Нелегальна преса: український досвід міжвоєнної Польщі - Україна Incognita
Україна Incognita » NB! » Нелегальна преса: український досвід міжвоєнної Польщі

Нелегальна преса: український досвід міжвоєнної Польщі

Святослав Липовецький

«Передавайте з рук до рук, з хати до хати» - це гасло було розміщене на першій сторінці підпільного націоналістичного часопису «Сурма», а пізніше його можна було зустріти на сторінках багатьох нелегальних видань. Станом на кінець 1920-х років Україна була розділена між кількома державами, проте реальний рух опору існував лише на Галичині, яка перебувала в складі Польщі. В 1929 році різні революційні організації, які ставили за ціль здобуття Української Держави, об’єднуються в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), чи не основою її фундаменту стає Українська Військова Організація (УВО).

В час утворення та перших років ОУН саме нелегальні видання УВО «Сурма» та «Розбудова Нації» стали рупорами націоналістичного руху, а за їх зберігання можна було отримати термін ув’язнення.

Завдання та відмінність обох видань окреслив їх редактор Володимир Мартинець: «Сурма», орган УВО, мала бути пропаґандивним органом для широких мас із обмеженням себе до внутрішньо-політичних справ. «Розбудова Нації», офіціоз ПУН (Проводу Українських Націоналістів – С.Л.), мала бути своєрідною лябораторією, де ставились би і внутрішньо-політичні, і зовнішні справи, одні у вирішальній формі, а інші накреслені до вирішення, з царини ідеології, програми й тактики майбутньої організації».

«СУРМА» - ЧАСОПИС УВО, ЯКИЙ ДРУКУВАЛИ В БЕРЛІНІ ТА КАУНАСІ Й НЕЛЕГАЛЬНО ТРАНСПОРТУВАЛИ В ГАЛИЧИНУ

В перші свої роки (1927-1928) «Сурма» щомісячно друкувалася в Берліні, а пізніше в Каунасі – столиці міжвоєнної Литви. На той час часопис виходив накладом 10 тисяч примірників й поширювався нелегально, очевидно цілком безкоштовно. При цьому його видавці зауважували парадокс: «єдиний даровий часопис був, мабуть, також єдиним грубопоплатним часописом». І дійсно – пожертви, які люди складали на «Сурму» дозволяли не лише утримувати видання, але й покривати організаційні витрати.

Сама ж «Сурма» або як її кликали в організаційному листуванні – «Трубка» із Каунаса транспортувалася до Данціга, Праги та Берліну, а вже звідтіля перенаправляли на Закарпаття. Далі, «зеленим кордоном», часто в наплічниках її переносили через Карпати.

На якомусь етапі видавництво ще більше пристосували до умов підпілля. Зокрема, коли Омелян Сеник-«Грибівський» дістав підбірку нелегальних видань давньої російської організації «Народна Воля», то від них запозичив ідею використання тонкого, «бібулкового» паперу. Це дозволило збільшити наклад, а разом з тим полегшити його транспортування.

«РОЗБУДОВА НАЦІЇ» - ВИДАННЯ ПУН, ЯКЕ ДРУКУВАЛИ В ПРАЗІ

Той же Сеник пізніше організував так звану «балонову пропаганду» (від «балон» - кулька). До повітряних куль чіплялася певна кількість листівок, яка «залітала» на потрібну територію й розліталася по околиці.

Видання УВО-ОУН підтримували не лише членство Організації, але й творили велику мережу прихильників революційного руху. Часто ця пропаганда здійснювалася дивними шляхами. От хоча б такий спогад з юнацьких років Миколи Климишина: «…раз я купив хліб у склепі (магазині – С.Л.), а продавець завинув мені той хліб у польську газету «Ілюстровани Кур’єр Цодзєнни». Жуючи хліб, я переглядав газету й на своє здивування побачив знімку першої сторінки «Сурми». Я дістав собі побільшуюче скло і прочитав, що там у «Сурмі» писалося, а потім все переписав і вивчив напам’ять. Я страшно був втішений, що по програній війні не всі здалися і ще є такі, що дальше борються за волю України…». За кілька років Климишина засудять на довічне ув’язнення, як одного з провідних членів ОУН.

Інше видання Проводу Українських Націоналістів – «Розбудова Нації» видавалася в Празі в 1928–1934 роках. У перший рік свого існування її навіть легально пересилали із Праги до України, втім поліція швидко зрозуміла, що має справу з виданням, яке не поступається «Сурмі» в своїх революційних поглядах.

«УКРАЇНСЬКИЙ ПЕРЕЦЬ» - ОДНЕ З БАГАТЬОХ ПІДПІЛЬНИХ ВИДАНЬ, ЯКІ З’ЯВИЛИСЯ В ЧАСІ ІІ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Статті для обох видань, а також організаційного бюлетеня писав цілий апарат працівників, які системно вивчали пресу від СРСР до Третього Рейху. Водночас, матеріали, які приготовляли оунівці були спрямовані не лише для власних видань, а покривали велику кількість українських часописів від Галичини й до Америки.

«Отже, тут був пресовий центр, що видавав три пресові органи й обслуговував низку інших часописів та стояв у зв’язках із численними українськими та чужинними редакціями, установами й організаціями», - підсумовував Мартинець. В одному із листів Коновальцю звітуватиме, що за першу половину 1930 року він відредагував 151 статтю до різних видань (з них 30, по одній на тиждень) вийшло з під його пера. Окрім цього щоденно писатиме по 2 листи в організаційних справах. 

Одним із активних рецензентів всіх матеріалів був Євген Коновалець, який часом гостро критикував співробітників за невідповідні матеріали, а також сам дуже прискіпливо слідкував за змістом часописів чи окремих статей.

Окрім двох згаданих відомих видань, ОУН мала ряд бюлетенів та обіжників для інформування членства, а з 1930 по 1934 роки на Стрийщині облаштували підпільну друкарню. Обсяги її видань були настільки значними, що довелося створити цілий відділ, який транспортував літературу до Львова, а також забезпечував друкарню фарбою та папером. Часто можна було бачити під столицею Галичини підводи, які на шляху до Львова були наповнені дровами, під якими знаходилася нелегальна література, а через якийсь час поверталися із непроданим товаром, під яким були фарба та папір.

Ще іншим напрямом друкованої преси стала в’язнична періодика. Зважаючи, що українські революціонери були масовою та організованою групою в польських тюрмах, то відомо про кілька періодичних видань, які регулярно з’являлися за ґратами. Так, газета «Тюремні українські вісті» справно виходили на близько тридцяти аркушах цигаркового паперу у Дрогобицькій тюрмі. Саме з цього видання політичні в’язні мали значно більшу та повнішу інформацію із зовнішнього світу, ніж їх сторожі.

Редакторами були доктор Кобільник та Богдан Підгайний. Останній був засуджений на Варшавському процесі «Бандери та товаришів», а в’язні цього процесу підлягали окремим приписам, які, поміж іншого, передбачали можливість отримання легальних газет. Втім, газети були не єдиним джерелом інформації, окремі в’язні, виконуючи допоміжні функції при адміністрації, могли слухати радіо. Ще інші, котрі не підлягали під політичні статті, мали право під конвоєм виходити в місто. Це все слугувало джерельній базі для редакції. Вже в кінці 1930-х, коли розпочалася військова драма на Закарпатті, додаток до «Тюремних українських вістей» виходив щоденно.

У львівській в’язниці Бриґідки з’явилися підпільні видання «Ґрати» та «Непоборні». Останні виходили на 50-70 сторінках цигаркового паперу й розмножувалися переписуванням від руки. Видання «Непоборних» набуло такого розмаху, що з місячника він перетворився у двотижневик.

Поза періодичними виданнями та листівками великий виховний акцент ОУН робила на популяризацію націоналістичної літератури. Якщо з першої сторінки «Сурма» закликала: «Передавайте з рук до рук…», то на останній: «Читайте книжки!».

В наступному десятилітті, в кінці 1940-х, націоналістам доведеться видавати підпільні газети протибільшовицького характеру і саме досвід «Сурми» та «Розбудови Нації» дозволить випрацювати принципи ефективності підпільних видань. А «заповідями підпільної газети» стануть: «за видання і за кольпортаж (поширення – С.Л.) мене Твої товариші-друзі кладуть свої голови і тому бережи мене як зіницю ока; обережно мене читай – в полі або в кімнаті, при замкнених дверях і вікнах, тихо чи шепотом, щоб ворог не бачив і дурень не чув; читай скоро і другому передай, бо на мене ждуть тисячі таких, як Ти, і тому злочином є тримати мене; передавай мене лише тим, до яких маєш довір’я і які, як і Ти, після прочитання передадуть мене далі…».

Теги:
2016-06-06 12:59:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар