NB! - Україна Incognita

NB!

За присутності десятка телекамер та журналістів, півсотні письменників, художників, політиків і громадських діячів у Міжнародний день музеїв, 18 травня, голова Київської міської державної адміністрації Олександр ПОПОВ у орендованій Народним рухом України столичній будівлі на вулиці О. Гончара, 33 (термін оренди закінчується у грудні цьогоріч. - Авт.), офіційно відкрив Музей шістдесятництва - філію Музею-примари історії міста Києва. Щоправда, того ж дня музей закрили, а всі експозиції та навіть стелажі вивезли. Кияни та гості міста відчути дух епохи шістдесятництва в окремому приміщенні зможуть, за найоптимістичнішими прогнозами, лише після Дня Незалежності. Урочисто відкриваючи Музей шістдесятництва, Попов по суті відкрив лише поспіхом відремонтоване приміщення для майбутнього музею.
Дивіться пряму трансляцію прес-конференції, упродовж якої В'ячеслав Брюховецький, Богдан Гаврилишин, кардинал Любомир Гузар та Вадим Скуратівський представлять резолюцію Національного круглого столу «Запрошення до суспільного діалогу», окреслять позиції, на яких зійшлися учасники обговорення. Представники «Першого грудня» назвуть першочергові питання, над якими працюватимуть, та подальші кроки з формування нового порядку денного країни.
До створеної в 20-ту річницю референдуму ініціативної групи «Першого грудня» ввійшли чільні представники національної інтелігенції: В'ячеслав Брюховецький, Богдан Гаврилишин, Володимир Горбулін, Семен Глузман, кардинал Любомир Гузар, Іван Дзюба, Мирослав Маринович, Мирослав Попович, Євген Сверстюк, Вадим Скуратівський, Ігор Юхновський.
Храмів на честь святителя Миколая Чудотворця на Волині майже сорок. Владика Ніфонт, керуючий Волинською єпархією Української православної церкви, під час відкриття виставки зазначав, що цей святий — здавна шанований православними, зокрема й волинянами. Бо практично у кожній волинській хаті має бути ікона з образом святителя. Для православного люду Миколай Чудотворець є уособленням найголовніших християнських цінностей: милосердя, добра, співчуття, любові до ближнього. На виставці у Музеї волинської ікони представлено понад сто експонатів із колекцій Волинського краєзнавчого музею, Музею волинської ікони, Державного історико-культурного заповідника міста Острога, Музею книги і друкарства Острога, Любомльського краєзнавчого музею, з приватних колекцій владики Ніфонта і архієпископа Рівненського і Острозького УПЦ (волинянина за походженням) Варфоломія.
Фотоекспозицію про діяльність у 1970-1980-х рр. Управління зовнішнього стеження Служби держбезпеки Чехословаччини у Національному музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» організували Чеський центр, Генеральне консульство Чеської Республіки у Львові та Центр досліджень визвольного руху. У квітні виставку представляли у Сімферополі. Перед тим - у Бельгії, Швеції та США. «Тема діяльності комуністичних спецслужб є актуальною і для нашої країни, оскільки система в СРСР і Чехословаччині чинила за схожими методами, - зазначив, відкриваючи виставку, директор музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» Руслан Забілий.
Перша зустріч з тепер вже назавжди моєю Наталеною відбулася у вересні 2000 року, коли після консультації з науковим керівником Ольгою Дмитрівною Турган переді мною постала дилема вибору теми кандидатської дисертації. Обговорювалося кілька варіантів, але остаточно я мала визначитися після глибшого ознайомлення з письменниками. Ім’я Наталени Королевої, що прозвучало в бесіді, справило на мене якесь магічне враження. Погодьтеся, українська письменниця з таким екзотичним ім’ям дещо випадає із літературного дискурсу, з іншого боку, про неї я не знала нічого, як, зрештою, і більшість населення української держави. І ось, прийшовши до каталогу бібліотеки, я з’ясувала, що том її творів є на абонементі, після чого його отримала. Новий товстенький вишневий збірник, ніким до мене не читаний, хоча й пролежав на полиці вже дев’ять років і вкрився пилом, уперше потрапив до моїх рук. Повернувшись додому і розібравшись із повсякденними справами, я взялася за читання. Сказати, що мене вразила біографія, це нічого не сказати…
За даними різних соціологічних служб, українці відзначають 9 травня поряд з такими державними і релігійними святами, як День Незалежності, Різдво та Великдень. Для більшості нашого суспільства й великою мірою для влади цей день залишається «святом Перемоги у Великій Вітчизняній війні». Тоді як у Європі відзначають «завершення Другої світової війни» 8 травня - як відомо, саме цього дня 1945 року відбулася капітуляція Німеччини. Але справа навіть не в конкретних датах, а в ставленні до того, що відбувалося протягом 1939-1945 років, у розумінні причин та наслідків, у бажанні знати правду про ту війну, яка надто далека від однозначності (зрештою, як і будь-яка війна), - справа у ставленні до тих, хто став свідком та учасником жахів Другої світової, особливо до живих носіїв пам’яті про неї.
Сьогодні перед Україною стоїть воістину визначальна проблема: чи зможе український селянин в ході ринкових реформ залишитися людиною, чиїми правами, інтересами та потребами, як і його людською гідністю, ніхто не посміє знехтувати. Це питання питань. І відповідь на нього, як на мене, одна: це шлях кооперації як магістральний шлях людиномірного розвитку села.
Зазначене питання, як і відповідь на нього, виникли на українській землі не сьогодні, а мають сторічну передісторію. Сторічну з лишком передісторію як власне кооперативного руху, так і заглибленої рефлексії стосовно нього низки провідних українських економістів: М.Туган-Барановського, В.Тотоміянця та інших. А серед них чільне місце займає творча спадщина видатного теоретика і організатора кооперативного руху в Україні у дореволюційні часи та в часи Центральної Ради і уряду Директорії УНР Бориса Миколайовича Мартоса (20.05.1879 р. Гразиськ Лубенського повіту Полтавської губернії – 19.10.1977 р., США).
Отець-доктор Дмитро Блажейовський народився 21 серпня 1910 року у селі Вислоці Горішнім на Лемківщині. У 1922-1932 роках навчався в гімназії у Перемишлі. Як згадує отець Ігор Ковальчук, директор музею вишиваних ікон та образів отця-доктора Дмитра Блажейовського, через жагу до знань отець-доктор пішки йшов до Праги, аби вступити в інститут за спеціальністю електро-техніка. Проте навіть цей крок не давав йому остаточного спокою. У 1933 році він вирушає у пішу прощу до Рима. І це паломництво назавжди змінює його життя. 1933 рік – один із «святих років» в історії Рима, коли відкриваються двері в Базиліці Святого Петра. Дорогою до Рима він почув українську пісню, коли ж познайомився з виконавцями, виявилось, що це семінаристи з колегії Святого Йосафата.
Сьогодні в посольстві Федеративної Республіки Німеччини розпочнеться щорічний Форум громадських організацій етнічних німців в Україні, учасники якого обговорюватимуть нагальні проблеми цієї меншини. А кількома місяцями раніше громадськість відзначила сумну ювілейну дату - 70 років з часу заснування трудармій, в яких загинули тисячі етнічних німців, громадян СРСР та України зокрема. Переслідування зазначеної етнічної групи, яка проживала на цих територіях ще з другої половини ХVIII століття, було зумовлено їхньою національністю та агресією Третього Рейху. До 1939 року на території України проживало орієнтовно 880 тисяч німців, за останнім переписом населення зараз їх налічується всього 33 тисячі.
Книга Володимира В’ятровича «Історія з грифом «секретно» швидко стала в Україні одним із лідерів продажів історичної літератури. Більше того, не так давно був надрукований її додатковий наклад для задоволення потреб книжкового ринку. Популярність книги обумовлена тим, що автор, у доступному для широкіх кіл стилі, розповідає про маловідомі дискусійні сюжети української історії. Особливий інтерес до книги викликає те, що в ній уперше публікуються фотографії деяких документів із Галузевого державного архіву Служби безпеки України, директором якого в 2008–2010 рр. був Володимир В’ятрович.

   
  • Останні коментарі

    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар