Нумізматична карта України - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Нумізматична карта України

Нумізматична карта України

від Святого Володимира до наших днів
Сергій МАХУН, «День»

Продовження. Початок читайте на стор. «Україна Incognita»

1648 року почалася Визвольна війна українського народу під керівництвом гетьмана Богдана Хмельницького, спрямована проти засилля польської шляхти. Невдовзі виникають передумови для карбування в Україні власних монет — відбувається становлення інституцій молодої держави.

Фахівці й зараз сперечаються через те, чи випускалися монети в Україні в той час? Поки що скептики торжествують — жодної монети власного карбування другої половини ХVII століття не знайдено.

Україна саме на цьому часовому відрізку поступово втрачає свій політичний статус («Руїна»), а значить і можливість випуску власних монет. Землі її входили до складу Речі Посполитої (Правобережжя) й Московського царства (Лівобережжя та Київ), тому й грошові засоби цих державних утворень мали найбільше поширення. Безкраїми просторами України великими потоками «ходили» західноєвропейські монети (в основному таляри німецьких князівств і Швейцарії, голландські левендальдери — срібло; голландські дукати, угорські та австрійські флорини — золото). Слід відзначити, що таляри стали міжнародним еквівалентом, адже протягом більше ніж два століття вони були незмінними за вагою та пробою. Голландські левендальдери — «левки» (зображено лева, який сидить на задніх лапах) були значно нижчої якості. Тому й срібло низької проби почали називати «левковим». У скарбах на території України левендальдери зустрічаються дуже часто.

Але золото на ринках Європи продовжувало відігравати велику роль. Дукат (вагою приблизно 3,5 г 938-ї проби) дорівнював двом талерам. Але й дукати, й талери частіше служили для накопичення, подарунків, оплати найманців. Розмінні монети — четвертаки, орти, тимфи, шостаки, шаги та інші за якістю помітно поступалися талярам і «обслуговували» в основному нижчі прошарки суспільства.

Московське царство довгі роки випускало монети лише одного номіналу — срібні копійки (маса — 0,68 г). Система грошового обігу Північно-Східної Русі безумовно була архаїчна, по суті відстала. В XVI столітті копійки були високопробними, адже робили їх у основному із західноєвропейських талярів, які переплавляли, а потім витягували в срібний дріт. Маленькі обрубки його розплющували й на них уже карбували зображення (в основному списоносця на коні, на початку — царя, а пізніше — святого Георгія). Звідси й назва — копійка (від російського «копье»). Срібні копійки, особливо після 1654 року, починають освоювати ринки України. Але навіть на початку XVIII століття західноєвропейські монети на території українських земель відчували себе швидше господарями, ніж гостями.

Власне польські та литовської монети на Правобережжі продовжували «ходити», але їх емісія була незначна, та й якість (особливо польських монет невеликих номіналів) залишалася незадовільною. Стан перманентної кризи, що призвела в другій половині ХVII століття до трьох розподілів Речі Посполитої, позначився й на монетах.

У Москві в 1654—1663 роках було здійснено спробу пристосувати грошове господарство до нових умов. Почався випуск срібного рубля й півполтини. Також карбувалися мідні монети достоїнством у полтину, алтин (3 копійки) й грошевик (2 копійки). Номінально рубль дорівнював 100 срібним копійкам, але фактично — тільки 50— 55. Дуже скоро уряд відмовився від своїх планів — населення негативно поставилося до таких «реформ». У червні 1662 року навіть спалахнув «Мідний бунт», причиною якого стало карбування мідних копійок, що замінили звичні срібні. В Україні населення також зустріло в багнети «мідну експансію» — купці, міщани, селяни відмовлялися приймати ці квазі-гроші в російських військових, розквартированих у численних гарнізонах на Лівобережжі.

1655 року в Москві було введено в обіг також повновагі західноєвропейські талери — так звані «єфимки з ознакою» (від міста Іоахімсталь у Чехії, де карбувалися одні з перших талярів). На талярах ставилися два надчекани — дата «1655» і зображення «цар на коні». Але й ця спроба «прорубати вікно в Європу» не вдалася. Лише Петро I зумів втілити задуми свого батька — Олексія Михайловича. 1704 року було викарбовано срібний рубль. Нову «стару» монету було за всіма показниками (вага, проба) прирівняно до таляра. Населення Східної України, яке вже 50 років перебувало під протекторатом Росії, досить швидко звикло до «нових» грошей.

Після битви під Полтавою Петро I починає «боротьбу» з монетами європейських країн, насамперед із польськими, які він по «всій Малій Росії вивів і погубив». Грошова реформа в Росії (1700—1718) стала одним із головних успіхів неспокійного й діяльного царя-реформатора — крім срібного рубля було випущено в обіг також срібні полтини, півполтини, гривні (10 копійок), десять грошей (5 копійок), алтини, а також золоті червінці. Мідні монети — копійки, гроші, полушки й напівполушки виконували роль розмінних. Російські монети карбувалися за європейськими стандартами, а система взаємовідносин номіналів із дорогоцінних металів і міді не відрізнялася від загальноприйнятих норм. На монетах тепер обов'язково вказувався номінал, місце, дата карбування, вміщувалися портрет правителя, його ім'я та титули, а також герб.

Надалі, протягом ХVIII століття, портрети царів і цариць ми побачимо на монетах у першу чергу великих номіналів. Починаючи з царювання Павла I (1796—1801) портрети на загальноросійських монетах стають рідкістю, не рахуючи пробних випусків і так званих «польських монет» Олександра I та Миколи I, які карбувалися для Польщі з урахуванням місцевої системи грошового обігу. Тільки два останніх царі з династії Романових — Олександр III і Микола II — були «задоволені» своїми портретами.

ХVIII століття стало століттям занепаду й агонії колись могутнього державного утворення в Європі — Речі Посполитої. Її фінанси було остаточно підірвано — власне польські й литовські монети випускалися досить обмеженими партіями, срібні ж монети такими тільки називалися, а фактично були білоном, тобто містили менше 50% срібла. Експансія й західноєвропейських монет, і російських (що відрізнялися завидною якістю), значною мірою обумовила ще одну причину розпаду Речі Посполитої — залежність фінансової системи країни від зовнішніх чинників до добра не доводить. Українські землі після трьох розподілів польсько-литовської держави опинилися в межах Російської та Австрійської імперій (Східна Галичина). Ці монархїї мали могутню уніфіковану грошову систему, що виключала можливість випуску монет для України. Грошовий обіг у ХIХ столітті на території сучасної України був повністю підлеглий фінансовій політиці Романових і Габсбургів. Але це вже окрема тема.

Продовження читайте на одній зі стор. «Україна Incognita»

Статтю російською мовою читайте в газеті "День"

1999-10-08 15:44:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар