NB! - Україна Incognita

NB!

У невеличкому селі Пархомівка Харківської області є музей із колекцією світового рівня. І це зовсім не перебільшення, адже роботи Бенуа, Реріха, Піранезі, Пікассо, Левітана, Айвазовського, Кандинського, Малевича, Шишкіна й багатьох інших відомих митців прикрашають стіни «сільського Лувра» (!). Цей факт, безперечно, вражає. Проте історія музею, а головним чином людини, яка його створила, є подекуди навіть більш захопливою. Простий шкільний вчитель, який пережив німецькі табори, бідність, боротьбу із системою, зробив неможливе. Він згуртував навколо себе громадськість, поклав своє життя на пошуки картин, виховав не одне покоління фахівців і врешті-решт створив диво.
«Не треба бути містиком, щоб відчути, що живемо в добі, коли присутність і активність Зла є майже наочна... Ми, спеціяльно українці-ізгої, відчуваємо не лише присутність, а й саму природу Зла з такою гостротою, з якою сатану відчували хіба люди Середньовіччя». Так писав у брошурі «До проблеми большевизму», опублікованій у Нью-Йорку 1956 року, визначний український мислитель і поет, учасник Визвольних змагань 1917 — 1921 років, а потому політичний емігрант Євген Маланюк (1897 — 1968).
Книжку було видруковано у друкарні акціонерного товариства «Петро Барський», яке розміщувалося за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 40. На останній сторінці обкладинки збереглося тиснення: «Книжный Магазинъ М. Гольдфайна. Кіевъ, Б. Васильковская, 43». На титульній сторінці надруковано цікаві відомості про тираж: «Тридцять восьма тисяча». Також зазначено вартість книжки: «Ціна — шість карбованців», і застереження: «Видавці просять не платити в київських книгарнях дорожче, бо книгарням дається 25% опусту, і хто продає дорожче, тим книжка не буде видаватися».
Мабуть, найкраще за всіх першопричину нашої національної трагедії останніх десяти (якщо не більше) століть сформулював Михайло Сергійович Грушевський: «Біда України в тому, що нею керують люди, яким вона не потрібна»... Це біда настільки часто й системно відтворювалася в нашій історії (відтворювалася дуже часто не за формою, форма якраз змінювалась, а за змістом!), що мимоволі згадуєш слова великого мудреця зі Старого Заповіту Екклезіаста: «Є те, про що кажуть: дивись, оце нове! Але воно вже було давно, в часи, дуже далекі від нас...» Оця біда України, як її розумів Грушевський, виявляється мало не такою ж старою, як світ...
Приводом для цієї статті стали опубліковані С.Грабовським роздуми під назвою «Україна радянської доби: окупація чи колонізація?» («День», 2018, 10 січня). Однак її полемічний запал скерований радше проти резонансної заяви директора Українського інституту національної пам’яті (УІНП) В.В’ятровича про те, що радянський період української історії слід вважати окупаційним. С.Грабовський визнає цю заяву помилковою у своїй безапеляційності. Проф. П.Кралюк додає: «Це не просто заява одного з учених, а керівника інституції, що має як науковий, так і політичний характер, впливаючи на формування державної «політики пам’яті» («День», 2018, 12 січня).
12 березня 1938 року, 80 років тому, стався аншлюс — приєднання Австрії до Німеччини. Це було перше велике територіальне надбання Гітлера в рамках політики «умиротворення», що проводилась Англією і Францією. Після приходу Гітлера до влади в січні 1933 року аншлюс став одним із головних пунктів німецької зовнішньої політики. 11 липня 1936 року канцлер Австрії Курт фон Шушніг змушений був укласти договір з Німеччиною, згідно з яким Австрія зобов’язалася слідувати в руслі німецької політики, а Німеччина визнавала суверенітет і незалежність Австрії й обіцяла не чинити тиску на її зовнішню політику. Кілька тисяч засуджених австрійських нацистів були амністовані й отримали право займати адміністративні посади.
Дискусії про те, який статус реально мала Україна у складі Російської імперії, а потім у складі СРСР, ніколи не носили суто теоретичного характеру, і розпочалися вони не сьогодні. Ще наприкінці ХІХ століття спершу Юліан Бачинський, а потім Іван Франко вели мову про «уярмлену Україну», об’єкт визиску двох імперій, між якими вона була поділена. У ті ж роки й пізніше Леся Українка у своїх філософських драмах під різними ракурсами осмислює дихотомію «імперія — провінція» як щодо власне України, так і в історичному європейському контексті.
А тепер настав час розповісти про долю Федора Андрійовича Лизогуба (1851—1928), молодшого брата Дмитра Андрійовича, визначного українського громадського і політичного діяча, голову Ради Міністрів Української держави Павла Скоропадського (із початку травня по середину листопада 1918 року). Якщо порівнювати життєві шляхи двох братів Лизогубів, Дмитра та Федора, то шлях Федора Андрійовича виявиться теж по-своєму воістину драматичним, навіть у порівнянні із трагічною загибеллю старшого брата, страченого за вироком військово-польового суду у віці 30 років.
Впровадження історичної гетьманської титулатури у дипломатичний ритуал відновлювало стару українську державну традицію, яка ставала невід’ємним аксесуаром нової Української Держави і сприяла відповідному пошануванню її голови — Гетьмана, піднесенню її міжнародного авторитету. Послідовно національно-державний характер мала зовнішня політика Української Держави. Міністерство закордонних справ очолив відомий український громадський діяч і вчений Дмитро Дорошенко. Українській Державі, попри всі труднощі, вдалося досягнути неабияких успіхів у зовнішньополітичній діяльності.
Новітній період історії, попри поширення у світі соціалістичної ідеології і практики, характеризується активізацією консерватизму, котрий виявляє себе як конструктивна державотворча сила, суттєвий фактор стабільності, порядку, утвердження загальнолюдських і національних духовних цінностей у суспільстві. Сьогодні важко уявити сучасні Францію, Англію, Німеччину, Росію, Польщу тощо без національної консервативно-аристократичної традиції, без усвідомлення суспільством ролі монархічних інститутів в історії цих країн, аристократичних родин, шляхетської верстви взагалі.

   
  • Останні коментарі

    Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар