«Останній козак на гетьманському столі» - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » «Останній козак на гетьманському столі»

«Останній козак на гетьманському столі»

Гетьман України — Данило Апостол
Олег ЯСТРЕБОВ, кандидат технічних наук

Після смерті Петра I у 1725 році уряд Катерини I вирішив «сделать некоторые удовольства и приласкания» Україні. Але раптова смерть цариці в 1727 році змінила ситуацію. Петро II, який вступив на імператорський трон, був онуком Петра I і сином страченого сина Петра I царевича Олексія. За малоліттям Петра II (йому було 12 років) керування державою спочатку перейшло до рук Олександра Меншикова, а потім, після його усунення — Верховної Таємної Ради, що складалася з вибраних російських вельмож. Уряд Петра II, знаючи про невдоволення в Україні порядками, встановленими ще Петром I і, особливо, непривабливою роллю його дітища — «Малоросійської Колегії», а також не бажаючи загострювати внутрішнє становище в Україні в момент можливої війни з Туреччиною, вирішив ліквідувати «Малоросійську Колегію» і дозволив обрати гетьмана на Лівобережній Україні. З цією метою до Глухова у червні 1727 року відправили таємного радника Росії Наумова з дорученням провести вибори гетьмана та полкових старшин в Україні. На проведеній конференції козацьких старшин і представників духовенства назвали кандидатуру гетьмана — миргородського полковника Данила Павловича Апостола. Його й обрали на Великій Раді 1 жовтня 1727 року гетьманом України. Наумов залишився при гетьмані, спочатку як міністр- резидент, а потім як таємний радник — апробоване вже раніше «царське око й вухо».

Новий гетьман Данило Апостол (1658 — 1734) був миргородським полковником ще за Мазепи і його однодумцем. Так, 1689 року він брав участь у поході московської армії Голіцина з 40-тисячним козацьким військом гетьмана Мазепи проти кримських татар на Перекоп. У 1693 і 1696 роках він також був учасником походу козацьких військ проти Кримського ханства. Відзначився полковник Д. Апостол і 1697 року у війні Росії проти турків, а з 1700 по 1706 роки брав безпосередню участь у війні зі шведами на боці Росії. На початку шведської кампанії козацький корпус під командуванням Д. Апостола розбив армію шведського генерала Шліппенбаха під Ерестфаром у 1701 році. Козацькі війська Д. Апостола та І. Мировича 1704 року розпочали похід на допомогу союзнику Росії — польському королю Августу II на територію Познанського воєводства, вони звільнили від шведів Варшаву.

З 1706 року Д. Апостол, як і багато козацьких старшин, почав схилятися до думки про необхідність створення українсько-шведського союзу і звертався до Мазепи з пропозицією звільнити Україну від московської залежності. Пересвідчившись у неможливості такого союзу, Д. Апостол відвернувся від Мазепи і почав лояльно співпрацювати з російською владою. Так, уже в московсько-перській війні він 1722 року очолив 10-тисячний козацький корпус під Дербентом.

Щойно Д. Апостола обрали гетьманом України, незважаючи на свій поважний 70-річний вік, він з ентузіазмом приступив до роботи над оздоровленням духовної й політичної атмосфери, яку залишила по собі в Україні «Малоросійська Колегія». І хоча в Україні був присутній як «радник» москвич Наумов, а в Петербург взяли як заручника сина гетьмана — Петра (щоб гетьман не надумався зрадити Москву), Д. Апостол 1728 року поїхав до Петербурга і в день коронації Петра II подав імператору петицію про повернення Україні старих прав і вольностей відповідно до договору Богдана Хмельницького і царя в 1654 році. Відповіддю імператора було встановлення так званих «Рішучих пунктів». Згідно з ними гетьман не мав права вести дипломатичні переговори; не мав права затверджувати генеральну старшину і полковників — це була прерогатива лише імператора Росії; для контролю за гетьманськими фінансами запроваджувалися посади двох підскарбіїв — один із них був росіянином, другий — українцем; податки за товари, які ввозили в Україну, мали йти до імперської скарбниці, існувала низка інших обмежень. Таким чином, часткове повернення Україні її прав і свобод (права обирати гетьмана, переведення Гетьманщини з відання імперського Сенату знову під юрисдикцію Міністерства закордонних справ; скорочення російських військ на українській території; списання податків, нарахованих «Малоросійською Колегією» тощо), було ні чим іншим, як тактичним відступом, своєрідною реакцією на зміну політичної кон’юнктури, в той час як стратегічний наступ на Україну не зупинявся.

1729 року з Москви замість Наумова резидентом в Україну відправили князя Шаховського, конференц-міністра й сенатора, який уславився своєю чесністю і сумлінністю. Наприкінці 1729 року гетьман Д. Апостол знову поїхав до Москви і був свідком несподіваної смерті (від віспи) молодого 15-річного імператора Петра II. Ця смерть дуже стурбувала немолодого гетьмана, оскільки ніхто не знав, хто стане новим правителем Росії, бо прямого спадкоємця за чоловічою лінією в домі Романових не було. У лютому 1730 року члени «Верховної Таємної Ради» на своїй раді вирішили запросити на імперський трон племінницю Петра I, вдову Анну Іоанівну, і незабаром її коронували в Москві.

Нова імператриця відпустила додому в Україну сина гетьмана — Петра і навіть зробила його полковником Лубенського полку, зменшила чисельність російських військ, які були в Україні, до 6 кавалерійських полків і нагородила самого гетьмана Д. Апостола орденом Олександра Невського.

Розуміючи безнадійність будь-яких спроб відновити колишні прерогативи Гетьманщини, Д. Апостол зосередив свою діяльність на поліпшенні соціально-економічних умов життя в Україні. Продовжуючи реформу судочинства в країні, гетьман першим питанням поставив необхідність збереження «старих прав», щоб український народ судили «за своїми правами, у своїх судах через обраних народом суддів». З цією метою він 1731 року видав «Інструкцію судам», відповідно до якої було передбачено, що в Генеральному Суді засідають 6 членів — троє українців та троє росіян, а президентом Суду був сам гетьман. За Магдебурзьким правом суди були відокремлені від козацьких полкових і сотенних суддів. У зв’язку з тим, що в період 1729—1731 рр. був виснажений фонд суспільних і рангових земель, Д. Апостол здійснив їх ретельну ревізію і відновив велику частину неврахованих земель. Як дбайливий господар, гетьман особливу увагу приділяв налагодженню господарства України, але успіхи його в цій царині були скромними. Промисловість опинилася здебільшого вже в руках імперської влади: всі шкіряні та вівчарські заводи й суконну мануфактуру взяли до «казни», великі полотняні підприємства також були в руках росіян. Такий самий стан справ був і в інших галузях промисловості — тютюновій, шовковій та ін.

Д. Апостол приступив і до розв’язання бюджетних проблем України, затвердивши її бюджет у сумі 144000 рублів щорічно. Основою доходу країни гетьман зробив податок на вивезення з України сировини, а витрати розділив між адміністрацією, найманими військами та регулярними збройними силами. Взагалі в усій роботі Д. Апостола на гетьманській посаді чітко простежується його далекоглядність, поєднана з багатим життєвим досвідом. Знаменитий полководець, гетьман одночасно був непоганим господарником-організатором, підприємцем, промисловцем і, нарешті, купцем, який уміє рахувати гроші.

Останні роки правління Д. Апостола позначилися низкою дуже важких для України подій. Так, 1731 року почалося будівництво військових укріплень між Донцем і Дніпром (так звана «Українська лінія»), і на цю роботу російський уряд вимагав відправляти українських козаків. Уже 1731 року було відправлено 30000 чоловік, 1732 — на зміну їм — знову відправили 30000 чоловік, а 1733 року — додатково 10000 чоловік. Крім того, 1732 року до Польщі відправили український корпус у 11000 козаків на підтримку кандидату на польський престол, сину короля Августа II, ворожому Станіславу Лещинському. Це було явним порушенням українсько-московського договору про невикористання козаків за межами України.

Перед самою своєю смертю Д. Апостолу вдалося отримати в імператриці Росії Анни Іоанівни дозвіл на повернення в Україну «мазепинських» запорожців, які ще з 1716 року жили в Туреччині на території Алешковської Січі. Цій події сприяла й та обставина, що запорожці не захотіли допомагати претенденту на польську корону Станіславу Лещинському, якого не підтримувала Росія. Запорожцям повернули їхні колишні землі на Катеринославщині та призначили 20000 рублів річного утримання. Вони принесли присягу на вірність імператриці й незабаром взяли найактивнішу участь у російсько-турецькій війні.

На жаль, гетьман України Данило Апостол не дочекався позитивних результатів свого клопотання перед російською імператрицею, оскільки 17 січня 1734 року несподівано помер від апоплексичного удару (інсульту), а запорожці перейшли на свої землі лише у квітні 1734 року.

Коротко, але влучно сказав про роль гетьмана України Данила Павловича Апостола в історії України Дмитро Дорошенко: «Його шестирічне гетьманство було коротким ясним променем на темному тлі українського життя після занепаду Мазепи. Йому вдалося зміцнити гетьманську владу й авторитет гетьмана всупереч російській і місцевій українській владі». «Останнім козаком на гетьманському столі» назвав Д. Апостола історик М. Уманець, а М. С. Грушевський висловився про гетьмана як про особистість, «яка не забруднила своїх рук народною брехнею».

Статтю російською мовою читайте в газеті "День"

2004-10-29 16:38:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар