Нащадки Великого Князя - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Нащадки Великого Князя

Нащадки Великого Князя

Олег ЯСТРЕБОВ, кандидат технічних наук

I. Володимир Мономах і його повчання своїм дітям

Як відомо з історії Київської Русі-України, Володимир Всеволодович Мономах (1053 — 1125), ще будучи удільним князем, користувався заслуженою любов’ю народу. Славний своїми військовими перемогами над половцями, він у той же час піклувався про збереження миру серед удільних князів і впровадження правильного суду і порядку серед свого народу. Так, він встановив віри, тобто штрафи у кримінальних справах на користь постраждалих, ним було обмежено розміри відсотків при позиках, князь доповнив «Руську Правду» Ярослава Мудрого новими постановами. Літописець називає Володимира Мономаха «братолюбцем, нищелюбцем і добрим страдальцем за Руську землю».

Свідченням того, наскільки серйозно сприймав Володимир Мономах соціальні проблеми, є слова побажань, з якими він звернувся до своїх синів незадовго перед своєю кончиною: «О, діти мої! Хваліте Бога! Любіте также человечество... Не забувайте бідних, корміть їх. Будьте отцями сиріт, судіть вдовиць самі, не давайте сильним губить слабких... Не оставляйте хворих... Чтіть старих людей, як отців, любіть юних, як братів». Як справедливо вважала український історик Наталя Полонська-Василенко, «для ХII сторіччя заповіт Володимира — видатний документ гуманності».

II. Київські князі — сини Мономаха

1. Син Мстислав I Володимирович

Авторитет Володимира Мономаха був таким безперечним, що він без будь-яких перешкод передав Київський престол своєму старшому синові Мстиславу I (1076 — 1132), який раніше був князем Вишгородським. На Київському престолі він ствердився після смерті свого батька 1125 р. Мстислав I був гідним наступником свого великого батька: старанно працював для блага країни і тримав у покорі удільних князів.

Наша людина в ХII столітті

1130 р. він підпорядкував усю Білу Русь — князівство Полоцьке і на загальному з’їзді удільних князів засудив полоцьких князів за сепаратизм і вислав їх до Греції. Мстислав вів звитяжні війни з Ліфляндією і Литвою. Він був мужнім і мудрим, його любили піддані і шанували сусіди. У Києві Мстислав Володимирович побудував церкви св. Феодори і Богородиці Пирогощої, а також заснував Федорівський монастир. Як вважає багато хто з учених-істориків, Мстислав є останнім редактором «Повісті временних літ». Серед сучасників Мстислав користувався великою пошаною, в основному за успішну боротьбу з половцями.

Чому Мономах?

2. Син Ярополк II Володимирович (1082 — 1139)

Після смерті Мстислава 1132 р. великим князем Київським став його брат Ярополк II Володимирович. Його князювання в Києві протягом 7 років (1132 — 1139) було вельми неспокійним, оскільки між Мономаховичами відбувалися розбрати, якими скористалися їхні близькі родичі, — сини Олега Святославовича Чернігівського, які і почали боротьбу з Мономаховичами за старшинство. Половецькі князі також скористалися цими міжусобицями і знову відродили Половецьке князівство. На жаль, Ярополк II Володимирович не мав ні здібностей свого брата Мстислава Володимировича, ні його твердої волі. Правління Ярополка II і міжусобиці принесли «Мономаховому племені» важкі втрати. Полоцьке князівство відокремилося, і в ньому знову правили нащадки колишніх бунтівних князів, які повернулися із заслання. Втрачена був і Мінський уділ, де престол зайняли вороги Києва. Ще боліснішою була втрата Новгорода, де місцеві мешканці «вказали дорогу», тобто вигнали сина Мстислава — Всеволода і запросили сина Юрія Долгорукого — Ростислава. І незабаром Новгородське князівство почало перетворюватися на незалежну республіку, а за князем залишилася лише роль військового начальника.

Княжни та княгині Руси-України (Х–ХIV ст.)

3. Син В’ячеслав Володимирович

Третій син Володимира Мономаха — В’ячеслав Володимирович (1083 — 1154) у Києві княжив лише 11 днів (1139 р.) з 22 лютого до 4 березня і без боротьби залишив Київ на незаконну вимогу Всеволода Ольговича, князя Чернігівського, «проявивши свою повну неспроможність», як зазначав М.Грушевський у своїй «Історії України-Русі» (Т. II, С. 139). Як відомо, В’ячеслав Володимирович був князем Туровським.

4. Син Юрій I (Георгій I) Володимирович «Долгорукий»

Молодший син Володимира Мономаха Юрій Володимирович, якого називали Долгоруким (1108 — 1157) засів на Київському престолі лише 1154 р., після смерті Ізяслава — сина Мстислава Володимировича. Це був винятково владолюбний князь, який двічі військовою силою оволодівав Києвом (1149 і 1153 рр.), потім утвердився в нім 1154 р. і княжив до своєї смерті 1157-го. Юрій I Долгорукий був першим облаштовувачем Суздальського князівства, яке при ньому зробилося сильним і самостійним. Оселившись у Суздалі, він звідти керував усіма підвладними землями, але Південна Русь вабила його до себе. Давши Суздальську землю своїм молодшим синам, він після впертої боротьби зайняв Київ 1154 р. Народною любов’ю він не користувався, і кияни так ненавиділи його, що, дізнавшись про його смерть, розграбували його багаті хороми. Про нього залишилася пам’ять як про засновника багатьох міст (Юр’єв, Звенигород), будівничого церков і монастирів. Якщо вірити літописцеві, то за вдачею він був добрий, а в нещасті — твердий, але вкрай честолюбний.

III. Онуки Володимира Мономаха, які стали Київськими князями

1. Онук Ізяслав II Мстиславович (1096 — 1154)

З 1146 до 1154 рр. в Києві з двома річними перервами княжив внук Мономаха, син Мстислава Володимировича — Ізяслав II Мстиславич, покликаний на престол киянами з Чернігова, де він раніше княжив. Ізяслав II був мужньою та енергійною людиною. Він добре усвідомлював свої особисті достоїнства і вважав своїм обов’язком відстоювати правду. «Не місце йде до голови, — говорив він, — а голова до місця». Ізяслав, який двічі виганявся з Києва Юрієм I Долгоруким, але не бажав йому поступатися, віддав Київ шанованому, але нездібному до державних справ дядькові В’ячеславу Володимировичу і від його імені правив Києвом до своєї смерті. В період міжусобної боротьби Ізяслава II з Юрієм Долгоруким, тобто фактично між Мономаховичами і Мстиславовичами, військові зіткнення охопили весь схід Європи, оскільки Юрія Долгорукого, який хотів заволодіти Києвом, підтримували Ольговичі і Володимир Галицький (за ними стояли половці). На стороні Ізяслава виступали кияни, В’ячеслав Турово-Пінський і Святослав Волинський. Окрім того, Ізяслава підтримували і деякі європейські володарі: король польський Болеслав IV, чеський король Владислав II, а головне — король угорський Гейза. Більше того, ця боротьба за Київ цікавила і Візантію, і Болгарію. До цього слід додати, що Ізяслав II, прагнучи відновити велич Київської держави, відновив і церковну незалежність від Візантії. Помер Ізяслав II у той момент, коли, здавалося, переміг Юрія Долгорукого, і «плакала за ним вся Руська (Київська) земля... не лише як по своєму цареві, але і як по батькові», — так описав літописець кінець князювання Ізяслава II в Києві.

Сторіччя ХII. «Славний перемогами Мономах»

2. Онук Ростислав Мстиславович (? — 1167)

Онук Володимира Мономаха Ростислав Мстиславович почав княжити в Києві 1158 р. і залишався тут до 1160 р., а потім знову утвердився з 1161 до 1167 рр. У період його правління спостерігалося певне зниження інтенсивності княжих міжусобиць, і він дістав можливість звернути свою увагу на боротьбу з половцями, які знов відновили свої набіги. В околицях Дніпра вони не припиняли лютувати і грабувати. Щоб угамувати їх, Ростислав покликав багатьох удільних князів з дружинами. Здавалося, що він хотів, подібно до діда Мономаха, прославити себе і надовго вгамувати варварів. Але союзні війська піклувалися лише про безпеку судноплавства на Дніпрі і, простоявши біля Києва, розійшлися, коли купецький флот благополучно прибув із Греції. І лише князь Сіверський і брат князя Чернігівського при настанні дуже суворої зими з нечисленною дружиною осмілилися заглибитися в половецькі степи, взяли поселення двох ханів і повернулися зі здобиччю, сріблом і золотом. Ростислав, уже немолодий, понад усе піклувався про долю дітей своїх. І, попри слабке своє здоров’я, поїхав до Новгорода, щоб затвердити сина Святослава на престолі. Дорогою Ростислав на свої власні очі побачив щиру любов смолян, посли яких зустрічали його верст за 800 від міста. Стомлений дорогою, він не міг їхати далі Великих Лук. Князь покликав туди найбільш знатних новгородців і взяв із них клятву забути колишні образи на сина його і ніколи не мати іншого князя до самої його смерті. Заспокоєний їхньою згодою, Ростислав повернувся до Смоленська. Там сестра його Рогніда, дочка князя Мстислава, бачачи знеможеного брата, радила йому залишитися в Смоленську. «Ні, — сказав Ростислав, — я повинен лежати в Київській обителі св. Федора разом із нашим батьком». Він помер дорогою, тихим голосом читаючи молитву.

Така була доля нащадків Мономаха. Як бачимо, влада їх приходила до занепаду разом із занепадом Київської централізованої держави.

Теги:
2013-04-01 11:50:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар