Наша «еліта духу»: 10 фактів драматичної історії - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Наша «еліта духу»: 10 фактів драматичної історії

Наша «еліта духу»: 10 фактів драматичної історії

Ігор СЮНДЮКОВ, «День»

Рушійною силою історії є народ. Це — істина, хай би як її спростовували новітні «модерністи». Проте історія неминуче паралізується й «замерзає» там, де народ стає «сірою масою рабів», «охлосом» — натовпом або ж сукупністю «амбітних» персон («амбітний» — хитре й підступне новомодне слово-мутація: «амбіція» завжди раніше була річчю негативною. Що змінилося?), які неспроможні бодай у чомусь відчути спільність інтересів. Оце все і означає застій, історичний глухий кут, гнійник. Народ стає рушійною силою історії тоді й лише тоді, коли є здатним породжувати, підтримувати й відтворювати у власному ж середовищі критичну масу національної «аристократії духу». Це є винятково важливим чинником майбутнього нації, ба навіть самого її, нації, існування. Якщо ця критична маса наявна — майбутнє є. В протилежному ж випадку... Не будемо розвивати цю думку далі. Надто похмуро.

2014 рік став рубіжним у новітній історії України. Розпочався (лише розпочався — не піддаваймось ілюзіям!), зі страшними жертвами й кров’ю, процес народження справді оновленої, суверенної, європейської української нації. Цей процес аж ніяк ще не є незворотним     — разом з тим наше суспільство вже колосальною мірою якісно змінилося, це теж правда. І ось серед тем, що перебувають у фокусі суспільного обговорення (стратегія реформ, роль держави, мобілізація зусиль соціуму, місце України в світі), на жаль, не видно однієї теми, важливість якої просто неможливо переоцінити: що таке національна українська «аристократія духу» (нагадаємо: грецьке слово «аристократія» означає в точному сенсі «влада найкращих»!), які її історичні традиції, як їх можна «активувати» сьогодні і що це може дати. Дальші короткі нотатки автор цих рядків просить вважати запрошенням до діалогу, який вкрай потрібний нам. Бо без аристократів — темрява. «Майнова еліта» не врятує.

Варто, очевидно, сказати бодай кілька слів (неминуче суб’єктивних) про те, а що таке, власне, ця «аристократія духу» — як радили давні греки, слід «домовитися про поняття». Отже, один з пропонованих варіантів між іншим, «соціальний статус», з якого зараз демонстративно в певних колах робиться культ, тут не має жодного значення: міністр, мільярдер, губернатор, «успішний» бізнесмен або посол цілком можуть бути далекими від духовного аристократизму, як небо від землі, а селянин, лікар, учитель, робітник, «простий» пенсіонер можуть цілком відповідати усім критеріям) — аристократ це людина, яка у своїх ціннісних прагненнях вийшла за межі власного «я», розуміє, що світ інших людей, життя країни, суспільства, цілого людства — це не є якісь «уявні величини», а це — базові, утворюючі засади буття. Це люди, готові взяти особисто на себе (не на когось) страшний тягар відповідальності за майбутнє країни. Сплачуючи за це не статками, не владою — нерідко життям. Саме життям, адже в нашій історії якраз по найкращих завжди били прицільно (і не хибили), на знищення. Зараз читач ознайомиться з лапідарним переліком 10 прізвищ української духовної еліти (а справжня еліта може бути тільки такою!) і побачить, що це не перебільшення. Спробуймо застосовувати можливості «машини часу» і мандрувати не в хронологічному порядку, а навпаки: від ХХ століття поступово в глиб віків, аж до часів Київської Русі. Це може бути повчальним. Ясна річ — постатей лише 10 (про кожного можна й треба писати сотні томів), а духовних аристократів у нашій історії... Хто знає, скільки їх? Достатньо, щоби Україна вистояла до сьогодні!

ХХ століття. Василь Стус.

Геніальний український поет. Ізольований, тяжко хворий, під жорстоким прицілом концтабірних кадебістських «вихователів», передчуваючи скору загибель — просив у листах «на волю» (лише кілька листів на рік дозволялося) не про гроші і навіть не так про харчі й ліки — насамперед про книжки (класика, філософія, словники для перекладів, що робив у в’язниці).

Несхибно не відступав від клятви: за мною стоїть мій уярмлений народ, за честь якого маю поставати до кінця. Загинув у концтаборі Кучино (Росія).

 

ХХ століття. Олег Ольжич.

Видатний поет, учений-археолог, політик-організатор, один з керманичів ОУН (м). Можливо, ключова постать в антинацистському підпіллі ОУН в Україні 1942—1944 р.

Коли 25 травня 1944 року гестапо викрило його конспіративну квартиру в Львові, він вийшов назустріч своїм катам з безстрашною усмішкою... Загинув після двох тижнів нелюдських тортур у нацистському концтаборі.

  

ХХ століття. Олена ТЕЛІГА.

Прийняла рішення стати українським поетом вже у цілком свідомому віці (зростала у сім’ї, де розмовляли російською).

Коли з неї, 19-річної дівчини, імперська російська «біла еміграція» (в Чехії) стала глузувати за вибір української мови як творчої, називаючи нашу мову «наречием» (а то все були її колишні «добрі знайомі») — з ненавистю відповіла таким: «Це моя рідна мова! А ви — хами, і відтепер не матиму з вами нічого спільного! Геть!» Була розстріляна у лютому 1942 року нацистами у Бабиному Яру, саме як українська націоналістка.

 

ХIX століття. Пантелеймон Куліш.

Зневажений «патріотами-крикунами», багатьма забутий, пророчо переконаний, що грядущий порятунок України — в культурі і лише в ній, усамітнився остаточно на схилі років на хуторі Мотронівка (Чернігівщина) разом з другом — дружиною Ганною Барвінок, скептично поглянув на «суєтний світ» і віддав усього себе творчій праці — оповіданням, поемам, драмам, перекладам. Перекладав повну Біблію українською (майже непосильна праця для однієї людини; спеціально для цього вивчив давньоєврейську та давньогрецьку). Майже готовий переклад згорів під час пожежі у Мотронівці. 60-річний Куліш розпочав свою подвижницьку працю заново і на 70% удруге здолав її (після смерті письменника переклад був завершений соратниками і друзями).

ХIX століття. Тарас Шевченко.

На засланні запитував себе: за що Вкраїну я люблю? Чи варт вона вогня святого? (Жорстке, страшне запитання, проте Шевченко не вагався його ставити). Однак в останні години життя, коли вже ледве говорив, звертався до друзів й лікарів з одним проханням: «Скажіть, що чутно з України?» Зараз «модно» робити з Шевченка «аристократа» у прямому, банально-вульгарному сенсі (дехто навіть заперечує його кріпацьке походження). А ось замислимось: змучений, виснажений цингою та безліччю інших хвороб поет-засланець (не мав жодної гарантії, що не помре в тих пустелях), в оточенні, де було багато невігласів, самодурів, донощиків, п’яниць — про що просить він друзів у листах з безкінечно далекого Сходу? «Надішліть, заради Бога, Шекспіра — без нього просто неможливо жити!» І пише: «Караюсь, мучусь, але не каюсь». Це — роздуми до питання: яким саме аристократом був Шевченко.

ХVIII століття. Іван Мазепа.

Можновладець, який мав безмежну довіру царя Петра. Належав до кола найбагатших осіб імперії. Вкладав колосальні кошти у розвиток української культури, зокрема, у відбудову православних храмів, зміцнення освіти (Києво-Могилянська академія). Мав фантастичну особисту бібліотеку (сотні й сотні книжок латиною, якою геть не володіли московські бояри). Все поставив на кін: владу, статки, саме життя, вирішивши приєднатися до шведського короля Карла ХІІ (колись гетьман писав: «А за волю хоч умріте» — Історія вирішила випробувати його: чи не були це тільки порожні слова?) Говорив своїм соратникам: «Бог тому свідок, що не за багатства земнії, не за владу, не за земну потугу дбаю я, коли ухвалив це важке рішення (про з’єднання з королем. — І. С.), а лише про благо нашої Вітчизни, України». У нас є всі підстави вірити цим словам. Про яку ще владу, яке ще багатство міг мріяти 70-річний гетьман України, «друг царя», неймовірно багата людина, князь Священної Римської Імперії? Він ризикував життям не для себе особисто...

ХVII століття. Полковник Іван Богун.

Оточений переважаючими силами поляків під Берестечком, у відповідь на пропозицію капітулювати заявив: «Я звик знімати шапку й схилятися лише перед Господом Богом — і більше ні перед ким».

Бився хоробро і прорвався через загони ворогів. Відмовився присягнути (1654 р.) московському царю Олексію Михайловичу, заявивши, що козаки не повинні вірити цареві.

Страчений поляками за наклепницьким вироком суду в лютому 1664 року.

  

ХІІ століття. Князь Володимир Мономах.

Не раз перемагав силою зброї половців, у той же час знову й знову закликав (у відомому «Повчанні» зокрема) не вдаватися до насильства, нікого не карати смертю, навіть ворогів.

Був переконаним християнином. Вважав лінощі джерелом усіх людських вад («бо що людина знає та вміє, то забуде, а чого не вміє — тому не навчиться»). Особливо адресував це якраз володарям!

 

ХІ століття. Князь Ярослав Мудрий.

Полководець, державний діяч з великим стратегічним баченням. Один з найосвіченіших людей Русі й цілої Європи. Коли не воював — вдавався до улюбленого заняття: читав. Зібрав одну з найбільших бібліотек Старого Світу в ХІ столітті. Говорив своїм синам: над усе пильнуйте єдність держави, для цього зберігайте мир між собою, тоді й на Русі мир буде. До речі, ще раз нагадаймо, що 2015 рік оголошено «Днем» Роком Ярослава Мудрого.

Х століття. Князь Святослав.

Прориваючись крізь багаторазово переважаючі лави супротивників — візантійців, звернувся до дружини: «Не піддамо ганьбі славу предків наших... Мертві сорому не ймуть... Краще покласти голову в чесному бою, аніж спаплюжити честь землі своєї...»

* * *

Це, шановні читачі, лише початок розмови, до якої ми щиро запрошуємо шанувальників «Дня». Усі люди, згадані тут — доволі відомі. Повторимо ще раз: історія меншою мірою зберегла (або й, на величезний жаль, зовсім не зберегла) імена сотень, тисяч, мільйонів інших українських Людей Еліти. Людей Честі — ось що головне. Ми писали й писатимемо про Євгена Чикаленка, Миколу Амосова, Миколу Лисенка, Михайла Старицького, Лесю Українку — і про безліч не таких уславлених, як вони. Так само, як варто писати і про «антиеліту»   — про тих, хто зрікався України, торгував нею (про цих Павлів Тетерь, Єремій Вишневецьких, канцлерів Безбородьків, Юріїв Коцюбинських, Маланчуків, Януковичів тощо...) Тут є про що думати. Отже, сподіваємося на «продовження теми», шановні друзі!

Теги:
2014-12-29 12:55:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар