Недаремна жертва - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Недаремна жертва

Недаремна жертва

У цьому році Василю Макуху виповнюється 85
Володимир БОЙКО, кандидат історичних наук, Чернігів

Mea mors - tua vita (моя смерть – твоє життя)

Vita tua - mors mea (життя твоє - смерть моя )

5 листопада 1968 року Василь Макух вчинив протестний акт самоспалювання в Києві на Хрещатику, біля будинку №27. Від отриманих опалень помер 6-го листопада. Похований в день свого народження в місті проживання Дніпропетровську на Клочковському цвинтарі 14 листопада. Перед жертовним актом написав листа в Центральний Комітет Комуністичної партії України, в якому засвідчив свою свідому жертовність як акт протесту проти колоніального становища України в Радянському Союзі і на знак солідарності боротьби народу Чехословаччини за свободу та протии агресивного введення військ Варшавського договору в Прагу.

Згодом подвиг Василя Макуха повторили 58 патріотів різних країн Европи. Всі вони увіковічені вдячними потомками і урядами їхніх країн. Всі, окрім першого, – Василя Макуха.

У Донецьку створено музей «Смолоскип», експозиції якого присвячені Українським Народним Героям Василю Макуху і Олексі Гірнику. Музей належить до всеукраїнської громадської організації інвалідів «Чорнобиль-допомога», фундатором якої є Віктор Тупілко. Це єдина організація, що самостійно, в тому числі і замість влади, яка самоусунулася від виконання свого головного обов’язку – організації патріотичної роботи, відновлює маловідомі сторінки історії нашого народу і вшановує видатних синів України. До ювілею підготовлена до друку книга про Василя Макуха, кіностудією музею знято фільм «Василь Макух. Вільний син невільного народу», автор якого - Юрій Бурих. Фільм став переможцем на 4-му міжнародному фестивалі екранного та сценічного мистецтв «КІНОЛОГОС – 2012» в Одесі та лауреатом премії благодійного фонду «Тарасова Земля» 2012 року.

Кінорежисер Леонід Мужук сказав про цю роботу: «Цей фільм повинен подивитися кожен громадянин нашої країни. Щоб зрозуміти, хто ми такі - українці».

Збирати матеріяли про Василя Макуха було надзвичайно складно з тієї причини, що радянська влада знищувала всі згадки нього. Але знищити все не змогли.

Презентація фільму і вшанування пам’яті героя відбулася в музеї «Смолоскип» в рамках традиційного Форуму небайдужих. Фільм настільки вразив присутніх, що обговорення тривало ще чотири години. Особливо цікавило присутніх питання: до кого звертався Василь своїм жертовним вчинком – до влади, чи до людей? Чи виправдалися сподівання Василя на результати своєго героїчного вчинку?

З усього виходить, що Василь Макух - перший у Європі, який спалив себе, виходячи з національних уподобань. Першість має значення в будь-якій справі. Перших запам’ятовують і вони завжди на прикладі. Наступні – це вже послідовники.

Але Василь Макух ніким і нічим не відзначений. Аж у травні в закордонній пресі зявилися перші невпевнені повідомлення про подвиг Героя. Проте Василь - постать такої величі і окремішності, що в будь-якому разі він має свій власний пантеон пошани в пам’яті українського народу.

У далекому 1968 році від будинку № 8 по вулиці Городецького з квартири № 21 у Львові на потяг до Києва Василя проводжали троє – господиня квартири, де винаймала помешкання його племінниця Ярослава, сама Ярослава (Осмиловська) і його друг Григорій Ментух. Василь їхав у свою останню подорож. В камері схову на вокзалі на нього чекала банка з бензином. Про те, що це останні години життя Василя, знав Григорій Ментух. Спитав: «Навіщо тобі така жахлива смерть? Ти ще молодий, сильний. Залишишся живим – багато чого доброго зробиш!» Василь у відповідь світло посміхнувся: «Ти не розумієш мене. Я йду на це з радістю».

За що віддав своє життя Василь Макух? Відповідь Віктора Тупілко, ініціатора створення фільму: «За любов». Вогонь любові до України і українців постійно палав в серці Василя, допоки Василь дійсно не згорів. Недарма вдова Василя, пані Лідія говорила: «Василь знав, що загине. Він мені про це неодноразово говорив».

Це не була зарядженість на самогубство. Василь розумів, що завдавши собі смерті, виходить з строю, але не припиняє боротьбу. Його любов, хоч і була самовідданою, та не сліпою. Він вірив, що завдяки цьому чину (акту) на зміну одному, що вибув, спричиняться маси. Тільки на це була спрямована його жертовність. Він дійсно досі бореться. Фільм Юрія Бурих і музей «Смолоскип» тому підтвердження. «Боротьба триває, тільки іншими засобами.»; «Я ніколи не здамся!» - це слова Василя задовго до смерті. Це програма його життя…

П’ятого листопада 1968 року на Хрещатику, біля будинку №27 серед білого дня о 16.30 впав, охоплений полум’ям, Василь Макух. Встиг вигукнути: «Геть окупантів з України!» В лікарні відмовився від лікування: «Ви не такі, ви – інші». З чистою совістю жив і з чистою совістю і щирими намірами пішов у засвіти. Йому було тільки сорок...

Але живемо ми. Завдяки йому. Живемо в іншій державі, хоча не в такій, як мріялося, але незалежній і ми вільні. Завдяки йому. Багато з того, про що мріяв Василь Макух, здійснилося. Та воля - не подарунок назавжди. Бути вільним - це бути в постійній боротьбі за волю. За право бути громадянином, а не підданим. «Боротьба триває…», але це вже інша боротьба .

Вічна пам’ять! Слава Герою!

Теги:
2012-11-06 14:51:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар