NB! - Україна Incognita

NB!

5 серпня - День памяті жертв Великого терору 1937-1938 років. Саме цього дня 75 років тому згідно з оперативним наказом НКВС СРСР були розпочаті масові репресії, розстріли, заслання, власне, доба «Великого терору».
Вшанували пам’ять загиблих у ту епоху зокрема в Одесі, про що докладно розповів історик Олександр Музичко.
Окрім того, було створено українську делегацію у складі близько 30 осіб, яка вирушила на Росію для відвідин меморіалів, споруджених упродовж останніх десятиліть на місцях розстрілів і масових поховань жертв комуністичного терору. Однак, при перетині українсько-білоруського кордону одного з учасників делегація «загубила». Журналісту-історику Сергію Шевченку, автору праць про Соловки та Сандармох, без жодних вагомих причин не дозволили перетнути кордон.
Чомусь от се пригадується все частіше. В гостях в Івана та Марічки, на київському лівобережжі, на вул. Серафимовича. Питаю в Івана Васильовича, чи не хоче він перебратися на високий правий берег, із оцих новобудовних висоток? Він бере мене під лікоть і припрошує на балкон. Якраз сонце при заході і Лаврські бані, Лаврські дзвіниці виблискують у всій своїй золотавій красі. «Оцю картину, - каже Миколайчук, - не проміняю ні на яку іншу! Ви ж подивіться - це ж сама вічність...»
Що полишає по собі артист? А те, що й будь-яка інша людина - образи. Тільки ж у чому різниця? Актор дарує нам у спадок образ людини як такої, очищеної від випадковостей і побутових наростів. У «Книзі сяяння», писаній ще у ХІІІ столітті, говориться про те, що «образ людини містить у собі всі світи горні й дольні», що образ той обрано «Святим Старцем» (Богом) для Себе Самого (цитую за однією з книг Сергія Авєринцева).
У Чернігові тривають розкопки біля одного з найдавніших храмів Східної Європи - Спасо-Преображенського собору, котрий розташований у історичній частині міста - на Валу. Це фактично друга за віком пам’ятка давньоруської архітектури на території України. Розкопувати територію поблизу храму археологи почали ще на початку липня. Учені кажуть, що ці дослідження можна порівняти хіба що з вивченням Десятинної церкви в Києві. Бо тільки залишки її фундаменту - старіші за мури чернігівського собору. Щоправда, не всі науковці одностайні щодо доцільності проведення нинішніх досліджень.
Святкові заходи у Феодосії розпочалися з покладання квітів та вінків до могили художника, потім біля пам’ятника Івану Айвазовському відбувся виступ творчих колективів і концерт учасників XIX Міжнародного музичного фестивалю «В гостях у Айвазовського». У кінотеатрі «Піонер» демонстрували фільм «Створення стихії. І. К. Айвазовський», у Музеї Гріна презентували книгу Євгенія Білоусова «Іван Айвазовський» про дитячі та юнацькі роки великого живописця, а в Центральній дитячій бібліотеці відбулась віртуальна подорож «Іван Айвазовський - всесвітньо відомий художник-мариніст». Крім того, в Музеї старожитностей відкрито виставку унікальних експонатів «Чорне море». Завершився день святковим концертом, на якому прозвучала скрипка Страдіварі! Спеціально на ювілей приїхав відомий український скрипаль, давній друг Феодосійської картинної галереї і шанувальник творчості Айвазовського Валерій Соколов, який нині живе в Лондоні.
«Я вийду сама проти бурі і стану поміряєм сили» — рядки із вірша Лесі Українки «У чорную хмару зібралася туга моя». Стосовно самої Лесі ці слова значать далеко більше, ніж навіть їхня відкрита метафорична субстанція чи образно-смисловий підтекст. Вони плоть од плоті її самої, себто від плоті творчості, життєвих страждань та громадянської поведінки.
Іван Михайлович Дзюба належить до тих експертів, авторів, однодумців «Дня», до яких ми завжди звертаємося по пораду. У період суспільних криз він вміє дати дуже точну оцінку, показати, в якому напрямку потрібно мислити, де шукати вихід. І так - із 1960-х років. Адже це не просто людина-енциклопедія, а представник шістдесятництва, яке продовжує високовольтну лінію духу української нації. Сьогодні Іванові Дзюбі минає вісімдесят один рік. «День» зателефонував іменинникові, щоб привітати з днем народження. Утім, у розмові з Іваном Михайловичем не можна не торкнутися актуальних і проблемних тем.
Писала казки для дітей, мала дивний псевдонім, загалом, творила, писала, померла – досить стандартний опис для всіх українських письменників. Опис, який ми слухняно ковтаємо і який викликає у кращому випадку позіхання, а в гіршому – зневагу чи, навіть, відразу до всієї української літератури. Нудота. Хіба це риса української літератури? Перш ніж давати відповідь, раджу прочитати деякі факти з життя Марії Вілінської – Марка Вовчка.
Коли буваю у Львові й проходжу біля Університету, який носить ім’я Івана Франка, а також біля Наукової бібліотеки, яка чомусь названа «імені Василя Стефаника» (вони знаходяться зовсім поряд), мимоволі виникає думка про історичну несправедливість. Так, І. Франко деякий час навчався в Львівському університеті. Проте змушений був закінчувати університетські студії у Чернівцях. Не міг він у Львівському університеті й захистити докторську дисертацію - довелося з нею податися до Відня. Не взяли працювати І. Франка до Львівського університету й тоді, коли він вже мав докторський ступінь. Для нього цей університет був не матір’ю-наставницею, а, радше, мачухою. Тепер він носить його ім’я. Парадокс?
Професор Торонтського університету (Канада) Павло-Роберт Маѓочій автор книжки «Україна: історія її земель та народів». Це україномовна версія англомовного видання A History of Ukraine: The Land and Its Peoples (2010 рік), адресованого зарубіжному, насамперед північноамериканському, читачеві. Хоча дослідження написано іноземцем для іноземців, воно напевне зацікавить і українську аудиторію - може, не так самим фактажем, як способом подачі доступної та, здавалося б, відомої інформації. На думку самого вченого, особливість його майже 800-сторінкової праці в тому, що це перша історія саме України.
Територію навколо башти № 4 Київської фортеці, яку передали в приватні руки, хочуть забудувати хмарочосами! Б’є у набат Олександр Бригинець, журналіст, Голова постiйної комiсiї Київської міської ради з питань культури та туризму. Він першим повідомив ЗМІ про цю новину. У своєму блозі він написав: «До порядку денного сесії Київради внесений проект рішення щодо передачі ТОВ будівельно-Інвестиційна компанія «Київ житло-інвест» земельної ділянки для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом, будівлями соціально-громадського призначення на вул. Старонаводницькій, 2-А. Комісія з питань культури та туризму не погодила зазначений проект рішення та ухвалила зняти його з розгляду на сесії Київради і направити на доопрацювання в ГУ охорони культурної спадщини, оскільки зазначена земельна ділянка розташовується в зоні регулювання забудови І категорії, в безпосередній близькості до пам’ятки архітектури національного значення - башти № 4 Музею «Київська фортеця». Згідно з висновками Наукового-дослідного і проектного інституту містобудування схил, на якому збудована башта №4, знаходиться в зсувонебезпечному стані... Заплановане будівництво, саме на цій ділянці значно погіршить унікальний стан пам’ятки. Нагадаю, 26 квітня Київрада передала приміщення у нежитловому будинку на вулиці Старонаводницькій, 2-А «Музею історичного культурного надбання ПЛАТАР (рішення підтримали 76 із 99 зареєстрованих у залі депутатів)».

   
  • Останні коментарі

    Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар