився в Богоявленському монастирі (нині – Крем’янецький краєзнавчий музей) і юний Василько мав можливість брати активну участь в монастирських Богослуженнях, краса і величність яких напувала його спраглу душу, наповняла її любов’ю до Бога і Церкви Христової. Серед його вчителів були на той час відомі професори Іван Власовський, Филимон Кульчинський, Лев Данилевич, Сергій Малюшкевич, о. Петро Табінський, а з 1934 року архієпископ Крем’янецький і Волинський Олексій Громадський, який звернув свою архіпастирську увагу на Василя Скакальського, його глибоку набожність, послух, гарний голос, скромність і інш.

Вже під час навчання в семінарії юнак стає послушником в Почаївській Свято-Успенській Лаврі та прийняв там чернечий постриг з рук владики Олексія Громадського, на той час священного архімандрита цієї великої святині. В тому ж 1936 році архієпископ Олексій рукоположив його в сан ієродиякона, а у 1938 році в сан ієромонаха. Але на відміну від свого святителя, ієромонах Іов мав велику любов до Бога і України. На жаль, роздвоєна душа архієрея останньої не мала, а тому й мав багато непорозумінь і клопотів не лише з своїм святителем, а й польською поліцією. За українську свою душу побував ієромонах Іов Скакальський в польській тюрмі, від якої звільнився у вересні 1939 року, коли то два брати Гітлер і Сталін розпочали Другу світову війну поділом Польщі. Знаючи ставлення московських комуноокупантів  до Бога, церкви, залишає він Почаїв і знаходить притулок в Холмі, який в 1939-1944 рр. стає центром українського православного життя, яке процвітало на цих західно окраїних землях Холмщини і Підляшшя під керівництвом архієпископа (з 1944 р. митрополита) Іларіона, в миру професора Івана Огієнка, який залучає молодого ієромонаха до праці у консисторії та священичої на парафіях. З благословення владики Іларіона наприкінці 1943 року приймає капеланство над православними вояками дивізії «Галичина», з ними ділив радощі і горе військового життя під час війни в англійському полоні у таборі Ріміні Італія до 1947 року. Разом з вояками інтернований у Великій Британії приїхавши до Сполученого королівства і був тут першим православним священиком, членом Вищого церковного управління, настоятелем парафій, а в 1951 році переїхав на виклик архієпископа Мстислава Скрипника до Канади і поселився в скиті Св. Миколая у Грінсбі, Онтаріо. Виконував обов’язки секретаря митрополичої канцелярії у владики Іларіона, був призначений настоятелем і опікуном церкви Колегії Св. Андрія при Монітобському університеті. Також отець Іов приймав участь у житті волинських організацій у Вінніпезі, він – дійсний член Інституту дослідів Волині та Товариства «Волинь». В 1964, 1966 роках відбув дві прощі до православних святинь Сходу – Афону, Константинополя, Єрусалиму, був прийнятий Вселенським, Єрусалимським патріархами і під час зустрічі з ними інформував про УПЦ в Канаді.


Високопреосвященний Іов Скакальський

Наприкінці 1967 року прибуває до Бавнд Бруку США, цього українського Єрусалиму Америки, де провід УПЦ в цій країні готував його до ієрархічного служіння в Південній Америці. 9-10 листопада 1968 року у церкві пам’ятнику Св. Андрія в Бавнд Бруку відбулися наречення і хіротонія владики Іова і як єпископ вікарій (з 1971 р. – архієпископ) очолював УАПЦ в Південній Америці. Мав багато задумів по розбудові українського православного життя у цій єпархії, але передчасна смерть 18 лютого 1974 року перекреслила його плани. Похований владика Іов Скакальський на Національному Пантеоні українського Єрусалиму Америки в Бавнд Бруці.

Архієпископ Володимир Дідович (16.09.1922-20.01.1990) народився на неіснуючому хуторі Рідкодуби села Матвіївці Шумського району Тернопільської області, тоді Крем’янецького повіту, історична Волинь в глибокопобожних батьків Микити і Улити їх третьою дитиною, старші сестри Варвара і Люба. Скінчив місцеву школу, Білокриницьку лісову та склав екзамени на атестат зрілості в гімназії у м. Броди 1943 року. Був у підпіллі ОУН-УПА, боровся в 1943-1950-х рр. з нацистами і московськими комуноокупантами за волю України.

Через Польщу підпільними зв’язками прибув до Мюнхену, Німеччина, де продовжив своє навчання на правничо-економічному відділі Українського вільного університету. Закінчив його 1962 р. з ступенем магістра. Працював довший час секретарем УВУ, член, заступник голови Товариства «Волинь» у Німеччині, одночасно брав участь в житті УАПЦ в цій країні, обраний членом Вищого Церковного правління, в 1981 році прийняв з рук митрополита Мстислава сан диякона, наступного року владика рукоположив о. диякона в сан священика, 29 травня 1983 року відбулась його єпископська хіротонія в кафедральному соборі Преображення Господнього у Лондоні. Святителями його були владики Мстислав Скрипник, архієпископ Анатолій Дублянський. З титулом єпископ Лондонський керував єпархією УАПЦ у Великій Британії, а з початку 1986 року з титулом архієпископа Австралійського і Новозеландського очолив рідну церкву в цих країнах українського поселення, після довгої хвороби помер на 68 році життя в м. Мюнхені. Похований на цвинтарі Національного Пантеону українського Єрусалиму Америки Бавнд Бруку, США.

Батьки владики в 1945 році були заарештовані московським комуноокупантом, батько відбув 7 років ГУЛАГУ в концтаборі у Тайшеті, матір зять-фронтовик Дем’ян Сапіга врятував від тюремних знущань і каторги. Поховані батьки в с. Шпиколоси на місцевому кладовищі.

У квітні 2018 року Крем’янецька «Просвіта», яка відзначила своє перше сторіччя під керівництвом довголітнього голови – Лілі Адамівни Антонюк-Слєдзінської за порадою і науковою допомогою автора започаткувала проведення вечорів пам’яті владикам Володимиру Дідовичу, Іову Скакальському.

На вечорі пам’яті архієпископу Володимиру зал будинку «Просвіта» заповнили небайдужі крем’янчани, гості, родичі владики.

В програмі – доповідь про життєвий шлях і служіння Богові й Україні архієрея виголосила голова Товариства «Просвіта», були виступи учасників цього небуденного просвітницького заходу, поділилася своїми думками внучка владики по лінії його сестри Варвари Ірина Андріївна Кондратюк, виступаючі відкрили нові сторінки до життєпису архієпископа Володимира та інше. Розпочали і закінчили вечір пам’яті молитвою, яку прочитав духівник Товариства «Просвіта», відомий священик Василь Хоміцький, настоятель місцевого храму УПЦ КП в с. Лосятин, Крем’янецького району.

Вечір пам’яті архієпископу Іову Скакальському, проведений членами Крем’янецького Товариства «Просвіта», також відбувся з великим піднесенням і тими заходами розпочалося повернення імен наших владик на рідну землю.

Автор хоче вірити, що для увіковічення пам’яті про владик Іова Скакальського, Володимира Дідовича буде відведене місце в експозиції Крем’янецького краєзнавчого музею, кабінетах історії в Матвіївській ЗОШ І-ІІІ ступенів, Білокриницькому ліцеї, а їх земляками у своїх молитвах, для яких світило і світить світло добрих, Богоугодних справ архієреїв-волинян. Моє ж скромне дослідження залишиться нев’янучим вінком на могилах архіпастирів-волинян у Бавнд Бруці.

Теги:
2018-05-25 23:15:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар