Такий невідомий відомий сусід... - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Такий невідомий відомий сусід...

Такий невідомий відомий сусід...

Світлана БЄЛЯЄВА, кандидат історичних наук

Хто з дитячих років не чув про військову доблесть козаків, про славного гетьмана Богдана та його сподвижників?.. Чия пам’ять не зберігає близькі серцю рядки: «Гей, долиною, гей, широкою, козаки йдуть...» І хто не здригався при думці про минулу турецько-татарську неволю, хто не співчував українським дівчатам-полонянкам, які опинилися в далекому від рідної домівки краї?

...Ми й вони, вони й ми... Ореол героя і образ ворога надовго закріпилися в побутовій свідомості, їх часто гіперболізували ті, хто використав історичні обставини, різницю релігій і етносів iз відомою політичною метою: «Розділяй і володарюй!» Історія, ще вчора прихована під покровом імперій і загального радянського минулого, залишала безліч загадок і в історичному образі сусіда.

Тим часом хронометр історії відраховував нескінченність загальних точок перетинів, контактів, зв’язків, взаємовпливів із давнини й до сьогодення. Чорне море розділяло й одночасно зв’язувало Анатолію та Україну, давні цивілізації Передньої Азії й прабатьківщину індоєвропейців. Сюжети історії скіфів, давньогрецьких полісів і римських провінцій міцно поєднали причорноморські землі більш ніж тисячолітньою спільністю античного світу, численні пам’ятники якого й зараз вражають уяву досвідченого сучасника.

Наставав час нових імперій, і Візантія надовго стає могутнім джерелом соціально-політичного і духовного впливу на Балкани і Східну Європу. Звідси дух православ’я приходить до Русі — молодої держави, що на межі тисячоліть простягне свої кордони від Балтики до Чорного моря. Царьград-Константинополь змушений рахуватися з варварським князем Олегом, який наважився прибити свого щита на брамах Другого Рима, захоплюватися й пропонувати руку і серце мудрій княгині Ользі, вважати за честь мати спорідненість iз князями Київської Русі.

Але час одних імперій змінюється владою інших — молодих, зухвалих, які мріють про світове панування. Для розділу світу якомога краще личить різниця релігійних переконань... І під знаменом Хрестових походів католиків-християн, і під покривом ідеалів Священної війни мусульман було видно всі ті ж самі інтереси розширення життєвого простору, примноження багатств за рахунок пограбування підкореного населення.

За тієї доби, коли Русь, що розпалася на окремі князівства, зазнавши жаху вторгнення кочівників монголо-татар, платила податі завойовникам, які скрупульозно перерахували все населення українських земель в 1257—1259 рр., там, на протилежному березі Чорного моря, мусульманський Схід, також зазнавши нашестя монголів-ідолопоклонників, стояв на порозі народження Османської імперії.

Наприкінці ХIV ст. українські землі втратили найближчу перспективу на становлення незалежної держави, й реалії польського панування ставали все сильнішими. Чорноморський же сусід уже став справжньою «прикордонною імперією», землі якої простяглися від Дунаю до Єфрата. У перші роки османи зуміли «то батогом, то медяником» домогтися багато чого: вони офіційно визнали православну церкву, при цьому гнобили католицьку, зуміли зіграти на релігійних почуттях православних греків, дозволяючи їм відправляти свої релігійні культи, не переслідували євреїв, дозволивши їм облаштовувати своє життя в імперії політикою протекціонізму та істотного зменшення відробляння привернули балканське селянство на свій бік. Османи побудували військову політику на основі першої в Європі постійної армії — яничарів...

Слідуючи близькосхідній традиції, османи намагалися залучити торговців, ремісників і просто заможних людей із завойованих ними центрів до Стамбула й інших міст. Не випадково вже 1477 року майже половину населення столиці становили православні греки, євреї, вірмени, немусульмани з Кафи й інші європейці. Після найжорстокішого штурму Константинополя-Царьграда й триденного розгрому й грабежу, місто дуже швидко набуло нового обличчя мусульманської столиці з претензією на всесвітню метрополію — тут було відновлено патріаршество і поселилися духовні пастирі вірменської та іудейської громад.

З протекторатом над Кримом османська експансія швидко поширювалася в Північному Причорномор’ї — імперія стає реальним суперником польських амбіцій в українських землях, а пізніше й російських. Але чим сильніше впроваджуються османи в нові землі, тим сильніше реалізовується вплив завойованих: йде бурхлива слав’янізація османського суспільства. У ХV ст. християнки із сербської слов’янської династії були дружинами багатьох турецьких султанів, таких як, наприклад, Баязид I і Мурад II, а сербська мова, як і грецька, все частіше звучала при дворі. Державні документи того часу писалися трьома мовами, в тому числі й сербською. Більшість вельмож султанського двору рідко розмовляла турецькою.

Слов’янська мова продовжує звучати тут і в ХVI ст. Відомий історик-політик Паоло Джовіо, який склав нарис турецької історії 1531 року, писав, що «славоніка» посідає третє місце при султанському дворі, а грецька — тільки четверте. Пригадаємо, що за доби розквіту імперії при Сулеймані Пишному візиром був сербохорват Рустем-паша, а коханою дружиною — українка Роксолана, та й сам султан знав мову слов’ян і розмовляв зі слов’янськими офіцерами, котрі служили при його дворі рідною для них мовою. Якщо у високих колах цією мовою, швидше й частіше за все, була сербська, то в середовищі невільників з України, якими кишів Стамбул та інші турецькі міста особливо приморської зони, лунала українська мова.

Після Роксолани українки були дружинами Османа II у першій половині XVII ст. і Мустафи II, який правив наприкінці XVII — на початку XVIII ст. Його син Осман III — наполовину українець. Султан Ахмед III, який офіційно визнав першу конституцію України Пилипа Орлика, написану в Бендерах, що входили тоді до складу Османської імперії, на чверть українець.

І, мабуть, не випадково Богдан Хмельницький, який зазнав на собі османського гноблення і, до речі, вільно володів турецькою мовою, був у глибоких роздумах, перш ніж остаточно обрати шлях договору з Московією. І вже після вигнання османів із Північного Причорномор’я сила силенна українців продовжувала жити в Стамбулі, на вулицях якого лунали, як і раніше, пісні кобзарів.

Пантелеймон Куліш, який відвідав Туреччину 1861 р., в історичному нарисі «Турецька неволя» із подивом зазначив, що на власні очі побачив турків не в тому страшному образі, що є звичним для нашого сприйняття. На торгових площах і пристанях турки були далекими від незлагідності з «гяурами». В Стамбулі, де нараховувалося тоді не менше за сто тисяч православних українців, наші земляки справляли свої релігійні обряди...

Видатний український сходознавець Агатангел Кримський, репресований більшовицьким режимом 1941 р., автор унікальної наукової праці — «Історія Туреччини», недоступної протягом багатьох десятиріч читачеві, вважав за необхідне подолання штучних бар’єрів між народами. І, звісно ж, він не ідеалізував Османську імперію, як інколи подавали її «європейські інтелігенти» середніх віків і нового часу. Ні, не була вона «райською Аркадією»...

Але нам, відірваним на тривалий час від багатьох досліджень османістики, заражених перекрученими уявленнями про найближчого сусіда, ще треба зрозуміти й усвідомити істинне значення історичної близькості України й Туреччини.

Статтю російською мовою читайте в газеті "День"

2000-04-21 12:20:00
   

  • Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар