Нове про долю двох генiїв - Україна Incognita
Україна Incognita » Сімейний альбом України » Нове про долю двох генiїв
   

Нове про долю двох генiїв

Невідома робота Шевченка: портрет сестри Гоголя
Рената СМИРНОВА, Полтава

На початку грудня 1982 року в Києві я завітала до сестри знаменитого літературознавця Давида Михайловича Іофанова (1904—1964 рр.). У чергову кампанію переслідування талановитих «інакомислячих» вчених він був помилково звинувачений у шовінізмі й, зацькований надуманими обвинуваченнями, не витримавши громадського осуду, помер у розквіті творчих сил. Усюдисущі кадебісти конфіскували унікальний архів вченого. У бездонних сховищах охранки згинули неоціненні документи, які дослідник збирав усе своє життя.

Іда Михайлівна Іофанова гостинно зустріла мене, й на прощання, вдячна за пам’ять про талановитого брата, подарувала авторський примірник книжки «Н.В. Гоголь. Детские и юношеские годы» (Київ, 1951 рік), яку вчений готував, але не встиг перевидати.

Роботи Давида Іофанова й сьогодні, через 50 років після їхньої публікацій, є цінним матеріалом для всіх молодих дослідників. Вчений уперше ввів у наукове використання неопубліковані документи, оригінали яких зберігаються в Інституті рукописів при Національній бібліотеці імені В. І. Вернадського НАН України столиці.

У своїй книжці про Гоголя автор представив юнацькі роботи генія: архітектурні замальовки, портрети, акварелі, які 130 років свято зберігалися в його нащадків, пройшовши разом із ними всі тяготи й небезпеку революції, Громадянської, двох світових воєн і голодовок.

Мою увагу привернув на сторінці 249 малюнок, позначений як робота Гоголя. Вчений назвав його «Портрет невідомої молодої жінки» й, коментуючи, додав: «Мабуть, це молода селянка».

Оскільки я добре знала всіх рідних прозаїка, то відразу визначила, що на цьому малюнку зображена молодша сестра геніального українського письменника й класика світової літератури — Ольга Василівна Гоголь, у заміжжі Головня (1825—1907 рр.).

Документально відомо, що після тріумфу в Санкт-Петербурзі та Москві двох збірок повістей «Вечора на хуторі біля Диканьки» 23-річний геній приїхав на Батьківщину в липні 1832 року. Ользі було тоді всього сім років. Наступного разу Микола Васильович відвідав рідних у травні 1835 року. Його сестрі виповнилося десять років.

Згадуючи щасливі дні свого дитинства, проведені поряд із братом, Ольга Василівна пізніше напише у своїй книжці «Из семейной хроники Гоголей» (Київ, 1902 рік): «…Найбільшою насолодою для мене було чим- небудь догодити братику; і щодо цього ніхто не міг так тонко помітити всіх його звичок, усе, що він любив і чого недолюблював…

Так, весело жилося тоді в Яновщині, коли до нас приїздив братик веселий, спокійний… Коли йому вдавалося добре попрацювати вранці, він приходив до обіду веселий і задоволений. Після обіду він жартівливо вмовляв свою тітоньку Катерину Іванівну Косяровську (рідну сестру матері генія. — Р.С.) співати під мій акомпанемент малоросійські пісні, причому й сам підспівував, підтупцьовував ногою й приляскував пальцями. Особливо любив він стару пісню: «Гоп, мої гречаники, гоп, мої білі».

У ці хвилини все в нашому будинку оживало: матуся усміхалася, в дверях з’являлися усміхнені обличчя прислуги…»

«Він своїми грошима багатьом допомагав, — згадувала сестра українського письменника. — Згодом брат надіслав матері гроші, щоб вона купила хоч по теляті тим мужикам, у кого не було худоби, й мені надіслав п’ятдесят карбованців, щоб я на свій розсуд допомагала нужденним».

У листах до друзів Г. Плєтньову, М. Погодіну, М. Прокоповичу Гоголь незмінно говорить про молодшу на 16 років сестру Ольгу з теплотою й гордістю за те, що вона взяла на себе з ранньої юності турботу про кріпосних селян їхнього села та найближчих хуторів.

«У мене є сестра, — пише він Степану Шевирьову до Москви з Неаполя 18 грудня 1847 року, — яка виховувалася сама собою в глушині. Мов іноземних не знає, але Бог нагородив її чудовим даром лікувати й тіло, й душу людини. Із 17 років вона лікує бідних з надзвичайним успіхом всякими травами, цілющі властивості яких вона відкрила сама, й часто благає Бога, щоб захворіти й на собі випробувати всі вигадані нею ліки».

Повертаючись з Єрусалима через Одесу, геній несподівано в день своїх іменин прибув у рідне село 9 травня 1848 року. У Васильївці в цю пору, як і в усій окрузі, лютувала епідемія холери. Рятуючись від страшної хвороби, Гоголь незабаром виїхав до Києва до своїх найближчих друзів — Олександра Данилевського та Михайла Максимовича.

«Тепер тисячами навколо хворіють і вмирають. У Полтавській губернії лютує холера майже повсюдно, і в самій Полтаві, — повідомив він 8 червня в Москву письменнику Сергію Тимофійовичу Аксакову (1791—1859 рр.).

«Туга ще більша від того, що ніяке розумове заняття не йде в голову; навіть читати найлегші твори несила», — скаржився йому ж Гоголь 12 липня 1848 року.

Чи міг Микола Васильович, виснажений хворобою, в розпал небаченої досі спеки, яка погубила, спалила весь урожай і загрожувала селянам повсюдним голодом, вправлятися в малюванні портрета сестри? Звісно, не міг!

Востаннє Гоголь приїхав у родовий маєток разом з другом Михайлом Максимовичем у серпні 1850 року. Його сестрі Ользі виповнилося вже двадцять п’ять з половиною років.

На малюнку, який уперше опублікував 1951 року дослідник Давид Іофанов у книжці «Н.В. Гоголь. Детские и юношеские годы», Ользі 18—20 років. Тому у Васильївці її міг малювати тільки Тарас Григорович Шевченко, який першим з художників відвідав матір письменника в 1843—1845 роках.

Аби пересвідчитися в правоті свого наукового відкриття, я звернулася до Інституту судових експертиз (Київ, вул. Велика Житомирська, 16) до завідуючого відділом «Портрета» — Сергія Даниловича Павленка.

— Мені добре відома ця робота Шевченка! — сказав провідний вчений країни, автор унікальної системи розшифровки портретів «невідомих». — Я раніше вже проводив експертизу цього малюнка. Тарас Григорович зобразив юну Ольгу, коли жив у Марії Іванівни Гоголь-Яновської. — Вам вдалося раніше відкрити п’ять портретів рідних письменника, які Шевченко виконав аквареллю 1845 року. Ці роботи неспростовно свідчать, що Тарас Григорович тривалий час жив і плідно працював у Васильївці — родовому маєтку свого геніального літературного вчителя!

Я ретельно записувала висновок вченого з 35-річним стажем роботи.

— Слід підкреслити, — сказав талановитий художник Сергій Павленко, — що на розшифрованому вами акварельному портреті 22-річної Лізи Гоголь роботи Шевченка, який вчені позначили «Невідома в коричневій сукні» №110, як і на цьому портреті юної Ольги, є сукупність рідкісних ознак. Таких, наприклад, як великі вилиці, широкі біля основи й різко зменшені до підборіддя, тонкий ніс, дзьобоподібна форма кінчика носа й маленьке, загострене й округле підборіддя. Ще треба підкреслити, що портрет Ольги виконано на високому професійному рівні. Гоголь, як відомо, був художником-аматором. Я добре вивчив манеру й особливості стилю Шевченка. За довгі роки роботи провів багато експертиз його малюнків. Тому з усією відповідальністю заявляю, що портрет юної Ольги є справжньою роботою Тараса Григоровича, а не Гоголя, як досі вважають шевченкознавці. Відомо, що Микола Васильович суворо судив свої малюнки. Можливо, перед смертю він спалив не лише другий том «Мертвих душ». Ось чому в рідних залишилися тільки юнацькі його замальовки».

Окрилена експертизою найбільшого вченого країни, я поїхала до Державного музею Т.Г. Шевченка.

— Існує одностайно прийнята теорія, а тому єдино вірна, що Шевченко особисто не знав Гоголя, не відвідував його Васильївку, а отже, не міг малювати рідних російського письменника! — категорично заявила мені директорка музею. Її підтримали старші наукові співробітники та завідуючі відділами.

Щоб іще раз підтвердити своє наукове відкриття, я пішла в гості до правнучки Ольги Гоголь — Олени Олександрівни Цивінської.

— Ви правильно визначили портрет! — сказала 73-річна правнучка. — Невідома молода жінка — не кріпосна селянка. Ця дівчина — 20-річна Ольга, молодша сестра геніального письменника України! Вона народилася 19 березня 1825 року у Васильївці. У дитинстві перехворіла на золотуху, яку тоді погано лікували, й погано чула, тому здобула тільки початкову домашню освіту й жила безвиїзно в родовому маєтку.

— Хто малював цей портрет? — спитала я, хвилюючись.

— Моя мама — Ганна Володимирівна Цивінська та її сестра Ольга Володимирівна Межинська, вроджені Затурські, говорили письменникам, журналістам і вченим, які відвідували наш будинок, що цей портрет, опублікований у книжці Іофанова, малював Шевченко, коли гостював у Васильївці. Вони з малоліття залишилися сиротами й виховувалися до заміжжя в будинку їхньої бабусі, Ольги Василівни Гоголь. Сестра письменника неодноразово свідчила, що Шевченко малював усіх рідних Гоголя. А її портрет і портрет матері генія малював декілька разів. Поет вирізняв юну Ольгу від старших сестер тому, що вона була дуже працьовита. Вставала вдосвіта. Не соромлячись заходила до хатин кріпаків. Лікувала їх, роздавала гроші, які висилав їй Гоголь.

Олена Олександрівна відкрила сімейний альбом і вийняла з нього дві фотографії своєї прабабусі. Один портрет Ольги Василівни був невідомим. Її разом з трьома малолітніми дітьми сфотографував знаменитий художник Микола Волков у Полтаві 1875 року. Інший був широко популярним. Йозеф Хмелевський вмістив його 1902 року до свого альбому «Гоголь на Родине».

«Моїй мамі було 20 років, коли померла її бабуся. У спадщину їй перейшли портрети, особисті речі й листи Гоголя, які він надіслав сестрі Ользі. Зберігалися в мами й малюнки Шевченка. Це були здебільшого пейзажні замальовки Васильївки. Але все пропало в Умані під час Великої Вітчизняної війни. Мій батько, Олександр Іванович Цивінський, служив заступником начальника артилерії 14-ї народної Червоної Армії. Батьки жили в теплушці, яку постійно обстрілювали. Щоб врятувати від невідворотної загибелі цінні речі, мама передала їх до Уманського історичного музею. Після загибелі батька 1921 року мама повернулася до Києва. Музей в Умані фашисти пограбували й спалили».

Олена Олександрівна замовкла. Їй тяжко було говорити.

2005-05-27 15:17:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар