NB! - Україна Incognita

NB!

Десять років тому вийшла друком книжка «Україна Incognita». Це була подія в житті газети та наших читачів, яка, як бачимо нині, дала початок цілій однойменній бібліотечній серії «Дня». Сьогодні ця перша книжка, до якої редакція зберігає дуже трепетне ставлення, — бібліографічна рідкість і досі, мабуть, залишається найбільш знаковою та популярною з усіх наших книжкових видань. Це не порожні слова, бо за свою десятирічну історію «Україна Incognita» була перевидана п’ять разів українською мовою та один раз — російською загальним накладом у 12900 екземплярів. Між іншим, не виключено, що найближчим часом ми перевидаватимемо її знову — запаси останнього перевидання вже вичерпано.
Минулого тижня у Львові представили альтернативний посібник із історії України. Книжка має назву «Вступ до історії України» і розрахована на 10-11-річних школярів.
- Посібник не буде основою для вивчення історії у 5 класі, - відразу ж зазначила в.о. начальника міського управління освіти Катерина Гороховська. - Учні зможуть використовувати його як додатковий матеріал.
За словами автора книжки - вчителя історії львівської ССЗШ № 28 Андрія ЗАКАЛЮКА, це альтернативний та компенсуючий посібник, у який увійшла як основна інформація шкільної програми, так і теми, що не потрапили до міністерського підручника, зокрема історія України ХХ ст. Наприклад, у книжці є розділи, присвячені битві під Корсунем, Голодомору та УПА. Автор наголосив, що намагався зробити посібник максимально доступним для п’ятикласників: «Велика кількість малюнків і карт поряд із легким для сприйняття матеріалом дозволять школярам не лише ознайомитися з історією, а й зрозуміти її».
7 серпня 1932 року більшовицька тоталітарна влада здійснила (не вперше і не востаннє) злочинний, свідомо продуманий терористичний акт, до того ж, іще й «юридично» оформлений. Спочатку від імені Раднаркому СРСР та ЦК ВКП (б), за підписом Сталіна й Молотова, а трохи згодом - від імені номінально «найвищої» влади в СРСР, тобто голови ЦВК, «всесоюзного старости» Михайла Калініна вийшов один із найжорстокіших нелюдських, антиправових вироків (саме вироків для цілих народів) ХХ століття - «Указ про 3 колоски».
5 серпня - День памяті жертв Великого терору 1937-1938 років. Саме цього дня 75 років тому згідно з оперативним наказом НКВС СРСР були розпочаті масові репресії, розстріли, заслання, власне, доба «Великого терору».
Вшанували пам’ять загиблих у ту епоху зокрема в Одесі, про що докладно розповів історик Олександр Музичко.
Окрім того, було створено українську делегацію у складі близько 30 осіб, яка вирушила на Росію для відвідин меморіалів, споруджених упродовж останніх десятиліть на місцях розстрілів і масових поховань жертв комуністичного терору. Однак, при перетині українсько-білоруського кордону одного з учасників делегація «загубила». Журналісту-історику Сергію Шевченку, автору праць про Соловки та Сандармох, без жодних вагомих причин не дозволили перетнути кордон.
Чомусь от се пригадується все частіше. В гостях в Івана та Марічки, на київському лівобережжі, на вул. Серафимовича. Питаю в Івана Васильовича, чи не хоче він перебратися на високий правий берег, із оцих новобудовних висоток? Він бере мене під лікоть і припрошує на балкон. Якраз сонце при заході і Лаврські бані, Лаврські дзвіниці виблискують у всій своїй золотавій красі. «Оцю картину, - каже Миколайчук, - не проміняю ні на яку іншу! Ви ж подивіться - це ж сама вічність...»
Що полишає по собі артист? А те, що й будь-яка інша людина - образи. Тільки ж у чому різниця? Актор дарує нам у спадок образ людини як такої, очищеної від випадковостей і побутових наростів. У «Книзі сяяння», писаній ще у ХІІІ столітті, говориться про те, що «образ людини містить у собі всі світи горні й дольні», що образ той обрано «Святим Старцем» (Богом) для Себе Самого (цитую за однією з книг Сергія Авєринцева).
У Чернігові тривають розкопки біля одного з найдавніших храмів Східної Європи - Спасо-Преображенського собору, котрий розташований у історичній частині міста - на Валу. Це фактично друга за віком пам’ятка давньоруської архітектури на території України. Розкопувати територію поблизу храму археологи почали ще на початку липня. Учені кажуть, що ці дослідження можна порівняти хіба що з вивченням Десятинної церкви в Києві. Бо тільки залишки її фундаменту - старіші за мури чернігівського собору. Щоправда, не всі науковці одностайні щодо доцільності проведення нинішніх досліджень.
Святкові заходи у Феодосії розпочалися з покладання квітів та вінків до могили художника, потім біля пам’ятника Івану Айвазовському відбувся виступ творчих колективів і концерт учасників XIX Міжнародного музичного фестивалю «В гостях у Айвазовського». У кінотеатрі «Піонер» демонстрували фільм «Створення стихії. І. К. Айвазовський», у Музеї Гріна презентували книгу Євгенія Білоусова «Іван Айвазовський» про дитячі та юнацькі роки великого живописця, а в Центральній дитячій бібліотеці відбулась віртуальна подорож «Іван Айвазовський - всесвітньо відомий художник-мариніст». Крім того, в Музеї старожитностей відкрито виставку унікальних експонатів «Чорне море». Завершився день святковим концертом, на якому прозвучала скрипка Страдіварі! Спеціально на ювілей приїхав відомий український скрипаль, давній друг Феодосійської картинної галереї і шанувальник творчості Айвазовського Валерій Соколов, який нині живе в Лондоні.
«Я вийду сама проти бурі і стану поміряєм сили» — рядки із вірша Лесі Українки «У чорную хмару зібралася туга моя». Стосовно самої Лесі ці слова значать далеко більше, ніж навіть їхня відкрита метафорична субстанція чи образно-смисловий підтекст. Вони плоть од плоті її самої, себто від плоті творчості, життєвих страждань та громадянської поведінки.
Іван Михайлович Дзюба належить до тих експертів, авторів, однодумців «Дня», до яких ми завжди звертаємося по пораду. У період суспільних криз він вміє дати дуже точну оцінку, показати, в якому напрямку потрібно мислити, де шукати вихід. І так - із 1960-х років. Адже це не просто людина-енциклопедія, а представник шістдесятництва, яке продовжує високовольтну лінію духу української нації. Сьогодні Іванові Дзюбі минає вісімдесят один рік. «День» зателефонував іменинникові, щоб привітати з днем народження. Утім, у розмові з Іваном Михайловичем не можна не торкнутися актуальних і проблемних тем.
Писала казки для дітей, мала дивний псевдонім, загалом, творила, писала, померла – досить стандартний опис для всіх українських письменників. Опис, який ми слухняно ковтаємо і який викликає у кращому випадку позіхання, а в гіршому – зневагу чи, навіть, відразу до всієї української літератури. Нудота. Хіба це риса української літератури? Перш ніж давати відповідь, раджу прочитати деякі факти з життя Марії Вілінської – Марка Вовчка.

   
  • Останні коментарі

    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар