NB! - Україна Incognita

NB!

Якщо у Стародавній Греції сім міст, за легендою, сперечалися за те, щоб вважатися батьківщиною Гомера, то Україна досі щедро дарує своїх визначних синів іншим народам, забуваючи, що вони є українцями і не вшановуючи їх належним чином. Скажімо, нещодавно на День космонавтики багато які мас-медіа передрукували матеріал однієї з провідних інформагенцій, у якому були «пропущені» такі геніальні конструктори космічних систем, як Валентин Глушко та Гліб Лозино-Лозинський, першим українцем у космосі названий Леонід Каденюк (хоч насправді ним був четвертий космонавт Павло Попович), а серед заокеанських астронавтів українського походження не названо громадянку Канади Робарту Бондар...
Як говорилося раніше, план Сталіна, за його ж словами, був дуже простий - зіштовхнути західні держави і послабити їх якомога більше. А потім - скористатися ситуацією і сов’єтизувати якомога більше раніше незалежних країн і територій. З 1939 по 1941 роки план спрацював всюди, крім Фінляндії, на яку пішло набагато більше сил, ніж передбачалося. Після переговорів Молотова з фюрером в Берліні обидві сторони концентрували сили, але раніше встиг вдарити Гітлер. Черговий етап війни, який почався 22 червня 1941 року, Радянський Союз в пропагандистських цілях назвали «Великою Вітчизняною». Більше ніхто в світі так її не називав і не називає, це або «Східний фронт» Другої світової (яка йшла вже майже два роки), або «Радянсько-німецька війна». Але більш точно наступне: до війни вступили два інтернаціоналу - радянський і нацистський.
Новий 1940 рік розпочався для радянських і нацистських союзників із дружнього жесту Сталіна Гітлеру – СРСР повертав нацистам німецьких антифашистів, посаджених у радянські концтабори під час чисток. Маргарет Бубер-Нойманн, дружину покійного «ворога народу» Гайнца Нойманна, вбитого НКВД у 1937 році, вивезли з Карлага в Москву, трохи відгодували і відправили на кордон із Німеччиною в Брест-Литовськ, де в складі групи з 31 особи передали колегам із гестапо: «Тут я почула позад себе збуджені голоси і побачила, як троє чоловіків із нашої групи благали офіцера НКВД не посилати їх через міст, - згадувала Бубер-Нойманн. - Один із них, на ім'я Блох, до 1933 року був редактором німецької комуністичної газети. Для нього інший бік моста означав вірну смерть. Така ж доля мала спіткати молодого німецького робітника, заочно засудженого гестапо до смерті. Усіх трьох насильно потягли по мосту. Потім підійшли гестапівці і взяли на себе роботу НКВД Сталіна».
Ще 11 січня 1939 року дуче Муссоліні зауважив фашистському міністру закордонних справ Галеаццо Чано: «Які далекі ми від цих людей! Це зовсім інший світ. Ми говорили про це після обіду з дуче, в кутку кімнати. «Ці люди зроблені не з такого матеріалу, - говорив він, - як Френсіс Дрейк та інші чудові авантюристи, які створили імперію. А ці в підсумку є стомленими синами старовинного роду багатих людей, і вони втратять свою імперію». А1 вересня того ж року, в день початку війни, Іван Майський, посол СРСР у Великій Британії, перебував на балюстраді парламенту у Вестмінстері, Лондон, і писав у щоденнику про промову Чемберлена..
Жахливий голод в Україні (в першу чергу на півдні й сході) та у Поволжі, спричинений каральною політикою більшовицького режиму, а також небаченою посухою, що вразила ці регіони влітку 1921 року, почав уже за три-чотири місяці набувати страхітливих масштабів. Так, у грудні 1921 року голодувало (за, очевидно, заниженими даними) 12% населення України, в січні 1922 року — вже 20%, а у травні того ж року — не менше 10 мільйонів люду, серед них щонайменше 2 мільйони дітей...
При погляді на передісторію Другої світової війни зазвичай починають розповідь із протиріч Версальського та інших договорів за підсумками Першої світової, з приходу до влади Гітлера і його підготовки до конфлікту. Зараз, у 2019 році, очевидно, що такий погляд схематичний, примітивний, а головне - однобокий, але це розуміють в іншому світі, переважно поза країнами колишнього Радянського Союзу. Якщо ж дивитися на ситуацію з боку Радянської Росії і СРСР, оптика виходить абсолютно інша.
...Серпень 1921 року. 60-річний Фрітьоф Нансен, професор зоології та океанографії Університету Христіанії, «норвежець століття», всесвітньо відомий дослідник півночі та географ, знаменитий громадянин своєї країни, завершує підготовку до давно омріяної наукової експедиції в Центральну Азію. І раптом — телефонний дзвінок із Вашингтона, від міністра торгівлі США Герберта Гувера (в майбутньому — господаря Білого дому в 1929 — 1933 роках).
Можна впевнено стверджувати: доки буде існувати й розвиватися українська історіографія, доти доба Козацької (прото)державності, часи становлення нашої національної влади у формі Гетьманату ХVІІ—ХVІІІ століть не перестануть приваблювати і хвилювати дослідників. Це не дивно: і дотепер ці, очевидно, найгероїчніші сторінки вітчизняної історії є невичерпним джерелом зіставлення фактів та подій, натхнення (адже саме звідки бере початок процес становлення модерної української національної ідентичності), так само як і гірких роздумів. Адже стільки було зроблено для того, щоби постала українська суверенна державність, стільки крові пролито заради цього — а Українська національна революція 1648—1676 років, це слід визнати, зазнала (у політичному сенсі) поразки...
26 квітня 1954 року було остаточно завершено процес передачі Кримської області і Севастополя з Російської Федерації в Українську РСР. Цього дня, 65 років тому, Верховна Рада СРСР ухвалила Закон СРСР «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української РСР». Він був дуже коротким і свідчив: «Верховна Рада Союзу Радянських Соціалістичних Республік ухвалює: 1. Затвердити Указ Президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1954 року про передачу Кримської області зі складу Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки. 2. Внести відповідні зміни до статей 22 та 23 Конституції СРСР».
30-ті роки XVIII ст. дозволяють говорити про появу ще одного, цього разу німецького, фактора в формуванні черги претендентів на українську корону. Після смерті засновника Російської імперії та початку там доби палацових переворотів у цій черзі стали з’являтися нові обличчя. Деякі історики схильні звинувачувати першого міністра — керівника правління гетьманського уряду у 1734—1737 роках генерал-лейтенанта князя А. Шаховського — у планах стати «російським гетьманом» України, оскільки він уже після призначення на посаду подав окрему думку щодо повноважень очолюваного ним органу, протестуючи проти самого принципу колегіальності у схваленні рішень.

   
  • Останні коментарі

    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар