NB! - Україна Incognita

NB!

У цей період відбувається складний процес «осідання» князівсько-дружинницької еліти на землі, посилення наступу на общину, формування васальних відносин у середовищі панівного класу, майнових прав різних верств тощо. Починається інтенсивне розростання боярсько-дружинницької верстви феодального суспільства, на яку спиралися місцеві князі-династи. Старокиївська держава забезпечила розвиток у своєму складі землям-князівствам, які змогли протягом тривалого часу протидіяти тиску кочовиків, відбивати вторгнення західних феодалів.
Північно-Східна Русь, заснована в Заліссі молодшої гілкою князів Мономаховичів, з самого початку активно заселялася вихідцями з південноруських земель. З цієї причини багато нинішніх російських міст — Володимир, Звенигород, Білгород, Галич, а також річки — Трубіж, Почайна, Либідь та ін. мають однакові з українськими назви. У самому Володимирі, який став столицею Північно-Східної Русі, були закладені такі ж, як у Києві храми та монастирі, а також побудовані Золоті ворота.
Проголошення незалежності України у серпні 1991 р. ще не означає завершення національно-визвольного процесу. Його розвиток продовжується й у наші дні. Зміст сучасної політичної боротьби і захист від російської агресії зводиться фактично до того, чи існувати Україні як незалежній державі, чи вона знову повернеться в імперське лоно з усіма відповідними політичними, економічними й національно-культурними наслідками.
Невдовзі після придушення декабристського повстання з’явилося «Звернення до всіх вірних підданих наших» царя Миколи І з повідомленням про збройний виступ «зловмисників» — такий собі Маніфест, в якому зокрема сповіщалося про «злые умыслы на ниспровержение престола, на превращение Государственного Порядка, отечественных законов, всего России священного...». Одразу відчувався переляк монарха (деспотична влада в усі часи проголошувала своє усунення від «керма» кінцем світу!), а, крім того, безмежна злоба на «бунтівників»...
Ця тема була підкреслено пошанованою в радянські часи: декабристський рух, його передумови, цілі, причини поразки та його «відлуння» в історії. Проте зараз (і навряд чи тут варто говорити про випадковість) проблема ця, схоже, ретельно забута, начебто «відсунута в тінь».
Чоловік цариці сумував за батьківщиною і давно хотів побачити рідну землю, а для Єлизавети бажання Олексія було законом. Імператорський двір із небаченим розмахом готувався до мандрівки до Києва, Глухова і Козельця, задля якої потребувалося цілих 23 тисячі коней. В Україні підготовка до приїзду імператриці тривала з самої весни 1744 року.
Серпень 1744 року. В полковому містечку Козелець панує ґвалт і неспокій. Місцеві, вбрані у найкращий святковий одяг, готуються до урочистостей та з нетерпінням роззираються навкруги. Момент направду дивовижний, адже до міста завітала сама Її Величність — імператриця Єлизавета Петрівна разом зі своїм розкішним почтом кількістю у 230 осіб. Карета зупиняється, лакеї відкривають дверцята, і ось з’являється Вона — володарка Російських земель, донька Петра І, красуня Єлизавета. Її Величність обережно ступає на землю і, на превеликий подив усіх присутніх, вклоняється простій козачці Розумисі.
Творчість Т.Г.Шевченка, його громадсько-політична діяльність відіграли виняткову роль в українському русі. Стихійні процеси національного відродження, пов’язані з творчістю і культурно-просвітницькою діяльністю українських романтиків, остаточно викристалізувалися у поезії Т.Шевченка у певний політичний світогляд. Як справедливо зауважував І.Франко, від часів Катерини II у кожному гуртку російських діячів і письменників серед найпрогресивніших зустрічаємо українців (згадаймо Капніста, Каразіна, Гнєдича, нарешті Гоголя та ін.).
Контакти Т.Шевченка з представниками української аристократії почалися ще в Петербурзі. Досить сказати, що саме поміщик Лохвицького і Лубенського повітів, нащадок відомого козацько-старшинського роду Петро Мартос, з яким поет познайомився взимку 1839-1840 рр., видав власним коштом «Кобзар» (1840). Він же познайомив Т.Шевченка з Г.Тарновським — славнозвісним меценатом і мистецтвознавцем, засновником знаменитої колекції українських старожитностей у Качанівці, яка стала засобом утвердження національної свідомості численних учасників українського відродження.
В численних українських аристократичних родинах протягом усього ХІХ — початку ХХ ст., причому як на теренах колишньої Гетьманщини, так і у Правобережній Україні та її західних регіонах, помітними є спільні чинники формування і зміцнення їхньої «українськості». Значною мірою вона проявилася у специфічних ознаках побуту, пов’язаних із безпосередньою участю в господарській діяльності у спадкових володіннях, патріархальним характером взаємин із селянством, тісним повсякденним зв’язком із ним.

   
  • Останні коментарі

    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар