Найбільші у світі гіпсові печери - на Поділлі - Україна Incognita
Україна Incognita » Маршрут №1 » Найбільші у світі гіпсові печери - на Поділлі

Найбільші у світі гіпсові печери - на Поділлі

...«Шрами» на тілі «Атлантиди» супроводжуватимуть нас майже на всьому маршруті: первозданної краси, що відкрилася юним спелеологам 1969-го, вже ніхто не побачить...
Володимир ГРИПАСЬ

За даними інтернет-опитування двоє з семи природних чудес України - Дністровський каньйон і Подільські Товтри - отримали «прописку» на Поділлі. Однак від пильного ока опитуваних вдалося сховатися під землю ще одному подільському феномену - гіпсовим печерам з нескінченими лабіринтами, залами казкової краси, підземними струмками та озерами. Це й не дивно. Про існування під мальовничими подільськими ландшафтами зануреного у вічний морок світу карсту, масштаби якого важко піддаються уяві, знає обмежене коло осіб. Але саме в цих краях розташовані найбільші у світі гіпсові печери Оптимістична й Озерна. На 2001 рік загальна довжина решітчастого лабіринту Оптимістичної становила 213 км. Тільки система вапнякових печер Флінт-Мамонтова у США перевершує цей показник (341 км).

Лише частина подільських природних підземель відкрита, у тій чи іншій мірі досліджена. Решта - terra incognita, що чекає на першовідкривачів. І пошук триває. У 2011 році хмельницькі спелеологи відкрили ще одне відгалуження печери з таємничою назвою «Атлантида», що на околиці с. Завалля неподалік Камянця-Подільського. А згодом ця частина Атлантиди відкрила свої первозданні красоти і для нас - четвірки туристів з м. Києва. Ініціатор і організатор підземної подорожі, одна з тих, хто у 1968-1969 роках відкрили Атлантиду, Лариса Кононова заздалегідь домовилася зі своїми колегами із Хмельницького про відвідування поки що закритого для туристів відгалуження печери. До с. Завалля дісталися майже о другій ночі, і то завдяки мобільному зв’язку, що був з керівником спелеоклубу Олександром Щербицьким, який чекав на нас. Адже, не знаючи дороги, орієнтуватися у глуху ніч між Камянцем-Подільським та Завалям не просто. А наступного дня Атлантида відчинила перед нами свої двері. Відчинила у прямому значенні, адже в останні роки печеру захищають від остаточного розграбування.

«Історія Атлантиди почалася з 1968 р., коли чорні отвори у вертикальній стіні кар’єру привернули увагу юних київських спелеологів, - Лариса Юхимівна почала короткий екскурс у минуле. - Протягом кількох експедицій, що очолювалися керівником дитячого спелеоклубу Валерієм Рогожниковим, в одному з отворів був розкопаний замитий глиною хід, і 11 липня 1969 року вихованець спелеоклубу Михайло Миронов першим потрапив у залу, названу першовідкривачами «Радість». Утім, згодом печера, яка завдяки триярусній структурі, розмаїттю форм, розмірам та барвам гіпсових кристалів на стінах вважалася однією з найкрасивіших у Європі, через свою доступність стала об’єктом розграбування та вандалізму. Збиті з її стін кристали у великій кількості продавали на базарах Камянця-Подільського, Хмельницького, Тернополя, Києва».

Нам належало відкривати для себе вже відкрите. І зайняла наша подорож у незвичайне лише п’ять годин. Спочатку довелося кілька метрів повзти по горизонтальній щілині висотою 40-50 см. Потім вже на двох ногах потрапили до зали «Радість». Далі - так званий «Спуск альпіністів» у нижній ярус печери. Світло ліхтариків вихоплює із мороку високе склепіння, на стінах іскриться дрібнокристалічний гіпс. А при більш уважному спогляданні помітно численні «шрами» - сліди збитих зі стін великих кристалів та їхніх зростків. Такі «шрами» на тілі печери будуть нас супроводжувати майже на всьому маршруті. Первозданної краси, що відкрилася спелеологам у 1969-му, вже ніхто не побачить.

Довкола - численні відгалуження, але гіди впевнено орієнтуються у хитромудрому лабіринті. Трапилася на шляху й екстремальна ділянка: вузьку і глибоку вертикальну щілину довелося проходити на розпорі, вибираючи для опор невеликі виступи на її стінках. Та ось під ногами - тверда поверхня, а підземна галерея виводить у черговий зал. Врізнобіч розходиться кілька розгалужень, і першопрохідникам було над чим ламати голову. «Наше» через кілька сотень метрів розширюється, а ліворуч, у стіні, чорніє майже непомітний отвір. Саме в нього і поліз наш гід Юрій. Він один із тих, завдяки ентузіазму і наполегливості яких був розчищений прохід, і саме Юрій один з перших потрапив у залу незайманої краси.
Майже весь шлях - кілька сотень метрів - доводиться повзти по мокрому глинистому дну вузького ходу. В місцях, де дно і склепіння ходу майже змикалися, прокопані у глині неглибокі траншеї. Зрідка трапляються невеликі розширення, де можна якщо і не звестись на рівні ноги, то, принаймні, посидіти. На стінах вже сяють незаймані кристали гіпсу. Нас попереджують, що до них не можна навіть торкатися: адже від численних дотиків ця краса тьмяніє.

Та ось лаз несподівано розширився, і перемазані з голови до ніг глиною, ми опинилися у залі. Вона не вражає своєю грандіозністю: при значній площі промінь ліхтариків постійно упирався у невисоке склепіння. Але родзинкою гіпсових печер є кристали. Варто було спрямувати ліхтарики на поверхні печери, як вони відразу ж спалахували тисячами блискіток. Їх ніби щедро оздобили діамантами. Краще розглядати цю красу зблизька, переводячи погляд з рясно оздоблених невеликими кристалами ділянок стін на зростки значно більших за розмірами кристалів, а потім на плафони - напівпрозорий полікристалічний гіпс бурштинового кольору. Якщо до його поверхні прикласти ліхтарик, чи освітити його зблизька, то він ніби випромінює зсередини м’яке світло. Скупчення зовсім дрібних кристалів неможливо відрізнити від паморозі. Подекуди стіни такого чисто білого кольору, ніби вони зі свіжого снігу. Такою була й уся Атлантида, поки в ній не похазяйнували вандали. В одному місці промінь вихопив із темряви створене невичерпною фантазією природи диво - кришталеву «люстру», а поруч - оздоблена самоцвітами «піраміда». Справжній рай для фотолюбителів! Однак кристали доводилося фотографувати при світлі ліхтариків: фотоспалахи спотворюють передачу кольорів.

...Назад гіди обрали коротший маршрут. І невдовзі ми вже були біля виходу печери, жалкуючи, що час перебування у казці збіг так швидко і непомітно, а за дверима буде похмура ніч.

Теги: Поділля
2012-06-14 10:29:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар