NB! - Україна Incognita

NB!

Після розпаду Радянського Союзу на поверхню поволі почали виринати свідчення про гоніння комуністичної репресивної системи проти українців. Більш-менш оприлюднено дані щодо трагедії кримських татар - завдяки їхнім власним зусиллям. А що ж інші етнічні групи.
«За 21 рік незалежності не було видано жодного посібника з історії етнографічних груп», - констатував етнолог Ярослав Теплий, представник лемко-русинського народу. Зрозумівши, що ініціативи від держави чекати марно, різні етнічні групи, які не асимілювалися з українцями остаточно, почали створювати власні школи, передавати традиції своїм нащадкам, учити дітей рідної мови. Допомогти своєму народові самотужки вирішив і Ярослав Теплий. Спираючись на архівні документи та матеріали з понад 140 джерел, він упорядкував власну книжку - етнокультурологічне дослідження історії лемків-русинів під назвою «Українська Атлантида».
Заходи до уродин вдатної української оперної співачки і педагога розпочалися покладанням квітів до могили Соломії Крушельницької (1872 - 1952?рр.) на Личаківському цвинтарі, а продовжилися урочистими засіданнями, виставками і концертами у Національному університеті «Львівська політехніка», організованими Міжнародним інститутом культури, освіти та зв’язків з діаспорою.
Спеціально до ювілею Соломії Амвросіївни Львівська опера, яка нині носить ім’я Крушельницької, показала оперу «Мадам Баттерфляй» Джакомо Пуччіні та балет «Повернення Баттерфляй» Джакомо Пуччіні - Мирослава Скорика. Долучився до урочистостей і Театр ім. М. Заньковецької (28 вересня): на камерній сцені театру покажуть виставу «Спогад про Соломею».
У Музеї книги і друкарства України триває виставка українських стародруків XVI - XVIII століть із унікальної приватної колекції відомого бізнесмена, колекціонера й мецената Віталія Гайдука. Зібрання нараховує понад 500 стародруків. «Більшість книжок існують в одному, максимум у трьох примірниках у наукових зібраннях України. Є багато книжок, яких узагалі нема в наукових колекціях в нашій державі. І, що найважливіше, є в цьому зібранні видання, невідомі науці, - ми вперше вводимо їх у науковий обіг», - розповідає «Дню» директор музею Валентина Бочковська-Мартинович.
Про Уласа Самчука в Україні знають, на жаль, не так уже й багато. Це зумовлено тим, що видання творів письменника за радянських часів фактично було заборонено. Як зазначає професор Острозької академії Петро Кралюк, його вважали українським націоналістом. Певною мірою це так і було, адже Улас Самчук належав до Української військової організації, публікував свої твори в її виданнях. Також був членом Організації українських націоналістів, а саме її мельниківського крила. «Уласа Самчука досить добре знали в міжвоєнний період у середовищі українських емігрантів, людей, які боролися за незалежність України. У роки Другої світової війни письменник видавав газету «Волинь», яка виходила в Рівному. Саме цей період був найбільш яскравим у житті Уласа Самчука. Тоді з’явилися його твори, зокрема відома трилогія «Волинь», повість «Марія» - фактично перший твір про Голодомор в Україні. Хоч Улас Самчук не був свідком Голодомору, але він знав про те, що відбувалося у Центральній та Східній Україні», - розповідає Петро Кралюк.
Нині борщівська вишиванка - бренд південного краю Тернопільської області. Як наголошують дослідники, стиль вишивання в селах унікальний - він не схожий на будь-який інший у цілому світі. Найвідомішою є оповита легендами «чорна» сорочка. Присягнувшись, вишиванки з чорним орнаментом носили сім поколінь жінок із семи сіл на знак жалоби після того, як турки під час набігів повбивали там усіх чоловіків.
Начальник відділу культури Борщівської РДА Ольга ЖУРАВІНСЬКА каже: «До сьогодні ми бачимо збережені «чорні» сорочки. Кожне село має свою традицію, свою канву, і, відповідно, поміж чорним вишитим є вставки: фіолетові, зелені, червоні, сині, залежно від конкретної місцевості. Але, наприклад, над Дністром, у селах Вільхівці, Дністрове, переважає повністю чорний орнамент». Шкода, що унікальні техніки сорочки втрачені. Зокрема, «колодочка», фактура якої скидається на орнаментальне різьблення по дереву.
Під час цьогорічного Форуму видавців у «Тюрмі на Лонцького» відбудуться заходи, присвячені українському минулому ХХ століття під назвою «Історія спротиву. Досвід є :)». У рамках проекту відбудуться лекції з історії, що розкриватимуть невідомі сторінки нашого минулого та розвінчуватимуть міфи, а також презентації книжок на цю тематику.
Відбудуться також зустрічі за участю директора Національного музею-меморіалу “Тюрма на Лонцького” Руслана Забілого, українських та російських журналістів, таких як Микола Княжицький, Валерій Панюшкін, Юлія Банкова. Нижче подаємо детальну програму заходів.



Наближається 75-а річниця Великого терору. Формально початок йому поклав лютнево-березневий пленум ВКП(б), який відбувався з 23 лютого по 3 березня 1937 року. На пленумі з доповіддю «Про недоліки партійної роботи і заходи ліквідації троцькістських та інших дворушників» виступив Сталін, який повторив свою доктрину про «загострення класової боротьби в міру будівництва соціалізму».
Взагалі відлік терору радянської влади слід вести від більшовицького перевороту 1917 року. І далі він не припинявся ні на день. У цього кривавого розгулу були припливи і відливи. Стосувалися вони не суті, а розмаху розстрілів, заслань і депортацій.





Вітчизняна війна 1812 року (так вона зазвичай іменується в офіційній російській історіографії) якось опинилась на периферії уваги українських засобів масової інформації - у той час, як всі мас-медіа Російської Федерації явно за «наполегливою порадою» та із санкції влади вже кілька місяців поспіль ведуть у зв’язку з цим ювілеєм гучну пропагандистську кампанію прославлення «российского оружия».
Проте відносну, але все ж таки мовчанку українських журналістів з цього приводу важко визнати правомірною. Адже українці мають стосунок до подій 200-річної давнини.
Як відомо, 23 серпня 1939 р. у Москві міністр закордонних справ Німеччини Й. Ріббентроп і міністр закордонних справ СРСР В. Молотов підписали партнерський «Пакт про ненапад» між двома країнами, названий у історіографії Пактом Молотова — Ріббентропа, укладення якого, по суті, призвело до початку Другої світової війни.
Майже кожен день в сучасній Україні породжує у всіх притомних людей просте запитання: а чи про Україну вже йдеться, або варто згадувати її російсько-імперські адміністративно-топографічні визначення Увесь характер чергового святкування Дня народження міста Одеси 2 вересня 2012 року мав дати чітку відповідь: Південь України окупований іноземною державою, базованою на ідеології відродження російсько-імперської Новоросії зокрема і найгірших традицій Російської імперії загалом. Зайвий доказ тому — помпезне відкриття відреставрованої Олександрівської колони очільниками міста, представниками філії російської церкви в Україні, проросійських організацій та російського консула. Сюрреалістичності, аби не сказати жорсткіше, цьому дійству надавало те, що відкриття колони на честь імператора Олександра ІІ, підписанта сумнозвісних для всіх українців Валуєвського циркуляра та Емського указу, автора надзвичайно суперечливої селянської реформи та освітньої контрреформи, що фактично підготували грунт для революційного хаосу 1905 та 1917 років, відбулося у центрі Парку культури та відпочинку імені Тараса Шевченка і неподалік від пам’ятника Кобзарю, до того ж виконаного у традиційному стилі соцреалізму. Ще більш дивним було використання під час церемонії сучасного гімну України та прапорів. Щоправда, гімн виконали наче соромлячись і нашвидкуруч, під вигуки натовпу «Слава Русі!» і т. п., а кілька українських стягів прямо таки загубилися у морі одеських міських прапорів з імператорською короною та червоною зіркою, прапорів Російської імперії сучасної Російської Федерації та СРСР. Учасники акції, курсанти військового закладу з українською символікою на формі, в даному контексті виглядали як «патешні» війська «царя-батюшки» чи «цариці матушки».

   
  • Останні коментарі

    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар