NB! - Україна Incognita

NB!

Провідні видання Великої Британії вважаються взірцями об’єктивності та демократичності. На загал це вірно, проте так було не завжди і не з усіма виданнями. Українці наочно переконалися в цьому впродовж останніх п’яти років. Але були ще більш кричущі ситуації, коли деякі з цих видань прямо підігравали силам найчорнішої реакції та зраджували демократію, і про це навряд чи варто забувати. Йдеться про часи т.зв. чехословацької кризи — з весни 1938 р., коли відбулася спочатку гітлерівська «гібридна війна» проти Чехословацької Республіки, а потім — двоетапна анексія чеських земель.
Ці рядки знаменитого російського поета, попри його прихильність до великодержавної імперської парадигми, ми можемо таки вважати достатньо достовірними. Вони не суперечать правді історії. Бо лише одна людина — сам Гетьман Іван Степанович Мазепа — перевершував Василя Леонтійовича Кочубея (1640 — 1708), Генерального суддю Гетьманської України, внука кримського татарина Кучук-Бея, що виїхав до України в середині ХVІІ століття й охрестився з ім’ям Андрій, за впливом у Гетьманському уряді. Кочубей воістину досяг вражаючих успіхів, як політичних, так і майнових, у своїй кар’єрі!
На загал, події розвивалися таким чином. Треба пригадати, що вже влітку 1919 року Петлюра надіслав до польського лідера листа (разом із відповідною делегацією, яка тоді ж попрямувала до Варшави), де, зокрема, були такі рядки: «У своїй боротьбі з ворогом людської культури і своєї національної державності ми маємо право на співчуття та допомогу від своїх найближчих сусідів, тим більше, що відбиваючи рідну землю від насильників-окупантів, нав’язуючих Україні чужі їй форми комуністичного ладу, ми не станемо на шлях білого терору, а йдемо під гаслом широкого демократичного і державного будівництва, найкращим представником якого в Польщі вважаємо ми Вас, пане Начальнику Держави Польської». До цього головний отаман УНР додав, що щиро сподівається, що «...відносини обох народів — польського та українського — за доброю волею обох сторін набудуть приязні, так потрібної для добробуту і міцного міжнародного становища обох народних республік».
У стосунках між політиками, хай якими «закритими» та нещирими вони були, багато що нагадує стосунки поміж «просто людьми». Багатьом із нас знайоме гірке почуття неминучості компромісу, на який мимоволі доводиться йти (компромісу не дуже вигідного, навіть, по суті, нерівноправного) — бо іншого виходу немає, альтернативи не проглядається, а ти слабший за свого партнера або союзника (надійного чи не дуже). Проте решта варіантів — ще гірші, і доводиться погоджуватися, за несприятливих обставин, на отакий «альянс із розрахунку» — доволі принизливий...
Усім знавцям історичних цінностей України достеменно відома скіфська пектораль, знайдена 1971 р. археологом Б. Мозолевським. Проте свого часу в Україні були знайдені й інші не менш, якщо не більш цінні скарби. Але про них або забули, або мало говорять, хоча постановка таких питань зараз, коли Україна остаточно здобула незалежність, стає особливо важливою. Важливою тому, що постає питання про повернення таких цінностей у державу, на терені якої ці скарби було виявлено.
У 10-х роках XVII ст. українські козаки здійснили низку походів Чорним морем, нападаючи на турецькі й кримськотатарські володіння. Особливо успішним було взяття Кафи (сучасної Феодосії) — одного з найбільших міст тогочасної Європи — запорожцями під проводом гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного в 1616 р. Українські козаки стали потужною силою на Чорному морі, загрозою для турків. Невдовзі після цього Сагайдачний та запорожці спробували налагодити (чи поновити?) стосунки з персами.
75-річчю зняття блокади Ленінграда, що сталося 27 січня 1944 року, в Росії надають особливого значення, оскільки нинішній Петербург і колишній Ленінград є рідним містом президента. При цьому наголос робиться на жертви й страждання ленінградців, що їх вони зазнали за 900 днів блокади, передусім через голод. Але ціла низка тем залишається табуйованою ще з радянських часів. Кажучи про смерть через голод, не рекомендується педалювати досить поширені в блокадному Ленінграді випадки трупоїдства й людоїдства. І зовсім уже не можна згадувати про те, що в умовах страшного голоду, жертви якого деколи втрачали людську подобу, існував вузький номенклатурний прошарок, який у доступі до гостродефіцитного продовольства був набагато «рівніший» за основну масу ленінградців.
Микола (Мартин) Гусовський належить до тих яскравих особистостей, які творили європейське Відродження (Ренесанс), інтегруючи у нього український культурно-літературний і дипломатично-політичний простір. Він — блискучий поет, мислитель, державний діяч, дипломат, мислитель, воїн. Гусовський репрезентує «перший гуманістичний етап білорусько-української і литовської освіченості» в Європі (Дорошкевич В.І. Новолатинська поезія Білорусії й Литви. — Мінськ, 1979, с. 35).
Хоча автором віршів вважався поет Михайло Свєтлов, насправді слова пісні він лише переклав і адаптував до радянської дійсності німецьку революційну пісню про сурмача Der kleine Trompeter (Маленький сурмач), музику і вірші до якої 1925 року написав німецький композитор В. Валльрот. Музичну обробку для тексту Свєтлова зробив Олександр Давиденко.
Наприкінці листопада у Києві відбувся Міжнародний форум з нагоди 85-х роковин Голодомору 1932—1933 рр. В його рамках було проведено науковий симпозіум і меморіальні засідання Верховної Ради (у пленарній залі парламенту) та Міжнародного форуму за участю Президента України та глав іноземних держав (у Мистецькому арсеналі). Учасники Форуму підкреслювали необхідність переконати міжнародні організації та світову громадськість в тому, що найбільша в історії українського народу трагедія була злочином, який підпадає під визначення Конвенції ООН «Про попередження злочину геноциду і покарання за нього» від 9 грудня 1948 р.

   
  • Останні коментарі

    Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар