Несподіваний Вернадський. Полтавський період: роки 1917 - 1918 - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Несподіваний Вернадський. Полтавський період: роки 1917 - 1918

Несподіваний Вернадський. Полтавський період: роки 1917 - 1918

Віталій ЦЕБРІЙ, Полтава

Людина, яка залишила глибокий слід не тільки в науці та філософії XX століття, а й, без перебільшення, в історії всього людства. Геній, котрий побачив нові горизонти і шляхи розвитку земної цивілізації. Вчений, який неоціненно багато зробив для розвитку науки саме в Україні... 

Про академіка Володимира Івановича Вернадського написано чимало; багато біографічної літератури, монографій. Протягом другої половини XX століття (коли вiн уже пішов з життя) його інтелектуальна аура і духовна спадщина привертали увагу фахівців, всесвітньо відомих учених, громадськості. От і «День» звертався до цієї космічної постатi - №26 від 9.02.2002 р... І все ж у житті академіка Вернадського для багатьох його співгромадян лишилися «білі плями». Йдеться про період, коли на просторах однієї шостої земної кулі розігрувалася найкривавіша драма історії - ці роки, трагічні для всієї інтелігенції колишньої Російської імперії, опинилися поза увагою його біографів. Лише 1993 року були опубліковані «крамольні» для влади більшовиків щоденники Вернадського, датовані 1917 - 1921 роками. До цього часу ця надзвичайно цікава інформація залишалася тільки у «спецхранах». Гадаємо, що й після появи в світ книги, виданої київським видавництвом «Наукова думка», відомості, наведені в ній, не стали надбанням широкого загалу читачів. 

Наступного року ми відзначатимемо круглу дату - 140 років від дня народження великого вченого. Цьогорічне березневе 139-річчя, хоч і «не кругле», а все ж це привід поговорити про неоціненну спадщину першого президента Української Академії наук. Тим більше, що про цю спадщину в передмові до видання один із його упорядників, доктор геолого-мінералогічних наук В. П. Волков висловив таку думку: «Схоже, що через 76 років наша історія повернулася до рубежів, котрі вже було пройдено, і саме настав час уважно читати щоденники В. І. Вернадського».

Але перш ніж перейти до прямого цитування, ще кілька слів про події тих далеких часів. Ім’я академіка Володимира Вернадського радянська історіографія пов’язувала виключно з великими досягненнями соціалістичного ладу. Начебто із самого початку видатний вчений вітав Жовтневу революцію і прихід до влади партії більшовиків. Це далеко від істини. Академік Вернадський уже 1917 року, будучи не тільки відомим науковим, а й громадським і політичним діячем, Жовтневу революцію не просто не прийняв - він був змушений навіть тікати й ховатися від узурпованої комуністами-ленінцями влади. Володимир Іванович за своїми політичними переконаннями належав до партії кадетів (конституційних демократів). Її ідейні засади - перетворення самодержавства на конституційну монархію; до цієї партії входили й певні верстви інтелігенції, в тому числі частина наукової еліти країни.

Із самого початку 1917 року Вернадський «реалізує» себе як великий (всеросійського масштабу) державний функціонер. Він активно співпрацює з Тимчасовим урядом Олександра Керенського, обіймає відповідальні посади. Ось його «послужний список» за 1917 рік. Березень - голова комісії по навчальних закладах та наукових підприємствах при Міністерстві освіти. Червень - голова сільськогосподарського вченого комітету при Міністерстві землеробства. Серпень - Вернадського призначено «товаришем» міністра народної освіти (ця посада була адекватна нинішній посаді «заступника»). Крім того, академік продовжує, так би мовити, своє активне членство в партії кадетів - з 1905 року Вернадського було обрано в її Центральний комітет.

Конкретна і виразна політична позиція відомого вченого не могла не залишитися поза увагою більшовиків, котрі, захопивши в жовтні владу, одразу почали розправлятися зі своїми опонентами. У список неблагонадійних потрапив і Володимир Іванович. Становище його було настільки непевним і на тлі масових арештів і розстрілів небезпечним, що й він сам, і друзі всерйоз побоювалися за його життя.

В цей справді драматичний момент Вернадський приймає рішення виїхати з Петербурга і шукати притулок у далекій поки що від вихорів революції, тихій Полтаві. Тут у нього численні родичі і знайомі, тут він сподівався перечекати «дев’ятий вал» репресій. Але хвилі революції дуже скоро докотились і до цієї віддаленої провінції. Рядки зі щоденника:

«17.II/2.III.1918. Полтава. Ці дні дуже тривожні. 14-го увечері поширилися чутки про проскрипційний список, який склали більшовики, до якого входили особи, котрі повинні бути «вилучені» цими найближчими днями. Повідомив один український офіцер, який казав, що до списку входять українці, кадети, офіцери. В місті й раніше говорять про всілякі жахи, які готують більшовики. Цей офіцер казав, начебто в списку є прізвища Георгія Старицького, Петра Дм. Долгорукова і навіть моє».

Передчуття Вернадського щодо настання епохи анархії, стихійного бунту і розгулу насильства справдилися дуже скоро. На наступних сторінках щоденника читаємо: «...Обиватель зовсім знервований. Більшість чекає німців як визволителів, і, коли вчора Георгій у розмові з одним з діячів самоохорони сказав, що краще вже більшовики, ніж німці, той йому відповів - ну, мабуть, тільки Ви в Полтаві так думаєте. Розбої зростають. Поряд із цим триває роззброєння самоохорони, що ще більше нервує жителів... Я відчуваю, що й мене охоплює огидне відчуття цілковитого безсилля і невпевненості в завтрашньому дні не за себе, а за близьких...»

А ось уже фрагменти з приватного листування Вернадського і його дружини Наталії. Вони також виразно змальовують атмосферу, котра панувала в Полтаві на рубежі 1917 - 1918 років. «На вокзалі в Полтаві (24 грудня) майже не було візників. Насилу захопили останнього. На горі зустріли візника, який сказав нашому: «Повертай назад, якщо дорожиш життям. Стріляють». Але він, на щастя, наважився їхати далі»... «Цими днями приїхала Наташа... Тут ми живемо в дуже гарних умовах і щодо їжі: все є, вдосталь. Становище в Полтаві невизначене: триває глуха боротьба між українцями і більшовиками. Якийсь час перемогли українці, але не змогли втримати порядку. На Різдво тут сталися погроми складів вина (із Бессарабії після фронтів)...»

Та повернімося до щоденників. Цей документ фіксує не тільки історичні події, а й думки Вернадського «з приводу». Ось цікаве місце, де Володимир Іванович полемізує зі своїм тезком, добрим приятелем (і навіть родичем, троюрідним братом) письменником Володимиром Галактіоновичем Короленком щодо релігійних проблем, котрі й у ті часи постали з надзвичайною гостротою. «Вчора був у Короленка. Прочитав лист Георгія Вернадського про його релігійні настрої і про релігійне піднесення в Пермі. Лист справляє велике враження. Володимир Галактіонович найтерплячіше ставиться - він вірить у силу релігії, але вважає, що повинна створитися нова релігія, яка в своїх узагальненнях і космогоніях піде далі наукових узагальнень. Для мене ці питання нині стоять дуже гостро. Якби я був байдужий у релігійному настрої чи приймав основи християнства, я увійшов би до вільної православної церкви. Але для мене основи його неприйнятні. А разом з тим я вважаю православ’я (вільну церкву) і християнство меншим ворогом культури, ніж соціалізм у тій формі, що замінює релігію, в якій він охоплює маси».

А ось як В. І. Вернадський коментує ще одну цікаву полтавську політичну подію — вибори міського голови: «Вчора ввечері в Імшенецького збори комітету. Нині, безперечно, багато в чому міняються настрій і жах скоєного, а зрадництво Ради стає дедалі явним. Ю. Ю. Соколовський погоджується бути міським головою, і на його обрання згодні українські націоналісти і російські соціалісти. Доводиться виправляти те, що зробило соціалістичне бездарне і непрацездатне міське управління. Те, що принцип самоуправління в населення дуже постраждав і втрачає авторитет, ясно, і самого іноді охоплює відчай, і коли бачиш, хто вийшов на поверхню. Триває годівля, створення численного неосвіченого, жадібного до грошей чиновництва, нездатного до діяльності, хабарництво». І трохи далі, буквально через абзац - враження від тодішньої першої політичної спроби українців створити власну незалежну державу. Мова про Центральну Раду зразка 1918 року. «Рада справляє гнітюче враження розгардіяшу, безграмотності, слабкості, вузькості. Вона абсолютно не має авторитету серед її службовців і серед населення. Німці ставляться до неї з неприхованим презирством».

І нарешті, як попередження того, що бездарна, неавторитетна і самовпевнена влада може призвести до чергової суспільної стагнації і навіть до повної анархії, звучать такі рядки щоденника: «Нині в Полтаві велике сум’яття, оскільки спілки в особі зборів їхніх голів, проголошують боротьбу з новим урядом і хочуть проповідувати аграрний терор проти поміщиків - вбивства і підпали. Саботаж влади і всіляка боротьба з нею...»

«Душа в тривозі. Тривога і тяжкий настрій. І від почуття надзвичайної нестійкості становища тут: божевільна і невтримна політика українців з їхнім неправильним і фальшивим образом дій, запеклим шовінізмом, ідеологією, що будується на хибних, видуманих положеннях. Я багато в чому розумію той настрій ненависті, який тут помічається серед росіян щодо них, і відчуваю боляче, наскільки шкодить всьому рухові низький моральний рівень українських діячів. І нині їхній лідер у комісіях Багалой, який ще недавно підлабузнювався до Миколи II, намагався пройти до викладачів спадкоємця, приховував своє українство в Петрограді в епоху своєї роботи в Державній Раді і водночас тоді лідер лівих і тих, хто підлещувався до сильних світу» .

Взагалі «Щоденник» Вернадського являє собою унікальний документ епохи. Причому цей період життя великого вченого тісно пов’язаний саме з Полтавою, з її людьми, зі справді історичними подіями. Тут Вернадський напружено працює над своєю «живою речовиною» - прообразом майбутньої теорії біосфери. Тут визрівають його політичні ідеї, але обставини складаються так, що академік змушений був змиритися із суворим плином історії. У 20-х роках він уже демонструє (принаймні зовні) свою лояльність владі. В будь-який момент його могли заарештувати і своє життя вчений скінчив би десь на Соловках. Приводів для репресій було достатньо: і участь в уряді Керенського, потім активні політичні контакти з генералом Денікіним, і дочка - білоемігрантка, і власне кадетське минуле... Але доля поставилася до нього поблажливо. Вернадський зумів і встиг ще зробити для науки те, що він зробив. Попереду, після років хаосу і невпевненості, були два десятиліття активної і плідної творчої праці...

2012-03-11 22:51:40
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар