Великий Піст і один із ювілеїв українського гетьмана Івана Мазепи - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Великий Піст і один із ювілеїв українського гетьмана Івана Мазепи

Великий Піст і один із ювілеїв українського гетьмана Івана Мазепи

Клара ГУДЗИК, "День"

8 березня, у першу неділю Великого посту православний світ урочистим богослужінням відзначає день Торжества Православ'я.

Його встановлено 843 року у Константинополі на честь остаточного викоренення єресі іконоборців (це були "протестанти" першого тисячоліття, які вважали шанування ікон ідолопоклонством). Ще не так давно в усіх кафедральних соборах Російської імперії у цей день урочисто зачитувалося два списки. В першому згадували історичних діячів, які сприяли Торжеству Православ'я, і виголошували їм "Вічну пам'ять". Другий список нагадував віруючім про великих грішників, яких церква прокляла, викресливши із диптихів (списків) мертвих і живих християн. І протягом століть на початку Великого Посту у храмах тричі лунали страшні слова: "Анафема! Анафема! Анафема!".

Московська церква почала формувати "чорний" список своїх грішників із часів князя Івана Калити. Важливо відзначити, що вже тоді, на відміну від практики Вселенської церкви, прокляття виголошувалися не тільки за сповідання єретичної віри чи за великі злочини, але також із політичних мотивів. Так 1347 року був підданий анафемі псковський князь Олександр, який не хотів коритися Москві. Пізніше список "політичних грішників" був поповнений митрополитом Григорієм Цимблаком (1431), що очолив Київську митрополію, незалежну від Московської церкви. Далі йшли Лжедимитрій, Степан Разін, Омелян Пугачов та багато інших. У першій чверті XVIII століття за наказом царя Московська церква піддала анафемі всіх старообрядців, тобто значну частину населення Росії - за невизнання Петра І. З початку ХХ століття Російська Православна церква більш не згадує в Чині Православ'я "чорні" списки, хоча у житті церкви вони зберегли все своє значення.

За часів Радянської влади, яка мала інші засоби приборкання своїх ворогів, церковні прокляття були припинені. Як виявилося, тимчасово. Бо в наш часи Московська патріархія, намагаючись зберегти вплив і розміри церкви, відновила практику анафемствування. Останнім відлученим і проклятим став бунтівний священик Гліб Якунін (кінець 1997 року), а перед цим був підданий анафемі Київський патріарх. Таким чином, список проклятих продовжує поповнюватися, хоча й прилюдно не виголошується, як це було раніше (приміром, коли проклинали гетьмана Івана Мазепу).

Піддання анафемі гетьмана Мазепи відбулося 290 років тому і є класичним випадком не церковного, а відверто політичного покарання. Спрощена хроніка подій, які передували анафемі гетьмана, така. 1708 року Петро І готувався до остаточної битви з Карлом ХІІ і постійно перебував в Україні. Політична позиція гетьмана Мазепи тоді різко погіршилася, зокрема тому, що цар фактично підпорядкував козацьке військо Олександру Меншикову. І от, за кілька місяців до рішучої битви зі шведами, несподівано як для царя, так і для його свити, Мазепа перейшов на сторону Карла ХІІ. Петро І діяв не те що швидко, а блискавично і негайно розпочав масштабну кампанію дискредитації гетьмана Мазепи в очах українців. Кампанію, яка тривала не одне століття і наслідки якої в Україні відчутні й зараз.

5 листопада у Глухові розіграли фантастичний середньовічний спектакль "страти зрадника". На площі спорудили ешафот, де Івана Мазепу "представляла" велика лялька в гетьманській одежі, зі стрічкою ордену Андрія Первозванного, кавалером якого він був. На ешафот піднялися суворі Меншиков і Головкін, які зірвали з ляльки орденську стрічку та розідрали патент на орден. Після цього кат повісив ляльку на шибениці, а потім її довго волочили вулицями міста. Натовп мав ганьбити й топтати "зрадника", що й робив належним чином. Через три дні Петро І звернувся з Маніфестом до "вірних підданих", в якому повідомлялося про чорні справи Івашки Мазепи, зокрема про те, що він хотів "передать Унии Божьи церкви и наши славные монастыри". У цьому маніфесті цар також запевняє "малороссов", що "Нет в мире другого народа с такими вольностями и привилегиями, как украинский".

Однак всіх цих заходів Петру І здалося замало. Тому 12 жовтня відбувся ще один акт цієї історичної драми - було відправлено урочистий чин прокляття гетьмана Мазепи. У Святотроїцькій церкві міста Глухова в присутності царя і всього генерального штабу, а також "вірних" козацьких старшин митрополит київський Іосаф Кроковський проголосив "анафему и вечное проклятие вору и изменнику Ивашке Мазепе". За митрополитом хор і клір повторювали: "Анафема! Анафема! Анафема! Буди проклят!" У той самий день подібна церемонія відбулася в Успенському соборі Кремля. Були присутні царевич Олексій, царська сім'я, двір. "Кидав" анафему патріарший місцеблюститель Рязанський митрополит Стефан Яворський (українець, колишній студент і професор Києво-Могилянської академії, що написав не один панегірик гетьману). До офіційних формул прокляття митрополит Стефан додав слова: "А кто такой, этот Мазепа? Хитрый и ядовитый змей, лисица, черт, Иуда, лицемер, новый Каин, бешеный волк под шкурой ягненка! Анафема!". Отак лаялися тоді у церкві.

На відправі був присутній ще один земляк гетьмана - "архітектор перебудови" Петра І Феофан Прокопович. Він завжди вихваляв "великого Гетьмана", зокрема за розбудову Києво-Могилянської академії (зараз "Мазепинський корпус"). Тоді Феофан Прокопович оспівував "Цих хоромин зиждітеля Івана Всеславного". Після 1708 року Феофану Прокоповичу прийшлося багато попрацювати, щоб знищити всі згадки про Івана Мазепу в своїх численних творах.

Анафема Івана Мазепи була чисто політичною, а не церковною справою. Відомо, що рішення про неї прийняв цар, а не Синод (для цього не було часу). Поза церквою було підготовлено й повідомлення про анафему, яке клеїли на дверях українських церков та зачитували у Троїцькому соборі Глухова. І хоча з точки зору Російського уряду Мазепа дійсно був зрадником, він заслуговував цивільного суду, а не анафеми. Бо його ніколи не звинувачували в єресі, у викривленні ортодоксального вчення церкви. Більше того, Мазепа добре послужив церкві України, насамперед як будівничій храмів, як щедрий дарувальник на монастирі, на духовну освіту. За сприянням гетьмана було реставровано Софію Київську та Святоуспенську церкву Лаври (чи дочекаємося ми подібного благодійника сьогодні?). Храмів Іван Мазепа побудував так багато, що дещо навіть дійшло до наших часів. Згадаємо надзвичайно привабливу надбрамну церкву Всіх святих у Києво-Печерській лаврі. Іван Мазепа зробив також значні внески на храми Святої землі, зокрема подарував храму Гроба Господня в Єрусалимі срібну таріль з написом "Дар Його Величності Івана Мазепи, гетьмана Руси". Тому ж храму він пожертвував золотий діскос для євхаристії та срібний вівтар вагою в кілька пудів. Деякі з цих предметів і сьогодні використовуються (попри анафему) під час богослужінь у цьому храмі. Та після анафеми 1708 року всі заслуги гетьмана Мазепи були негайно забуті українською церквою - вона покірно прийняла прокляття свого благодійника.

Вийшло, втім, так, що анафема Івана Мазепи залишилася внутрішньою справою Московської церкви. Достовірно відомо, що принаймі у ХІХ столітті ім'я щедрого Мазепи згадувалося у храмі Гроба Господня. Відмовилася визнати його прокляття Православна церква Польщі, яка в день смерті гетьмана й зараз відправляє молебень "За упокій" його душі. Не прийняла анафеми гетьмана Українська греко-католицька церква, а Українська автокефальна православна церква 90 років тому у Києві на Софійському майдані відслужила за нього "урочисту всенародну панахиду". Для християн дуже важливо також те, що гетьман Мазепа похований за православним обрядом, хоча "проклятих" так ніколи не хоронять. Поховано гетьмана в Галацькому монастирі на Дунаї.

Іван Мазепа є, безумовно, одним із найбільш видатних та контроверсійних наших співвітчизників. Це майже єдиний політичний діяч Східної Європи XVII-XVIII століть (окрім, звичайно, Петра І), якого добре знали на Заході і який ніколи не переставав дивувати послів і дипломаті своєю вченістю, культурою, знанням багатьох мов. Великий подив викликала глибока обізнаність Івана Мазепи з політичною ситуацією на Заході та його тонкі оцінки й прогнози. Цікаво, що в замку гетьмана у Батурині був великий зал, де висіли портрети всіх тодішніх володарів Європи, включно з турецьким султаном. Це була людина, яка жила у контексті західної цивілізації, людина Відродження у повному сенсі цього слова.

Відчайдушна спроба Івана Мазепи забезпечити Гетьманщині незалежність від Російського трону, його трагічна поразка та швидка смерть справили таке враження на Європу, що невдовзі він став героєм численних літературних, образотворчих та музичних творів. Про нього писали Вольтер, Байрон, Гюго, Брехт, його малювали Делакруа та Жеріко. І ще - не було в історії України людини, про яку як вороги, так і прихильники писали з такими перебільшеннями. Особливо це стосується подій, пов'язаних із "зрадою" царю Петру І, яка й призвела до його анафеми.

Зраду, безумовно, важко виправдовувати. Але хто у цій справі не зрадник? Може, цар Петро, який послідовно і методично обмежував законні, офіційно визнані права козацтва? Чи козацька старшина, що присягала гетьманові, а потім покинула його? Чи ієрархи Київської митрополії, які піддали анафемі людину, що майже все своє життя піклувався справами церкви? Ще одне риторичне запитання: чи не є вірність царю таких видатних українців, як Стефан Яворський та Феофан Прокопович, значно гірше зради?

Багато чого написано також про мотиви останнього вчинку Івана Мазепи, головним серед яких вважається його честолюбство. Але ж політичних діячів не буває без честолюбства. Річ тільки в тому, на що воно направлене - на те, щоб стати першим царедворцем при чужому дворі, чи щоб бути незалежним правителем незалежного народу. Біда українців, може, саме в тому, що її діячам бракує справжнього честолюбства, невблаганного бажання бути першим і ні від кого не залежати?

1998-03-06 17:59:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар