Нексенофобна Україна. Модель № 12 - Україна Incognita
Україна Incognita » Сторінка авторів » Ірина Виртосу » Нексенофобна Україна. Модель № 12
Ірина Виртосу

Журналістка Центру інформації про права людини

Нексенофобна Україна. Модель № 12

Ти можеш народитися в цій країні, писати українською на відмінно, добре знати історію держави, однак все одно бути «чужим»

Сьогодні в Україні все частіше з’являються новини про ненависть і нетерпимість до тих, хто не схожий на тебе – ані за національністю, ані за мовою, ані за зовнішнім виглядом. Ти можеш народитися в цій країні, писати українською на відмінно, добре знати історію держави, однак все одно бути «чужим».

Чи не через це понад рік після бійки перебуває в комі Даніель – український громадянин, який народився і виріс у Києві, але «мав необережність» бути в'єтнамцем за етнічним походженням? Чи не через це спалюють щораз ромські табори? Або ж триває із значними порушеннями суд по справі нігерійського студента Олаолу Фемі?

Утім, Україна – неоднорідна, у ній, окрім українців, проживає, згідно з даними Всеукраїнського перепису населення (2001 рік), понад 130 національностей і народностей, а це трохи більше 20 % від населення України. Не знаю, яка похибка в цифрах: безумовно, дані за 12 років застаріли. Однак не настільки, щоб наша розмаїта держава перетворилася на монохромну.

Навіть за грубими підрахунками виходить, що слід боятися кожному п’ятому жителю нашої держави за «не-нашість»? І тільки суспільство із здоровим глуздом робить безпідставним такі висновки.

…Цього літа мені довелося побувати в міжнаціональному дитячому таборі «Джерела толерантності». Його програма виховання дітей – унікальна. Метою проекту є формування свідомого блоку протистояння ксенофобії внаслідок виховання толерантності, формування активної громадянської позиції у молоді, поширення знань про національне розмаїття України та інших країн. Стать, національність, релігія, колір шкіри, рідна мова, місце проживання дитини значення не мають.

Саме так позиціонує свою діяльність організатор табору – Конгрес національних громад України. І вже 12-й рік поспіль Конгресу вдається за участі дітей моделювати нексенофобну Україну.

Цього року на старшу зміну приїхало 85 дітей з України, Грузії та Білорусі. По них можна було складати національну карту нашої держави – українці, росіяни, євреї, кримські татари, греки, болгари, вірмени… Тут були також і діти-біженці, деякі з них не боялися розкриватися і розповідати свою історію поневірянь.

У національні дні колектив табору «жив» національним життям певної громади. Так, мій ранок у таборі розпочинався із виконання гімну й підняття прапору країни, якій був присвячений день. Тут я разом із дітьми вивчала рухи вірменського танцю «Лорке» і румунської «Пелениці», спробувала співати кримськотатарською та болгарською, куштувала грузинські хачапурі та український борщ, перекладала графіті з грецької.

У тематичні дні діти більш глибше занурювалися в тему прав людини (зокрема, питання работоргівлі), грали у футбол проти расизму, висловлювали свій протест проти ворожнечі на концерті «Рок за мир».

Сильне враження справила кінострічка «Хайтарма» кримськоготатарського режисера Ахтема Сейтаблаєва. Переживаючи трагедію 18 травня 1944 року (сталінська депортація кримських татар), чимало хто з глядачів не міг стримати сльози. У масових сценах фільму знялися більше тисячі людей з усього Криму. Велика їх частина — люди похилого віку, які пережили трагічні події. Діти в них «впізнавали» своїх бабусь і дідусів.

За словами одного з вожатих, коли діти ділилися враженнями, ніхто не повторився, розповідаючи про найяскравіші образи у фільмі.

Особисто мені запам’яталася дещо підкреслено пафосна сцена святкування приїзду льотчика Аметхана Султана. За одним столом зібралися кримські татари, євреї, росіяни, українці, вірмени… Живуть вони по-сусідськи, ділять хліб, боронять рідну землю. Навряд чи хтось із них міг назвати зрадником того, з ким сидів поруч? Як на мене, режисер не випадково зображає полінаціональний Крим. Про ксенофобію тоді не знали. Як і про поняття толерантності. І коли дружили чи сварились – то, очевидно, без огляду на колір шкіри, розрізу очей, інакшості мови…

Для більшості дітей такі заходи не є звичайними забавками. Деякі з учасників приїжджають до табору вдруге чи втретє (одна дівчина-«ветеранка» – уже восьмий раз!). Більшість вожатих є вихованцями табору. Один з них тут познайомився зі своєю дружиною, і вже до «другого отчого дому» привіз свою донечку, якій було всього-на-всього 15 днів (абсолютний рекорд!).

Звісно, як і в кожному колективі у таборі виникали суперечки. Але дивна річ (?!) діти намагалися відстояти свою позицію через особисту першість, не зважаючи на національність чи зовнішній вигляд «суперника».

По суті, учасники табору, занурюючись в різні культури, не тільки розширювали особисті культурні горизонти, а вчилися співжити із тими, хто не зовсім схожий на тебе. І річ не стільки в нещирій терпимості, скільки в повазі до людини за її характером й талантами, за її вчинками… Кожному з них було байдуже, якої національності їхній сусід (сусідка) по кімнаті. Їх більше цікавило, чи він (вона) уміє грати у футбол, або виплітати браслет з бісеру.

Я переконана, здоровий глузд і здорове суспільство не з’являється «нізвідки». Так само як і ті, хто проявляють свій страх перед інакшим. Як на мене, безглуздо ненавидіти тільки через те, що не знаєш достеменно. І тим більше демонструвати свою сумнівну «перевагу» тільки тим, що народився «нашим».

Стереотипне мислення заважає спілкуватися, робити власні культурні відкриття, розповідати іншим про себе. І хоч із стереотипами жити начебто простіше, однак таке життя однозначно зашореніше й духовно бідніше. 

У таборі діти ставали свідками руйнації стереотипів, але тільки від них залежало залишатися відкритим до світу й «несхожих» чи збирати уламки своїх міфів.

…Супроводжуючи в поїзді дітей, я випадково почула зронену фразу провідника: «І звідки їх позбирали?». Утомлений і дещо знервований від галасу, провідник все ж щиро дивувався своїм пасажирам. Світлі й темні, з великими й вузькими очима, кругловиді й із загостреними вилицями…

Чи усвідомлював він, що на той час його вагон був точною копією сучасної України?

2013-09-18 16:55:47
   


  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар