NB! - Україна Incognita

NB!

Можливо, не всі українці звернули увагу на цьогорічний тролінг (якраз напередодні 9 Травня — свята, яке в Росії відзначали з офіціозною помпезністю) вправних «жартівників». А саме: було продемонстровано переможний плакат з написом угорі: «Спасибо деду за Победу». Тільки зображений на цьому плакаті був геть неочікуваний «дід»: 40-й президент США (у 1981—1989 рр.) Рональд Вілсон Рейган (06.02.1911— 05.06.2004) зі своєю еталонною голлівудською усмішкою! Слід визнати, що таке поєднання візуального образу та певного тексту, коли казенний путінський заклик набув зовсім нового змісту, є значно серйознішим, ба навіть глибшим, аніж це може видатися на перший погляд.
1896 року Іван Бунін уперше побував у Одесі. Це місто в його житті ще відіграє надзвичайно велику роль: протягом тривалого часу — аж до кінця 1920 року — він тут надовго зупинятиметься; тут одружиться, стане батьком; тут вестиме свій щоденник «Окаянні дні»; звідси вирушить на еміграцію... Утім, про все своєю чергою. В Одесу Буніна запросив письменник Олександр Федоров, його приятель. Так у бунінській хроніці з’являється назва німецького поселення Люстдорф, розташованого на березі моря за якихось два десятки кілометрів від центру міста. В часи моєї студентської юності (а це 1970-ті роки) до колишнього Люстдорфа (по-новому — Чорноморка) від залізничного вокзалу ходив трамвай №27.
Сьогодні, на 28-му році незалежної України, багато хто ще не знає про знакову подію, яка сталася 30 червня 1941 року у Львові, де українські націоналісти проголосили відновлення Української держави. Більш детально про цю подію говоримо з львівським істориком, директором Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» Русланом ЗАБІЛИМ:
Вдачу Іван Бунін мав дуже емоційну, непосидющу. Любив мандри. Побував у Криму, який непокоїв його розпалену батьковими розповідями уяву ще з дитячих літ. За добу міг пройти кримськими шляхами й стежками аж сорок верст! А в новелі «Козацьким ходом» (Одеса, 1898) Іван Бунін розповів про свою першу юнацьку подорож по Дніпру на завантаженій дровами барці «Чайка». Відбулася вона тоді, коли Бунін «закінчував /.../ курс у гімназії» (очевидно, влітку 1890 р.). «Я багато читав перед тим про Малоросію, про Запорозьку Січ, часто малював собі в уяві бурхливі дніпровські пороги і переїзди через них «козацьким ходом», тобто прямим шляхом через їх вири», — згадував 28-річний автор новели.
Влітку 1941-го сержант Василь Марко проходив службу неподалік радянсько-польського кордону. «В неділю, 22 червня, мала приїхати наречена, і я не міг дочекатися ранку, — згадував події 78-річної давнини пан Василь. — Але замість Оксани з’явилися німецькі танки...» Під натиском переважаючого у живій силі й краще озброєного ворога червоноармійцям довелося залишити свої позиції, відступаючи вглиб країни. У вересні полк, вірніше його рештки, опинилися в оточенні. Сталося це в районі Фастова. І майже всі бійці, в тому числі й Василь, потрапили в полон...
Якщо у Стародавній Греції сім міст, за легендою, сперечалися за те, щоб вважатися батьківщиною Гомера, то Україна досі щедро дарує своїх визначних синів іншим народам, забуваючи, що вони є українцями і не вшановуючи їх належним чином. Скажімо, нещодавно на День космонавтики багато які мас-медіа передрукували матеріал однієї з провідних інформагенцій, у якому були «пропущені» такі геніальні конструктори космічних систем, як Валентин Глушко та Гліб Лозино-Лозинський, першим українцем у космосі названий Леонід Каденюк (хоч насправді ним був четвертий космонавт Павло Попович), а серед заокеанських астронавтів українського походження не названо громадянку Канади Робарту Бондар...
Як говорилося раніше, план Сталіна, за його ж словами, був дуже простий - зіштовхнути західні держави і послабити їх якомога більше. А потім - скористатися ситуацією і сов’єтизувати якомога більше раніше незалежних країн і територій. З 1939 по 1941 роки план спрацював всюди, крім Фінляндії, на яку пішло набагато більше сил, ніж передбачалося. Після переговорів Молотова з фюрером в Берліні обидві сторони концентрували сили, але раніше встиг вдарити Гітлер. Черговий етап війни, який почався 22 червня 1941 року, Радянський Союз в пропагандистських цілях назвали «Великою Вітчизняною». Більше ніхто в світі так її не називав і не називає, це або «Східний фронт» Другої світової (яка йшла вже майже два роки), або «Радянсько-німецька війна». Але більш точно наступне: до війни вступили два інтернаціоналу - радянський і нацистський.
Новий 1940 рік розпочався для радянських і нацистських союзників із дружнього жесту Сталіна Гітлеру – СРСР повертав нацистам німецьких антифашистів, посаджених у радянські концтабори під час чисток. Маргарет Бубер-Нойманн, дружину покійного «ворога народу» Гайнца Нойманна, вбитого НКВД у 1937 році, вивезли з Карлага в Москву, трохи відгодували і відправили на кордон із Німеччиною в Брест-Литовськ, де в складі групи з 31 особи передали колегам із гестапо: «Тут я почула позад себе збуджені голоси і побачила, як троє чоловіків із нашої групи благали офіцера НКВД не посилати їх через міст, - згадувала Бубер-Нойманн. - Один із них, на ім'я Блох, до 1933 року був редактором німецької комуністичної газети. Для нього інший бік моста означав вірну смерть. Така ж доля мала спіткати молодого німецького робітника, заочно засудженого гестапо до смерті. Усіх трьох насильно потягли по мосту. Потім підійшли гестапівці і взяли на себе роботу НКВД Сталіна».
Ще 11 січня 1939 року дуче Муссоліні зауважив фашистському міністру закордонних справ Галеаццо Чано: «Які далекі ми від цих людей! Це зовсім інший світ. Ми говорили про це після обіду з дуче, в кутку кімнати. «Ці люди зроблені не з такого матеріалу, - говорив він, - як Френсіс Дрейк та інші чудові авантюристи, які створили імперію. А ці в підсумку є стомленими синами старовинного роду багатих людей, і вони втратять свою імперію». А1 вересня того ж року, в день початку війни, Іван Майський, посол СРСР у Великій Британії, перебував на балюстраді парламенту у Вестмінстері, Лондон, і писав у щоденнику про промову Чемберлена..
Жахливий голод в Україні (в першу чергу на півдні й сході) та у Поволжі, спричинений каральною політикою більшовицького режиму, а також небаченою посухою, що вразила ці регіони влітку 1921 року, почав уже за три-чотири місяці набувати страхітливих масштабів. Так, у грудні 1921 року голодувало (за, очевидно, заниженими даними) 12% населення України, в січні 1922 року — вже 20%, а у травні того ж року — не менше 10 мільйонів люду, серед них щонайменше 2 мільйони дітей...

   
  • Останні коментарі

    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар