NB! - Україна Incognita

NB!

Наближаються чергові роковини Голодомору 1932—1933 рр. 32 роки тому в Радянському Союзі була скасована сталінська заборона згадувати загальносоюзний голод, який знищив мільйони людей в Україні, на Кубані, в Поволжі, Казахстані. 31 рік тому конгресово-президентська комісія США з розслідування українського голоду 1932—1933 рр. на чолі з виконавчим директором Джеймсом Мейсом дійшла висновку про його геноцидну природу. Нині маємо більше двох десятків тисяч публікацій про цей голод, заснованих на архівних матеріалах і свідченнях тих, хто вижив. Вони розкривають усі нюанси створеної сталінською командою ситуації абсолютного голодування.
Яку державу побудував в Україні створений Л. Кучмою політичний режим? На Заході її назвали державою вишукувачів ренти (rent seekers state). Рентою у специфічно посткомуністичному значенні терміну вважалися доходи, які багаторазово перевищували прибуток, одержуваний від підприємництва в конкурентному середовищі. Такі доходи одержували від підприємництва, захищеного пільгами та преференціями, від миттєво переведених в іноземну валюту державних субсидій, які не було потреби повертати внаслідок галопуючої інфляції, від необкладуваних податками посередницьких операцій, від різниці на валютних курсах за наявності ексклюзивного доступу до вигіднішого курсу.
Ідею «повновладдя рад» М. Горбачов запропонував на ХІХ партконференції (червень—липень 1988 року). Ішлося про те, щоб залишити за КПРС «керівну і спрямовуючу» роль в суспільстві, але позбавити її директивних функцій і зосередити повноту влади в радах. «Керівна і спрямовуюча» роль партії мусила реалізуватися через обрання партійних функціонерів до рад та їхню подальшу роботу у виконкомах рад. Розрахунок був на те, що КПРС як монопольна політична сила витримає випробування вільними виборами, збагатиться керівними працівниками, висунутими не апаратом, а населенням, і посилить свій вплив на суспільство.
6 листопада — День визволення Києва. Сталін запевняв, що «Київ ніхто й ніколи не здасть ворогу». Проте в ніч з 18 на 19 вересня 1941 року, практично за 90 діб після нападу Німеччини на СРСР, втративши на підступах до міста понад 600 тисяч солдатів та офіцерів, Червона армія залишила місто. А вже наступного дня на його вулицях з’явилися солдати вермахту...
Кожна революція оригінальна по-своєму. Проте технологія революційних змін завжди мала одну спільну рису: сили, які визрівали всередині політичного ладу, руйнували його, щоб створити новий. Революція 1989 — 1991 рр., яка покінчила з диктатурою вождів КПРС і спричинила зникнення російсько-радянської імперії, відрізнялася від попередніх тим, що була революцією розпаду. Вона зруйнувала партію, в силовому полі якої перебувала ця імперія, але не створила ні нового соціально-економічного ладу, ні адекватного йому соціально-політичного устрою.
Сімдесят п’ять років тому, 28 жовтня 1944-го, останній німецький солдат — під ударами Червоної армії — змушений був залишити Україну. Цій епохальній події передувало безліч важких боїв та мільйонні жертви нашого народу. Навесні 1941 року мого діда, жителя одного з подільських сіл, відрядили на Рівненщину. Будувати залізничну колію. «Там і застала мене війна, — розповідав мені Григорій Якимович. — Бригадир наказав нам самотужки добиратись додому. Діставшись рідного села, відразу пішов до райвійськкомату. Але ні там, ні в райкомі партії вже нікого не було. І я повернувся додому, сподіваючись, що незабаром повернеться радянська влада. Натомість згодом у село увійшли союзники німців — румунські солдати...»
Чому політику Павла Скоропадського можна цілком обґрунтовано вважати діаметрально протилежною порівняно з тією, яка здійснювалася лівим керівництвом Центральної Ради та Генерального Секретаріату наприкінці 1917-го — до квітня 1918 року (відомо, що Гетьман перебрав владу 29 квітня)? Передусім тому, що кардинально іншою була політична філософія правління Гетьмана. А саме: одразу після приходу до влади Скоропадський у «Грамоті до українського народу» наголосив на винятковому значенні двох засадничих тез.
Земля — це життєвий простір українського і взагалі будь-якого народу. Незалежно від того, яка політична сила перебуває при владі в ту чи іншу добу. І від того, чи живе українець у сучасному мегаполісі, невеликому містечку чи в селі — адже асфальт не прогодує... В усі епохи — від давньої Русі-України починаючи, через польсько-литовську добу, часи Козацької держави, імперської Росії, визвольних змагань 1918—1921 років, панування радянського тоталітаризму і, безумовно, уже за незалежної України — гострі соціальні суперечності між інтересами великих та особливо великих земельних власників (феодалів, магнатів — часто іноземного походження, дворян-латифундистів), з одного боку, та основної маси середніх та дрібних земельних власників, з іншого, не раз — занадто часто! — вступали у фатальній, непримиренній конфлікт.
Відтоді, як була створена Українська Повстанська Армія, минуло 75 років. Але й досі її історія овіяна міфами, у полоні яких перебуває чимало наших співвітчизників: на ній спекулюють політики, звинувачуючи її у тісній співпраці з нацистами і злочинах проти мирного населення Західної України. Тема УПА активно обговорюється і в різних ток-шоу на російському зомбо-ТБ: коли їх учасники розмірковують з приводу «злочинів бандерівців», складається враження, що дискусію ведуть пацієнти психіатричної лікарні.
В історії могутньої Османської імперії, яка в період свого розквіту охоплювала масштабні землі, — від Центральної Азії до Марокко і від Відня до Ємену, — був період, який історики називають «жіночий султанат». З цим часом, що тривав понад століття, зазвичай пов’язують початок завершального періоду Османської імперії. Втім, багато істориків вважають, що жіноче правління стало не причиною, а наслідком загального занепаду турецької держави.

   
  • Останні коментарі

    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар