Не своя земля - Україна Incognita
Україна Incognita » NB! » Не своя земля

Не своя земля

Ігор Сюндюков

Земля стає товаром... Цей історичний процес — у різних варіаціях — можна простежити в безлічі сюжетів з історії деяких держав Стародавнього Сходу, Античної Греції та Риму. Проте, мабуть, ніде тотальне проникнення товарного виробництва в аграрну економіку не набуло такого драматичного характеру, як у Британії ХVІ—ХІХ століть (особливо за правління «благословенного» короля Генріха VІІІ Тюдора в 1507—1547 рр. та його доньки, видатного політика Єлизавети І, покровительки Шекспіра, в 1558—1603 рр.).

Якщо ж читач запитає; чому нам у ХХІ столітті варто про це знати, то відповідь буде такою: не обов’язково бути аж таким глибоким істориком, аби побачити паралелі між «огороджуванням» в Англії і так званим відкриттям ринку землі в Україні в наші дні. Деякі (втім, не для всіх очевидні) паралелі — за всієї відмінності цих двох процесів — буквально впадають у вічі.

Головне, що поєднує події більш ніж 400-літньої давнини в Туманному Альбіоні і те, що коїться просто зараз в Україні, — те, що селян позбавлять землі. Позбавлять єдиного засобу виробництва й сенсу життя. Тоді, в Англії, за доби «огороджування», це було здійснено нещадно і гранично жорстоко, за негласної, а то й публічної підтримки державної влади. Сьогодні в нашій країні наміри «відкрити ринок землі» в такий спосіб, як оголошується, є надзвичайно небезпечними і потенційно руйнівними. Саме тому історичний досвід Англії є тут дуже повчальним.

Томас Мор, знаменитий англійський письменник, філософ та державний діяч (був першим міністром , тобто лордом-канцлером короля Генріха VІІІ, і ним же був страчений 1535 року за звинуваченням у «державній зраді» та «непокорі» монарху), є автором славетного роману «Утопія», де, як колись розповідали в школі, описані суспільство і країна, які ніколи й ніде не існували і не могли існувати (звідси термін «утопічний»). Проте не варто думати, що «Утопія» — це казка, фантазія, вигадка Томаса Мора. Аж ніяк: у цьому творі йдеться про дуже реальні історичні події. Ось відома цитата із роману: «Ваші вівці, зазвичай такі добрі, лагідні, задоволені тими крихтами, що ви їм даєте, тепер, подейкують, стали такими ненажерливими й неприборканими, що їдять навіть людей, розорюють і спустошують поля, будинки й городи. Отже, вівці стали жерти людей!»

ТАК СИМВОЛІЧНО БАЧИВ ОГОРОДЖУВАННЯ НЕВІДОМИЙ АНГЛІЙСЬКИЙ ХУДОЖНИК НАПРИКІНЦІ ХVIII СТ. КАРТИНА 1798 РОКУ

Може, це перебільшення письменника, так би мовити, «фігура мови»? Щоб розібратися в тому, що саме мав на увазі Томас Мор, розглянемо конкретний історичний контекст подій. До ХVІ століття Англія була переважно країною землеробства і тваринництва. Більшість населення жила в сільській місцевості і займалась, повністю або частково, виробництвом продуктів харчування та вовни. Упродовж багатьох століть ця країна являла собою сукупність ізольованих місцевих громад, які виробляли товари для власного споживання і не жваво торгували одна з одною.

Ситуація докорінним чином змінилась відтоді, коли в Європі взагалі і в Англії зокрема почали розвиватись товарно-грошові відносини (особливо в добу Великих географічних відкриттів, починаючи з подорожі Колумба до Америки 1492 року). То була, якщо завгодно, перша, ще, зрозуміло, вельми обмежена економічна глобалізація цієї епохи. Структура британського сільського господарства зазнала глибоких змін. Ті, в кого були гроші та (або) земля, стали тримати у власних маєтках величезні гурти овець, щоб виробляти сировину для європейського ринку, який стрімко розширювався (особливо для Нідерландів, Німеччини, Франції) — і отримували від цього солідний прибуток, бо ціни на вовну швидко зростали. Для того щоб мати дедалі більший прибуток, потрібно було здобути дедалі більше землі під пасовиська для овець. Тут постає проблема власності на землю.

Звісно, люди, які мали солідні статки, хотіли купляти землю — а грошовитих людей ставало дедалі більше. Земля перетворилась на дуже прибуткову сферу вкладання капіталу. У тодішній Британії земля передавалась у спадок від батька до сина й оброблялась увесь час традиційними способами для потреб сім’ї. Вона переходила за межі родини лише після тривалої судової тяганини або насильницьких захоплень. Але тепер, оскільки закон пристосовувався до економічних потреб правлячої верстви суспільства, земля перетворювалася на товар, об’єкт купівлі та продажу на ринку, який розвивається завдяки «вільній конкуренції», і, отже, капітал, який накопичувався в містах, «проникав» у сільське господарство.

Отож, з проникненням товарних відносин у сільське господарство, багаті землевласники (таких, знову наголошуємо, ставало дедалі більше) стали постачати на ринок ту частину продукції своїх маєтків, яка не споживалась їхніми родинами (а найприбутковішою продукцією, наголошуємо, була вовна). Ці латифундисти побачили свої маєтки в новому світлі — як джерело грошових доходів, доходів «еластичних» і таких, що можуть і мають бути збільшені. Від задумів такі землевласники доволі швидко перейшли до справ.

Насамперед зросли до фантастично високого рівня податки, побори та інші здирницькі виплати, що ці феодали (попри свою «ринкову» переорієнтацію, ці латифундисти залишались феодалами у відносинах зі «своїми» селянами) стягували з тих, хто працював на землі поруч з ними. Це, по суті, було не лише економічною, а й моральною революцією, бо означало розрив із тим, що люди досі вважали справедливим і правильним. Адже та обставина, що податки й побори (як правило, за невтручання або й підтримки держави) невпинно зростали, а якщо селяни не могли сплатити ці гроші, то їх, як боржників, позбавляли прав на землю й викидали на «велику дорогу» жебракувати, красти чи грабувати: ця обставина знаменувала розрив із мораллю попереднього суспільства, яка визначалася здебільшого традиціями і звичаями. Тепер же запанувала нова моральна норма: «Бог допомагає лише тим, хто сам собі допомагає!» Фактично це слід було розуміти так: прибуток є важливішим за людське життя.

Пуританський проповідник Джеремія Стеббс (про пуритан, їхній вплив на історію та окремо про Кромвеля та Англійську революцію нам ще варто буде поговорити) писав на початку ХVІІ століття: «Хіба той, хто назавжди позбавляє людину доброго імені, хто забирає в неї домівку до закінчення терміну, хто вириває у людини її добро, її землю і пожитки, — хіба він не є більшим крадієм, аніж той, хто краде вівцю, корову чи бика лише через необхідність, не маючи іншого способу подолати своє лихо?» Але що таке мораль (і право) порівняно з прибутком... Хоча ще від 1515 року лондонський суд визнав перетворення орної землі на пасовиська для овець (що супроводжувалось масштабним огороджуванням цих пасовиськ — звідси назва цього історичного явища) правопорушенням, проте всі ці і наступні судові рішення не могли зупинити нестримного відчуження землі у селян.

Процес «огороджування» тривав, по суті, аж до початку ХІХ століття (!) — доти, доки в Британії не склалась остаточно система «вільних ринкових відносин» (і фермерства як їх невід’ємної складової) в аграрному секторі економіки. Чи означає це, що «пожирання вівцями людей» було неминучим, ба більше — історично виправданим? Що це — ціна прогресу, незважаючи навіть на те, що в ті давні часи сотні тисяч, мільйони людей, позбавлених своєї землі, перетворилась на міських бідняків, найомних працівників — якщо взагалі не померли з голоду (а, між іншим, «волоцюг», згідно з тодішніми суворими законами, мали вести до шибениці)? Ймовірно, «лібертаріанці» в уряді України, які будь-що проштовхують «аграрну реформу», вважають саме так, хоча вголос це й не висловлюють. Але історичний досвід, зокрема Англії, яким вони, здається, мало володіють, — застерігає проти такого цинізму. Щонайменше, слід хоча б зважати на те, що нікого не можна звинувачувати в тому, що хтось прагне отримувати прибуток. Але суспільство, яке не може або не хоче бодай стримувати ці бажання, ставити їх у цивілізовані рамки, — чекає катастрофа.

   

  • Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар