NB! - Україна Incognita

NB!

У 1925 році в Політбюро ЦК ВКП(б) з’явився майбутній політичний рекордсмен з України. Ним став Климент Ворошилов, який народився в селищі Верхнє Бахмутського району Катеринославської губернії (нині входить до міста Лисичанськ Луганської області). У своїх спогадах «У підпіллі можна зустріти тільки щурів» ґенерал і дисидент Петро Григоренко зазначив, що сам Ворошилов говорив про своє українське походження і початкове прізвище «Ворошило».
У грудні 1931 року Йосиф Сталін зустрівся з німецьким письменником Емілем Людвіґом. «Довкола столу, — зауважив гість, — за яким ми сидимо, 16 стільців. За кордоном, з одного боку, знають, що СРСР — країна, в якій все має вирішуватися колеґіально, а з іншого боку, знають, що все вирішується одноосібно. Хто ж вирішує?».
В українській історії постать князя Романа Мстиславича (близько 1152 — 1205 рр.) драматична: він утворив соборну, із кількох князівств, державу — від Галича до Києва. Проте не судилося — держава проіснувала лише рік і два місяці: несподівана смерть зламала всі досягнення князя й поклала кінець його планам щодо реформування устрою цієї держави. З проханням більш детально розповісти про життєвий шлях цього визначного діяча Русі звертаюся до доктора історичних наук, завідувача кафедри середніх віків і візантивістики ЛНУ ім. І. Франка, професора Леонтія Вікторовича ВОЙТОВИЧА.
Завдяки розмежуванню функцій партія більшовиків зберігала політичне керівництво, але звільнялася від відповідальності за повсякденні справи. Ради були позбавлені політичного впливу, але на них покладалися у повному обсязі розпорядчі функції. Термін «радянська влада» однаковою мірою стосувався обох частин владного тандему. У назві цієї влади не знайшлося місця для партії, так само, як їй не знайшлося місця в перших радянських конституціях. Ради перетворилися на всепроникну і всеохоплюючу силу, але тільки тому, що були зрощені з партією.
23 лютого 1937 року наділений І. Сталіним багатьма посадами (генеральний комісар державної безпеки, голова Комісії партійного контролю при ЦК ВКП(б), народний комісар внутрішніх справ СРСР, секретар ЦК ВКП(б) та ін.) Ніколай Єжов відкрив своїм виступом пленум ЦК ВКП(б). 5 березня Сталін завершив пленум ЦК доповіддю «Про недоліки партійної роботи і заходи з ліквідації троцькістських та інших дворушників».
«Мы чаяли, что Ты в своїм государстве едина государыня, что Ты сама правишь, что Ты своей государской чести смотришь и своему государству прибыток; поэтому Мы и хотели с тобою великия дела делати! Ажно у Тебя помимо Тебя правят люди государством, да и не то что люди, а мужики торговые, а Ты пребываешь в своем девическом чину, как есть пошлая девица... После этого Нам нечего продолжать с тобою сношений; все наши грамоты, которые мы давали по сей день, не в грамоты!».
Її вчинки на троні (так само, як і моральне обличчя ще до приходу до влади) геть не вписуються у «чорно-білий» канон історії, що його й дотепер часто застосовують щодо видатних особистостей історії (а Ізабелла Кастильська, 1451 — 1504, перша королева об’єднаної Іспанії, конструктор і творець потужної Іспанської імперії, поза сумнівом, до таких особистостей належить). Можна, згідно з цим самим каноном, сприймати спадок Ізабелли спрощено, в режимі «або-або» — «видатна державна діячка, незвичайна монархиня» або «винятково жорстока володарка, котрій Європа «завдячує» жахливим інквізиційним процесам, спаленню десятків й сотень тисяч «єретиків», вигнанню євреїв та нащадків арабів, фанатична католичка»;
«Гендерний» напрям у модерній та постмодерній науці є доволі популярним та затребуваним. Проте — ось парадокс: такі воістину важливі проблеми, як «жінка на престолі», «владні жінки», «політика по-жіночому» є досі не надто вивченими, особливо з використанням належного історичного інструментарію (а без цього тут не обійтися).
Ідею української державності в тісному зв’язку з Польщею передбачав реанімувати представник давнього полонізованого українського аристократичного роду князь Адам Чарторийський. На початку століття він був, як вже зазначалося, близьким дорадником імператора Олександра І і міністром закордонних справ Російської імперії. Під час польського повстання 1830—1831 рр. очолив тимчасовий повстанський уряд, який намагався відновити Польщу в її історичних кордонах.
«Польщизна» численної магнатерії і шляхти мирно співіснувала з їхньою «українськістю» і була підставою для формування цією верствою союзу з Польщею у протиборстві з Москвою. Коронний гетьман Станіслав Жолкевський (ХVІІ ст.) продовжив традицію князя Костянтина Івановича Острозького, який на чолі українсько-литовської армії розгромив російське військо під Оршею (ХVІ ст.) На початку ХVІІ ст. Станіслав Жолкевський очолив інвазію в Росію. Більшість керованих ним збройних сил цього періоду становили не «поляки», а приватні війська українських магнатів: Рожинських, Даниловичів, Сапіг, Балобанів, Порицьких та ін.

   
  • Останні коментарі

    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар