Органічний реаліст - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Органічний реаліст

Органічний реаліст

Сьогодні минає 112 років від дня народження яскравого українського новеліста Григорія Косинки
Леся ГАНЖА, «День»

Пафосному методу «партійності» (ідеологічного завзяття) літератури Косинка протиставив, умовно кажучи, принцип голої правди. Головна ж правда життя та революції полягає в тому, що а) життєвих благ на всіх не вистачає; б) людина не хоче миритися із тим, що не вистачило саме їй. До неминучого бажання «всьо взять і подєліть» Косинка підходить із розумінням допитливого діагноста, а не із запальністю політрука. Тому й позиція його, на противагу суспільним настроям часу, обурливо аполітична: «перерозподіл благ» (інакше кажучи, класова боротьба) може бути вмотивованим лише психологічно (на межі фізіологічного потягу), але аж ніяк не етично, оскільки усі розмови про так звану справедливість — примарні, бо — див. пункт а.

Дорога до Хвильового

Стиль його «новелів», як називав Косинка свої твори, був ультрареалістичним, без будь-яких символічних наворотів. Граничний реалізм сюжетів та образів, глибока психологічна мотивація вчинків. Короткі речення, улюблений розділовий знак — три крапки (і після знаку оклику, і після знаку питання). Найпривабливіша частина мови — вигук — бо найбагатозначніша. (Натомість старанно уникав конкретики дієслів). Промовистість пауз і ясність багатозначності.

«Загірня комуна» на крові

Це була реальна альтернатива агітпропівським принципам епохи. Те, що могло залишитися непоміченим у «езоповій мові» стилю, одразу випиналося в амбівалентності психологічних характеристик персонажів. Радянська література помічала більшовика, котрий керується у своїх діях далеко не ідеалістичними мотивами («Анкета»), проте не помічала, що подібні ж мотиви керують і куркулем («Політика»), і білогвардійським солдатом («Оповідання без моралі»). У вирі «переділу» усі рівні, бо одержимі: «Ранком [після бою] прокинувся заляканий, трусливий двоногий звірок і — до центру города: біжить, штовхає, лізе в бите скло, а на обличчі в нього грає радість... О, він так любить політичні перевороти! Головне — тепле місце в господі нового пана...» («Троєкутний бій»). Висновок ідеологів: Косинці, який народився у найбіднішій селянській сім'ї і працював чи не ледь зіп'явшись на ноги, який явно з власного досвіду описував селянських дітей («а бліді ж, то, мабуть, не од сала»), яким «сниться молоко», закидали, що він «куркульський агент в радянській літературі».

Роман Корогодський. Брама світла: Шістдесятники

Звісно ж, його розстріляли. 1 листопада 1934 року заарештували, судили за «приналежність до групи терористів-білогвардійців», а вже 18 грудня газети видрукували повідомлення про страту. Проте все сказане тільки «по-перше» смертного вироку, підписаного Косинці епохою. Головне, що у своїй творчості він не тільки нівелює пафос боротьби, а й оголює її суть: не просто брудна гра, а злочин: «Прикладом рушниці скочили з бігуна сінешні двері, і Юрчик [учитель] зрозумів, що йдуть по його... так-так, перед світом прийшла його смерть... Юрчик устав і сів на ліжку. Сірі постаті злякано, наставляючи рушниці, увійшли до хати. «Ви Юрчик?» П'яний, нервовий голос. «Так». — «Ви дєлали українізацію школи, трудовиє прінципи, сволоч-ч!» Голос офіцера затремтів і він хрипло, як кудись поспішав, кинув до сірих людей: «Большевізма, голубок, захотєлось?!» — «Я...» — почав і не скінчив Юрчик. «Айсь-ло!» — почулась якась дика команда. І перервалася срібна нитка» («Перед світом»). Як помітив у 20-х Яків Савченко, з усіх його колег Косинка — «найкривавіший... Соціальні конфлікти у нього неодмінно кінчаються смертю. І коли перші сторінки оповідання обвіяні ніжним колоритом природи, теплою лірикою, то останні конче парують кров'ю». Примара соціальної справедливості штовхає людину на злочин проти «срібної нитки». Усі герої Косинки — велика «Кайдашева сім'я», якій дозволено стріляти одне в одного; описані по-стефаниківськи «коротко, сильно і страшно» і по-косинківськи — безвихідно й криваво.

Реабілітували Григорія Косинку 1957 року «за відсутністю доказів злочину». Вони так і не змогли нічого довести. Бо основний його злочин — це злочин благородних металів — завжди зберігати власну органіку, не вступаючи в реакцію із середовищем. Здається, це саме та чеснота, яку вважав найбільшим своїм здобутком мудрець, що заповів викарбувати на своєму надгробку: «Світ ловив мене, та не спіймав». А лови його вічні.

1999-11-30 18:10:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар