NB! - Україна Incognita

NB!

Проголошення незалежності України у серпні 1991 р. ще не означає завершення національно-визвольного процесу. Його розвиток продовжується й у наші дні. Зміст сучасної політичної боротьби і захист від російської агресії зводиться фактично до того, чи існувати Україні як незалежній державі, чи вона знову повернеться в імперське лоно з усіма відповідними політичними, економічними й національно-культурними наслідками.
Невдовзі після придушення декабристського повстання з’явилося «Звернення до всіх вірних підданих наших» царя Миколи І з повідомленням про збройний виступ «зловмисників» — такий собі Маніфест, в якому зокрема сповіщалося про «злые умыслы на ниспровержение престола, на превращение Государственного Порядка, отечественных законов, всего России священного...». Одразу відчувався переляк монарха (деспотична влада в усі часи проголошувала своє усунення від «керма» кінцем світу!), а, крім того, безмежна злоба на «бунтівників»...
Ця тема була підкреслено пошанованою в радянські часи: декабристський рух, його передумови, цілі, причини поразки та його «відлуння» в історії. Проте зараз (і навряд чи тут варто говорити про випадковість) проблема ця, схоже, ретельно забута, начебто «відсунута в тінь».
Чоловік цариці сумував за батьківщиною і давно хотів побачити рідну землю, а для Єлизавети бажання Олексія було законом. Імператорський двір із небаченим розмахом готувався до мандрівки до Києва, Глухова і Козельця, задля якої потребувалося цілих 23 тисячі коней. В Україні підготовка до приїзду імператриці тривала з самої весни 1744 року.
Серпень 1744 року. В полковому містечку Козелець панує ґвалт і неспокій. Місцеві, вбрані у найкращий святковий одяг, готуються до урочистостей та з нетерпінням роззираються навкруги. Момент направду дивовижний, адже до міста завітала сама Її Величність — імператриця Єлизавета Петрівна разом зі своїм розкішним почтом кількістю у 230 осіб. Карета зупиняється, лакеї відкривають дверцята, і ось з’являється Вона — володарка Російських земель, донька Петра І, красуня Єлизавета. Її Величність обережно ступає на землю і, на превеликий подив усіх присутніх, вклоняється простій козачці Розумисі.
Творчість Т.Г.Шевченка, його громадсько-політична діяльність відіграли виняткову роль в українському русі. Стихійні процеси національного відродження, пов’язані з творчістю і культурно-просвітницькою діяльністю українських романтиків, остаточно викристалізувалися у поезії Т.Шевченка у певний політичний світогляд. Як справедливо зауважував І.Франко, від часів Катерини II у кожному гуртку російських діячів і письменників серед найпрогресивніших зустрічаємо українців (згадаймо Капніста, Каразіна, Гнєдича, нарешті Гоголя та ін.).
Контакти Т.Шевченка з представниками української аристократії почалися ще в Петербурзі. Досить сказати, що саме поміщик Лохвицького і Лубенського повітів, нащадок відомого козацько-старшинського роду Петро Мартос, з яким поет познайомився взимку 1839-1840 рр., видав власним коштом «Кобзар» (1840). Він же познайомив Т.Шевченка з Г.Тарновським — славнозвісним меценатом і мистецтвознавцем, засновником знаменитої колекції українських старожитностей у Качанівці, яка стала засобом утвердження національної свідомості численних учасників українського відродження.
В численних українських аристократичних родинах протягом усього ХІХ — початку ХХ ст., причому як на теренах колишньої Гетьманщини, так і у Правобережній Україні та її західних регіонах, помітними є спільні чинники формування і зміцнення їхньої «українськості». Значною мірою вона проявилася у специфічних ознаках побуту, пов’язаних із безпосередньою участю в господарській діяльності у спадкових володіннях, патріархальним характером взаємин із селянством, тісним повсякденним зв’язком із ним.
Зрозуміло, що в ті роки Україну відвідували, окрім Долгорукого, й інші російські візитери — молоді й поважного віку, різного ступеня культурності й відмінного соціального стану. Але що примітно: переважна більшість із них погоджується з висновками князя-мандрівника: малоросійська земля, хоч вона вже понад півтора століття «возз’єдналась» із «старшими братами»-великоросами, це — не Росія, тут живе зовсім відмінний народ!
Приблизно 200 років тому в освічених колах тодішнього російського суспільства, серед дворянства, вченої публіки, поважного чиновництва, допитливих військових виникла дуже цікава, своєрідна мода (вона мала воістину далекосяжні, без перебільшення, історичні наслідки, котрі тоді, як майже завжди у подібних випадках, неможливо було передбачити) — а саме мода на Україну (Малоросію).

   
  • Останні коментарі

    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар