Народ вічний у пізнанні - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Народ вічний у пізнанні

Народ вічний у пізнанні

Українська ідея Агатангела Кримського у вселюдських системах координат
Ігор СЮНДЮКОВ, «День»

Про вчених виняткової ерудиції, працелюбності та безмежно глибокої думки зазвичай кажуть: «Це ж не людина, а ціла наукова установа!». Як правило, тут є певний елемент риторичного перебільшення. Але коли йдеться про дійсно феноменальну постать Агатангела Юхимовича Кримського (1871—1942), всесвітнього масштабу сходознавця, видатного історика, філолога, етнографа, філософа, організатора української науки, талановитого поета — то можемо впевнено стверджувати: він справді міг замінити собою повноцінний дослідницький інститут! Спадщина Кримського, справжнє введення якої в науковий обіг і — ширше — у духовний простір України ще тільки починається, з повним правом може бути предметом нашої національної гордості. Вона красномовно свідчить: вічність народу, зокрема і українського, — у пізнанні ним самого себе і всесвітньої спільноти людей, яке (пізнання) не має меж ні в часі, ні в просторі і лише воно одне гарантує духовну самоцінність нації в колізіях майбутнього. Академік Кримський, людина винятково трагічної долі, був одним із тих, хто в ХХ столітті зробив найбільший внесок у безкінечний процес цього пізнання.

ХРЕСНИЙ ШЛЯХ

Коли дитина вже у три з половиною роки вміє читати — у батьків є всі підстави стверджувати, що Бог наділив її непересічними здібностями. Такі здібності можуть отримати подальший розвиток, а можуть залишитися нереалізованими. Все залежить від обставин життя. Агатангелу, сину вчителя географії, а в минулому — поштового службовця, чиї предки, кримські татари за походженням, у ХVII столітті залишили Бахчисарай та переселились на територію Речі Посполитої, пощастило. Батько, який вмів і бажав працювати над собою, передав свої найкращі якості синові. Головне — привчив його до невтомної, щосекундної праці розуму. Завдяки неймовірно багатій батьковій бібліотеці, та, насамперед, — рано виробленій силі характеру, юнак напрочуд швидко духовно зростав.

БУДИНОК БАТЬКА АГАТАНГЕЛА КРИМСЬКОГО — ЮХИМА КРИМСЬКОГО В ЗВЕНИГОРОДЦІ, ДЕ ВЧЕНИЙ ЖИВ Й ПРАЦЮВАВ З 1929 ПО 1941 рр. Навчався майбутній академік в протогімназії в Острозі (1881—1884), Другій київській гімназії (1884— 1885) і, нарешті, у знаменитій колегії Павла Галагана (1885—1889). Один лише факт: закінчивши колегію Галагана, 18-річний юнак знав 15 мов (!), серед них — 7 основних європейських, давні: грецьку, латинську, єврейську, арабську, перську, санскрит, турецьку... До цих п’ятнадцяти Кримський постійно, аж до кінця життя, додавав все нові й нові мови.

Продовжив свою освіту Агатангел в Московському Лазаревському інституті сходознавства (1889— 1892), опанувавши солідні знання не тільки з мов, але й з історії, культури та філософії народів Сходу — від арабського світу (він був йому особливо близький) до Туреччини, Персії, Індії... Великою мірою цьому сприяло наукове відрядження до Ливану (1896—1898), після закінчення якого ще молодий вчений скоро дістав запрошення посісти професорську кафедру в своїй Alma Mater – Лазаревці.

Але унікальність Кримського в тому, що глибокі сходознавчі студії (назви лише деяких iз сотень його праць: «Історія Туреччини», «Історія Персії та її письменства», «Перський театр», «Історія новоарабської літератури», «Нарис балканського письменства»...) він органічно поєднував із винятково плідною роботою у сфері українознавства. Варто нагадати, що саме Кримський, будучи вже неодмінним секретарем Всеукраїнської академії наук (1918—1928), зробив неоціненний внесок у справу нормативного становлення української мови: саме він заснував «Комісію живої української мови» (1918 р.), видав (разом з С.О.Єфремовим, Г.К.Голоскевичем) багатотомний Російсько-український словник, ще раніше (т. 1, 2, 1907— 1908 рр.) опублікував «Українську граматику» — своєрідний (і перший в своєму роді!) історичний коментар до розвитку української мови і, водночас, аналіз її сучасного стану. Нарешті, воістину неоціненною є заслуга А.Ю.Кримського як укладача перших «Найголовніших правил українського правопису» (1921 р.).

Найдраматичніша, мабуть, сторінка життя видатного вченого — його діяльність на посаді першого неодмінного секретаря Всеукраїнської академії наук. А.Ю.Кримський пішов працювати у ВУАН разом з В.І.Вернадським, керуючись, насамперед, палким бажанням реально сприяти національному, культурному та духовному відродженню українського народу. Тут йому довелося зіткнутися з чималими труднощами, але головною проблемою стало бажання більшовиків взяти Академію під цілковитий контроль.

Ознаки цього з’явились вже у 1921 році. Обставини склались так, що головний тягар у справі захисту внутрішньої самостійності ВУАН довелося взяти на себе саме академіку Кримському. Вже наприкінці 1921 р. Наркомат освіти УРСР надіслав до Академії свого представника, який фактично виконував функції політкомісара. Згідно з нав’язаним Академії новим Статутом всі академіки підлягали затвердженню Наркоматом (читай: владою). Кримський розцінив цей факт так: «Це — витвір страшенно впертої і тупої схоластичної людини, типа гоголівського божевільного полковника Кошкарьова». І все ж таки, не в останню чергу завдяки саме зусиллям Агатангела Юхимовича, вдавалося підтримувати належний рівень Академії; так, лише один Інститут української наукової мови у 1925 році налічував 200 (!) співробітників, які підготували в ті роки 37 термінологічних наукових словників (дані наведені дослідницями життя та творчості А.Ю.Кримського Л.Матвєєвою та Е.Циганковою).

Рішуче виступав великий вчений проти репресій, переслідувань знаних фахівців. Він сприяв звільненню з в’язниці академіків О.Корчак-Чепурківського, М.Птухи, П.Стеблицького. Кримський наголошував: «Поважний титул «доктор якоїсь науки» не мусить даватися у нас за якісь слабенькі праці. Але звертаємо увагу, що кругляють уперті чутки, ніби багатші люди, у котрих тепер є гроші, використовують лихе матеріальне становище старих учених і замовляють їм писати наукові розвідки, щоб самим за ті куповані розвідки здобути ступінь доктора» (це — ще 1924 рік!).

У травні 1928 року під тиском Наркомату освіти (а фактично — ЦК КП(б)У) А.Ю.Кримський змушений був залишити свою посаду. Це стало початком особистої трагедії вченого. Через рік ОГПУ заарештувало його наукового секретаря (і прийомного сина), талановитого молодого науковця Михайла Левченка, який, крім іншого, допомагав працювати академіку, що швидко втрачав зір. І ось всесвітньо відома людина пише слідчому ОГПУ, якомусь М.Гольдману (8.08.1929): «Вірний син Радянської України, непохитний прихильник і слуга Радянської влади, я, старий заслужений вчений, звертаюсь до Вас із проханням — ні, не з проханням, а з благанням — дати мені спромогу нормально провадити мою наукову працю. А для цього — поверніть мені мого наукового секретаря М.З.Левченка...» Благання не допомогло — Левченко потрапив на Соловки і згодом загинув...

Академік Кримський був заарештований органами НКВС 20 липня 1941 р. в маєтку своїх батьків у Звенигородці на Черкащині, етапований до Казахстану (Кустанай), де він помер (фактично — загинув) у в’язничній лікарні від голоду й холоду. Йому був 71 рік. Сталося це майже 60 років тому, 25 січня 1942 року...

ЩЕ НЕ ЗАСВОЄНІ УРОКИ

Енциклопедизм — категорія патріотична. Саме в цьому переконує нас життєвий шлях А.Ю.Кримського, який, будучи унікальним знавцем історії та культури Сходу, був водночас видатним українознавцем, визначав себе як «щирого українця і не соціаліста» і всією душею прагнув увести українську ідею до світової системи координат. Скажімо чесно й відверто: який контрастi з деякими сучасними «інтелектуалами», чий «патріотизм» безнадійно хибує на провінційність і — ба більше – на примітив... У радянські часи Кримському не віддавали належне (хоч, будьмо справедливими, видали його 5-томник вибраних праць) Але чому дещо подібне триває й зараз? Невже причина в неукраїнському етнічному походженні вченого? Не хотілося б думати — адже прописною істиною є те, що цивілізовані країни Європи давно вже пишаються своїми славними синами будь-якої національності.

Агатангел Кримський, гуманіст і енциклопедист (він навіть в «Історії Туреччини» залюбки і докладно описував епохи мирного, братнього співжиття людей різних віросповідань – турків, греків і слов’ян у ХII— ХIII ст!), ще 18-річним юнаком поставив перед собою завдання: «Задля України я зможу бути корисним тільки тоді, коли я матиму широкий світогляд». Таку програму він виконав. Вдумаємось у ці слова. Адже, по суті, це — проект України ХХI століття!

Стаття російською мовою читайте в газеті "День"

2002-04-26 17:00:38
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар