NB! - Україна Incognita

NB!

Книга побачила світ у київському видавництві імені Олени Теліги цього року, вона налічує 827 сторінок великого формату й вміщує нариси автора, біографії членів Товариства, в ній є досить багато документів, афіш цього направду знаменитого Товариства, світлин старовинних будівель реґіону та наших краян. Як мені видається, ця книга суттєво доповнює попередні книги автора О.Панченка «Лохвицький край» (2004) «Мала енциклопедія Лохвиччини.
Будь-який замок, палац чи храм — це не просто архітектурні споруди, а німі свідки нашої історії. Вони досі зберігають пам’ять про минувшину в очікуванні на нові століття та допитливі покоління. І варто лише доторкнутися до них, як вони розгортають сторінки власних спогадів для того, щоб повідати нам про події попередніх століть. Покровська церква у Сутківцях накопичувала свої знання і була місцем прихистку та зцілення протягом шести століть. Церква-воїн пережила монголо-татар, війни, Голодомор, радянське забуття; знала три родини шляхтичів-власників та бачила навіть графа Каліостро. Ба більше, вона є унікальною за своєю архітектурою не тільки для України, а й для всієї Європи(!). Погодьтеся, поважний список для середньовічної пам’ятки, що знаходиться у невеличкому селі.
Поступово дедалі більше українців дізнаються про постать видатного політичного українця В’ячеслава Липинського, якому «День» приділяє велику увагу. У багатьох він асоціюється географічно передусім із Затурцями на Волині, де розташований його меморіальний музей (до речі, віртуальна екскурсія доступна на сайті «Дня» «Україна Incognita») Водночас, за твердженням дослідників, визначне місце у формуванні особистих якостей українського політичного мислителя, історика та соціолога В’ячеслава Липинського, його наскрізної ідеї творення Української держави, де український хлібороб господарює на власній землі, посіла і Черкащина. Саме тут, у маєтку «Русалівські Чагари», молодий шляхтич обробляв землю, спілкувався з українцями, не полишаючи роботу над своїми працями.
Існують історичні міфологеми, котрі живляться не лише ілюзіями людей, які в них вірять, змарнованими людськими життями, втраченими століттями в гонитві за міражами та ілюзіями... Вони живляться кров’ю. Мільйонів людей — як «своїх», так і «чужих», адже й тих, й інших не шкода! Міфологеми «арійської раси» (як висновок — «третього рейху»), «диктатури пролетаріату», «всесвітнього ісламського халіфату» тощо — саме з цього ряду.
14 вересня 1867 року гамбурзьке видавництво «Отто Мейсен ферлаг» видрукувало перші примірники (разом їх було тисяча) грубезної книги німецького політемігранта, який уже 17 років проживав у Лондоні, розглядався тодішнім прусським урядом як злісний, небезпечний ворог «існуючого державного ладу» (і не без підстав, і так вважав не лише цей уряд) і був відомий у певних, не надто широких, колах (здебільшого німецької діаспори в Англії, Франції та Бельгії, а також у керівництві Першого Інтернаціоналу) як першорядний, блискучий філософ, економіст, соціолог та політичний журналіст.
На відміну від Кривоноса, родовід Вишневецького доволі добре відомий. Перед нами — князь-шляхтич литовсько-руського роду, нащадок Рюрика і Гедиміна, за деякими даними — родич Чингізидів (!), а крім того — візантійських імператорів, князів Глинських і Острозьких, молдовських господарів, перших старост черкаських, царів московських (саме так!), нащадок одного з фундаторів війська Запорозького — легендарного Дмитра Байди-Вишневецького... Погодьтеся, генеалогія дивовижна. Проте нас цікавить не тільки й не стільки вона, як драматичні повороти долі цього воістину непересічного героя української та польської історії.
Трапляється, що окремо взятий образ історії (живописний, поетичний, прозовий, музичний) напрочуд точно відображає зміст, закономірності й таємниці минулого, піднімаючись до рівня вражаючого символічного узагальнення цілої доби. Щодо епохи української Визвольної Революції 1648—1676 рр., то тут яскравим прикладом є знаменита свого часу (та й зараз, на щастя, ще не геть забута) картина визначного українського художника Миколи Семеновича Самокиша (1860—1944) «Бій Максима Кривоноса з Яремою Вишневецьким», створена 1934 року.
Сьогодні в українській історіографії домінує думка, що українська державно-історична традиція має своїми витоками Київську державу, яка була витвором давніх українських племен і, насамперед, найвпливовішого з них — полян (локалізуються в Середньому Подніпров’ї). Саме полянам, які у VІ—VІІ стст. перейняли назву Русь, судилося відіграти найвидатнішу роль у творенні держави, яка склалася на території Київщини, Чернігівщини та Переяславщини та з часом розширила свою владу майже на всю Східну Європу.
На початку цьогорічного листопада, прямуючи до Лубен, в околицях села Їсківці я вперше за це день побачив ситого білого коня, що мирно пасся обабіч дороги, й згадався мій улюблений уривок із оповідання Володимира Дрозда про коня Шептала: «…Неприємна, знайома млявість — провісниця всяких прикростей — закралася в груди коневі. Звичайно, візьмуть його, хоча завтра вихідний і хотілося б відпочити.
11 липня 1937 року «залізний нарком» Єжов підписав наказ НКВД № 00485 про початок з 20 серпня широкомасштабної операції, спрямованої на «повну ліквідацію» міфічних структур «Польської організації військової» на теренах СРСР. Цим почалася т. зв. «польська операція» НКВД, яка стала найбільшою з-поміж аналогічних їй «національних операцій»: загалом під час її проведення «трійки» засудили 139 815 осіб, з них 111 071 до розстрілу.

   
  • Останні коментарі

    Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар