NB! - Україна Incognita

NB!

«В составе царской России Крым был отсталой колониальной окраиной». Це не фраза з тексту, написаного кимось з тих, кого в нинішній Москві навіть у солідних виданнях називають «нэзалежниками» або «бендеровцами». Це твердження міститься в статті «Крымская автономная советская социалистическая республика, Крым» Большой советской энциклопедии, або БСЭ, том 35, і сформульовано його московським же авторським колективом.
Виникає запитання: чому продрозверстка 1930 — 1932 рр. в Україні виявилася особливо репресивною? Планування хлібозаготівель — справа суб’єктивна. Той, хто планує, керується одному йому відомими міркуваннями. Але відповідь є, і вона переконлива. Варто лише поглянути на статистику антирадянських повстань у першому кварталі 1930 р.: Україна — 3 190, Центральна Чорноземна область — 924, Північний Кавказ — 427, Нижня Волга — 267. Повстання в Україні відрізнялися не тільки кількістю. Вони були найнебезпечнішими для влади внаслідок прикордонного становища України і сусідства її з багатомільйонним українським населенням Польщі (Західна Україна).
У прийнятій 9 грудня 1948 р. Конвенції ООН «Про попередження злочину геноциду і покарання за нього» геноцид визначався як дії, спрямовані на знищення повністю або частково будь-якої національної, етнічної, расової або релігійної групи як такої. Під знищенням малося на увазі не тільки пряме фізичне нищення, а й навмисне створення життєвих умов, розрахованих на цілковиту або часткову ліквідацію перелічених груп. Конвенція приймалася консенсусом і була ратифікована сталінським урядом тільки після того, як із переліку зникла п’ята група — соціальна. Нищення ворожих соціальних верств населення являло собою офіційну програму так званого соціалістичного будівництва в СРСР.
Створену у результаті Другої світової війни соціалістичну систему регулярно лихоманило. Керівництво Радянського Союзу ціною неймовірних зусиль ледь встигало «розрулювати» економічні негаразди та політичні кризи, які перманентно виникали у Чехословаччині, Болгарії, Польщі, Угорщині, не гребуючи при цьому й військовим втручанням, чим ще більше загострювали суспільні проблеми у власній країні та створювали собі головний біль на міжнародній арені. У 1967 році у суспільну стагнацію почала стрімко занурюватися Чехословаччина. Політична закостенілість і особиста обмеженість президента і партійного очільника Чехословаччини неосталініста Антоніна Новотного пришвидшили зростання невдоволення керівництвом країни не лише у середовищі народних мас, але й у самій владній верхівці.
Завдяки більшовицькій пропаганді Перша світова війна виявилася в тіні другої страшної світової трагедії. Кажуть, що ХХ століття почалося не за календарем 1901 року, а з початком Першої світової війни в серпні 1914. Саме з її першими залпами закінчився період у європейській історії між 1890 і 1914 рр., що отримав назву Belle Epoque — Прекрасна епоха. Тоді здавалося, що мир запанував на теренах континенту і досягнення науки та техніки обіцяли рожеве майбутнє.
Перша світова війна, що закінчилася 11 листопада 1918 року Комп’єнським перемир’ям, а 1919—1920 рр. Версальською й іншими мирними угодами, перевернула життя людства, як це бачиться сьогодні, набагато радикальніше, ніж Друга світова війна, що спалахнула після неї та виросла з неї, була більш кровопролитною та руйнівною. Вважається, що з початком 1914 року Першої світової війни завершилося Велике ХІХ століття, що почалося 1789 року з Великої Французької революції, і почалося Мале двадцяте століття, що завершилося 1991 року розпадом СРСР і радянського блоку та падінням комунізму в Європі.
Це безглузде звинувачення І. Мазепи у «польськості», на превеликий жаль, було акцептовано майже без спротиву українським суспільством у ХVІІІ ст. і перейшло у свідомість української демократичної інтелігенції ХІХ ст. На довгі роки в її уяві гетьман Іван Мазепа, а за ним і представники українських шляхетсько-поміщицьких кіл розцінювались у суспільній свідомості як реакційна верства, ворожа народним масам, чужа їм як соціально, так і національно. «Коли почались у початку ХVІІІ століття перші так звані «гоненя на українство» в сфері духовного й релігійного життя, — зазначає В. Липинський, — то тоді, — як це вже виразно підкреслив Драгоманов — «з початку ХVІІІ століття на протязі 30 літ не було в Росії висвячено ні одного архиєрея Великороса, а все Українці — які й урядували по всіх епархіях від Києва до Сибіру».
Мало знайдеться українців, які б не чули про славетного гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. Його спадок — то направду наша національна гордість. Героїчні походи Сагайдачного Чорним морем (лише саме здобуття Кафи та визволення десятків тисяч бранців-християн, приречених до продажу на невільничому ринку, чого варте!); незабутня перемога над турецьким військом під Хотином (осінь 1621 р.), котра мала воістину всеєвропейське значення; відновлення православної ієрархії в Україні саме за гетьманування Сагайдачного (1620 р.)... Навіть бодай одного з цих славетних чинів вистачило би для того, щоб забезпечити звитяжцеві Хотинської перемоги почесне місце в історії України.
Роман Фенімора Купера The Spy: A Tale of the Neutral Ground, у наших перекладах «Шпигун», завершується тим, що головний герой Гарві (Харві) Берч, скромний і невідомий інформатор генерала Вашингтона, гине в битві з англійцями вже в другій війні за незалежність США.
Своєрідний світоглядний переворот в умах традиційно налаштованої публіки здатна спричинити нова книжка знаного українського історика, доктора історичних наук, провідного наукового співробітника відділу зарубіжних джерел Інституту української археографії та джерелознавства НАН України Володимира Потульницького «Корона та ціна: Історіософія династичної історії Центральної та Східної Європи IX—XVIII ст.» (Львів: ВД «Наутілус», 2018). Як уже зрозуміло з назви, автор запрошує до нетрадиційних для нинішньої історичної науки роздумів про історією України та довколишніх земель — в тому сенсі, що пропонує розглядати цю історію не як сукупність епізодів «народно-визвольної боротьби» за державу, а як неперервний ланцюг взаємопов’язаних державницьких кроків спадкових володарів цих земель.

   
  • Останні коментарі

    Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар