NB! - Україна Incognita

NB!

У численних українських аристократичних родинах протягом усього ХІХ — початку ХХ ст., причому як на теренах колишньої Гетьманщини, так і у Правобережній Україні та її західних регіонах, помітними є спільні чинники формування і зміцнення їхньої «українськості». Значною мірою вони проявилися у специфічних ознаках побуту, пов’язаних з безпосередньою участю в господарській діяльності у спадкових володіннях, патріархальним характером взаємин із селянством, тісним повсякденним зв’язком із ним.
Тотальне несприйняття Україною імперських порядків, попри загалом лояльне ставлення до інституту російської монархії, констатувалося багатьма обсерваторами тодішньої української дійсності. «Я не находил в Малороссии ни одного человека, с которым мне удавалось говорить, выгодно к России расположенным; во всех господствовал явный дух оппозиции, — писав про свої відвідини України в 1824 р. генерал О.Л. Михайловський-Данилевський.
Знищення автономії України наприкінці ХVІІІ ст., яке супроводжувалася докорінними перетвореннями суспільних відносин, ліквідацією традиційних інститутів Гетьманщини, зламом її адміністративного устрою і зрештою ліквідацією Запорозької Січі, означало радикальні зміни у становищі більшості соціальних верств населення України і насамперед її аристократичної еліти. Козацька старшина, гетьманські урядовці з поширенням в Україні імперських установ обійняли в них відповідні чиновницькі посади.
У переможному травні, сімдесят п’ять років тому, звільнили від нацистського терору, в умовах грізного інфекційного спалаху, концтабір Терезін поблизу Праги. Колишнє військове місто було особливим місцем у ланцюгу злочинів гітлеризму. Тут публічно не вішали і не розстрілювали, ходили навіть «терезінки» — свої гроші. Наприкінці війни служба Гіммлера, з метою «обілення», демонструвала тут представникам Шведського Червоного Хреста і деяким журналістам «гуманні принципи», які панували тут.
Діставши звістку про появу англійців, Іван IV побажав зустрітися з Ченслером, який прибув до Москви. Незабаром після цього в Лондоні було засновано «Московську компанію», що дыстала монопольні торговельні права від царя. Активізувати торгівлю Іван Грозний спробував і на Балтиці, чому чинила опір ціла низка прибалтійських країн, які отримували чималі доходи від перепродажу російських товарів. 1547 року цар доручив саксонцеві Шлітте привезти до Москви ремісників, художників, лікарів, аптекарів, друкарів і людей, що гарно володіють мовами.
Івана Грозного заведено вважати першим московським князем, що вінчався на престол як «цар і государ всієї Руси». Але в цьому титулі була певна частка лукавства, оскільки на той час далеко не всі землі, що входили до Київсьої Русі, перебували під владою Москви. Більша їх частина була під Литвою і Польщею, але саме Московське князівство виступило в ролі збирача російських земель на тій підставі, що в Москві правили Рюриковичі з роду Володимира Мономаха.
Найбільшим досягненням українського руху середини ХІХ ст. стало видання щомісячного журналу «Основа» (1861—1862) під редакцією В.Білозерського, що відігравав роль головного загальноукраїнського друкованого органу і став громадським осередком згуртування українців. Часопис посів важливе місце в історії української духовності. Це був перший національний суспільно-науковий і літературний часопис, який мав великий вплив на розвиток українського руху і піднесення національної свідомості.
У 30 — 50-х роках XIX ст. суспільно-політичний рух у Російській імперії розвивався в умовах кризи бюрократично-кріпосницької системи, формування нових суспільних верств, які шукали шляхів радикальної перебудови суспільства. У політичну боротьбу дедалі більше втягувалася різночинна інтелігенція. В її середовищі зароджувалась ідеологія, яка передбачала революційне повалення самодержавства і знищення кріпосництва шляхом селянської революції. Активно виступаючи проти кріпосницького рабства, різночинні революціонери пройшли шлях від просвітительства до радикального демократизму і соціалізму.
Яким бачили Мережковського сучасники (бодай ззовні, бо внутрішній його світ залишався «таємницею за сімома печатками»)? Ось що згадував відомий свого часу російський письменник, публіцист і поет Андрій Бєлий (Борис Бугаєв), автор сенсаційного роману «Петербург»: «Він — маленький, прямий , як палиця, у пальті з бобровим коміром, у хутровій шапці. Зима, обличчя його воскове, з густою каштановою борідкою; воно ні на чому не може зупинитися.
Наприкінці ХVІІІ століття, якраз тоді, коли цариця Катерина ІІ наполегливо і систематично розпочала урівнювати в правах українську козацьку верхівку та російське дворянство, служив у Глухові, колишній гетьманській столиці Кирила Розумовського, маючи ранг військового старшини, «козак, син і онук козака» (так, за деякими джерелами, він сам розповідав про свій родовід) Федір Мережко. Тисячі й тисячі обдарованих, честолюбних, безпринципних, цинічних і хоробрих представників української старшини, здобувши, подібно Федору Мережку, статус дворянина, рушили до Петербурга — робити кар’єру (багато з них, і це важливо, не зрікалися України, не забували про неї. Інші вірою й правдою заходилися служити імперській державі).

   
  • Останні коментарі

    Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар