NB! - Україна Incognita

NB!

Нині борщівська вишиванка - бренд південного краю Тернопільської області. Як наголошують дослідники, стиль вишивання в селах унікальний - він не схожий на будь-який інший у цілому світі. Найвідомішою є оповита легендами «чорна» сорочка. Присягнувшись, вишиванки з чорним орнаментом носили сім поколінь жінок із семи сіл на знак жалоби після того, як турки під час набігів повбивали там усіх чоловіків.
Начальник відділу культури Борщівської РДА Ольга ЖУРАВІНСЬКА каже: «До сьогодні ми бачимо збережені «чорні» сорочки. Кожне село має свою традицію, свою канву, і, відповідно, поміж чорним вишитим є вставки: фіолетові, зелені, червоні, сині, залежно від конкретної місцевості. Але, наприклад, над Дністром, у селах Вільхівці, Дністрове, переважає повністю чорний орнамент». Шкода, що унікальні техніки сорочки втрачені. Зокрема, «колодочка», фактура якої скидається на орнаментальне різьблення по дереву.
Під час цьогорічного Форуму видавців у «Тюрмі на Лонцького» відбудуться заходи, присвячені українському минулому ХХ століття під назвою «Історія спротиву. Досвід є :)». У рамках проекту відбудуться лекції з історії, що розкриватимуть невідомі сторінки нашого минулого та розвінчуватимуть міфи, а також презентації книжок на цю тематику.
Відбудуться також зустрічі за участю директора Національного музею-меморіалу “Тюрма на Лонцького” Руслана Забілого, українських та російських журналістів, таких як Микола Княжицький, Валерій Панюшкін, Юлія Банкова. Нижче подаємо детальну програму заходів.



Наближається 75-а річниця Великого терору. Формально початок йому поклав лютнево-березневий пленум ВКП(б), який відбувався з 23 лютого по 3 березня 1937 року. На пленумі з доповіддю «Про недоліки партійної роботи і заходи ліквідації троцькістських та інших дворушників» виступив Сталін, який повторив свою доктрину про «загострення класової боротьби в міру будівництва соціалізму».
Взагалі відлік терору радянської влади слід вести від більшовицького перевороту 1917 року. І далі він не припинявся ні на день. У цього кривавого розгулу були припливи і відливи. Стосувалися вони не суті, а розмаху розстрілів, заслань і депортацій.





Вітчизняна війна 1812 року (так вона зазвичай іменується в офіційній російській історіографії) якось опинилась на периферії уваги українських засобів масової інформації - у той час, як всі мас-медіа Російської Федерації явно за «наполегливою порадою» та із санкції влади вже кілька місяців поспіль ведуть у зв’язку з цим ювілеєм гучну пропагандистську кампанію прославлення «российского оружия».
Проте відносну, але все ж таки мовчанку українських журналістів з цього приводу важко визнати правомірною. Адже українці мають стосунок до подій 200-річної давнини.
Як відомо, 23 серпня 1939 р. у Москві міністр закордонних справ Німеччини Й. Ріббентроп і міністр закордонних справ СРСР В. Молотов підписали партнерський «Пакт про ненапад» між двома країнами, названий у історіографії Пактом Молотова — Ріббентропа, укладення якого, по суті, призвело до початку Другої світової війни.
Майже кожен день в сучасній Україні породжує у всіх притомних людей просте запитання: а чи про Україну вже йдеться, або варто згадувати її російсько-імперські адміністративно-топографічні визначення Увесь характер чергового святкування Дня народження міста Одеси 2 вересня 2012 року мав дати чітку відповідь: Південь України окупований іноземною державою, базованою на ідеології відродження російсько-імперської Новоросії зокрема і найгірших традицій Російської імперії загалом. Зайвий доказ тому — помпезне відкриття відреставрованої Олександрівської колони очільниками міста, представниками філії російської церкви в Україні, проросійських організацій та російського консула. Сюрреалістичності, аби не сказати жорсткіше, цьому дійству надавало те, що відкриття колони на честь імператора Олександра ІІ, підписанта сумнозвісних для всіх українців Валуєвського циркуляра та Емського указу, автора надзвичайно суперечливої селянської реформи та освітньої контрреформи, що фактично підготували грунт для революційного хаосу 1905 та 1917 років, відбулося у центрі Парку культури та відпочинку імені Тараса Шевченка і неподалік від пам’ятника Кобзарю, до того ж виконаного у традиційному стилі соцреалізму. Ще більш дивним було використання під час церемонії сучасного гімну України та прапорів. Щоправда, гімн виконали наче соромлячись і нашвидкуруч, під вигуки натовпу «Слава Русі!» і т. п., а кілька українських стягів прямо таки загубилися у морі одеських міських прапорів з імператорською короною та червоною зіркою, прапорів Російської імперії сучасної Російської Федерації та СРСР. Учасники акції, курсанти військового закладу з українською символікою на формі, в даному контексті виглядали як «патешні» війська «царя-батюшки» чи «цариці матушки».
«Ця книга більшою мірою присвячена поетові Михайлові Миколайовичу Петренку, тому можна було б вказати в назві, наприклад, «поет-романтик Михайло Петренко». Проте, проведене дослідження, виконується з метою розв’язання загальніших завдань, де інформація про М. Петренка посідає основне місце, але є однією зі складових.
Багато хто чув про нього як про поета, але лише небагато хто знав, що він був ще й урядовцем. Михайло Петренко здобув юридичну освіту, закінчивши 1841 року Харківський університет, але саме захоплення поезією принесло йому популярність. Як поет, написав він небагато, але його вірші пам'ятають і зараз. Такі як «Дивлюсь я на небо ...», «Взяв би я бандуру...» трансформувалися в пісні і отримали статус народних.
Національний музей «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні» підготував цю виставку разом з Галузевим державним архівом Служби безпеки України. На ній представлені нормативно-правові документи, архівно-слідчі справи, протоколи позасудових органів, періодична преса тих років – як комуністична, так і та, що виходила закордоном і надавала об’єктивну інформацію про те, що в той час діялося на території України. Також в експозиції включені праці вітчизняних та закордонних дослідників. Все це, на думку організаторів, має краще розкрити механізм, задіяний для створення штучного голоду.
Монумент постав в урочищі Святославле, що у Сколівському районі, де, за легендою, похований син Володимира I Святославовича – Святослав (982–1015), князь древлянський, що княжив у Турові і загинув у битві з військом Святополка Окаянного. Святослав після смерті батька, передчуваючи загибель, намагався втекти від зведеного брата до Угорщини, але на березі річки Опір його наздогнала погоня. Битва була жорстокою, бо Святополк наказав «Сколіть їх усіх!». Долина вздовж річки вся була вкрита тілами загиблих… З цими подіями відтоді пов’язані географічні назви Сколе, Славське, Святослав (передмістя Сколе), Опір, Славки (притока Опору), урочище Святославле, потік Святославчик і Святославова могила...
На одному з численних шкільних ярмарків, напередодні нового навчального року, «День» побачив у продажу учнівські зошити із Леніним, Сталіним і автоматом Калашнікова на фоні кремлівської зірки. Вони лежали серед іншого канцелярського приладдя на першому поверсі магазину «Читай-город», розташованого у центрі столиці. Як прокоментував нам ситуацію представник магазину, «всі зошити, які є у продажу, схвалені Міністерством освіти (!) і були закуплені виключно для розширення асортименту». У вихідних даних продукції вказано, що вона «виготовлена на замовлення і під контролем російського ТОВ «Альт» у видавництві ТОВ «Полісвіт» у місті Дніпропетровськ». «День» чекає на офіційну реакцію Міносвіти.

   
  • Останні коментарі

    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар