Михайло Туган-Барановський - Україна Incognita
Андрій Безсмертний-Анзіміров

Есеїст, кінокритик. Проживає в США

Михайло Туган-Барановський

150 років тому, 8 січня 1865 народився відомий діяч українського національного руху, один з найбільших українських і російських економістів та істориків світового рівня Михайло Іванович Туган-Барановський (1865-1919). Туган-Барановський - найбільший у світовій історії економіст слов'янського походження. Після 1917 року політик, міністр фінансів Української народної республіки.

Народився у селі Солоне на Харківщині у дворянській родині. Рід батька походив із литовських татар (повне прізвище — Туган-Мірза-Барановський), мати — українка з Полтавщини. Освіту почав здобувати у Другій Московській гімназії, продовжив у Першій Київській і закінчив у Другій Харківській. 1884-го вступив на фізико-математичний факультет Харківського університету. У 1889-му склав іспити з курсів юридичного та фізико-математичного факультетів і був удостоєний ступеня кандидата. У 1892 отримав ступінь магістра політекономії і статистики в Московському університеті і продовжив навчання в Англії. Доктор економіки (1899). Автор багатьох цінних монографій з економіки.

Туган-Барановський - провідний представник цивілізованого, далекого від ленінського сектантства «легального марксизму» (разом з М. Бердяєвим, С. Булгаковим і П. Струве). Коли в квітні 1900 у Пскові відбулася організаційна нарада щодо створення загальноросійської робочої газети «Іскра», в ньому взяли участь російські та українські марксисти П. Струве, М. Туган-Барановський, Л. Мартов, А. Потресов, В. Ульянов-Ленін, С. Радченко, А. Стопані. У березні 1901 йому було заборонено перебувати в С.-Петербурзі. Кілька років він жив у Лохвиці Полтавської губернії. Повернутися до Петербурга зміг лише після революції 1905.

Ще в 1908 р Туган-Барановський критикував тоталітарну московську утопію про мільйони бездумно слухняних щасливців і пастирів, що несуть за них тягар влади і відповідальності - те, що врешті-решт було створено Леніним і закріплено Сталіном. У цьому сенсі можна сміливо сказати, що українська думка, як не намагалися її задушити в Московії і в Росії, пророчо передбачила тоталітатну небезпекк, яка загрожувала світу з Москви в 20 столітті і в модифікованому вигляді зберігається і в наші дні.

Пізніше перейшов на ліберально-демократичні позиції, вступив в партію кадетів (конституційних демократів) і писав, що «ніколи не був необмеженим шанувальником Маркса і завжди ставився до його теорії, визнаючи її сильні сторони, критично». Як член кадетської партії, висувався в Державну думу, але не був обраний.

Випробував вплив марксизму, кантіанства, філософії життя, утопічного соціалізму, австрійської школи економіки. Визнаючи, що матеріальною і соціальною основою суспільства є економічне господарство, вважав, що в міру свого розвитку людське суспільство все більше визначається волею і моральною свідомістю людей. Метою історичного розвитку є всебічно, матеріально і духовно розвинена особистість. Навіть будучи легальним марксистом, Туган-Барановський розумів соціалізм як суспільство без експлуатації, в якому стане можливо перевлаштувати всю духовну культуру заради розквіту гармонійної особистості. Він будував цю свою віру на філософії Іммануїла Канта і вважав, що «як верховна мета у собі, людина не може бути ніколи звернена до засобу для інших цілей». Тому Туган-Барановський заперечував диктатуру і насильницькі методи зміни державного ладу. До Жовтневого перевороту поставився вкрай негативно, був переконаним ворогом більшовизму.

Був діячем українського національного руху. Спільно з М. М. Ковалевським і М. С. Трушевським редагував видання "Український народ в його минулому і сьогоденні". У 1917-1918 міністр (секретар) фінансів Української народної республіки. Брав участь у створенні Української академії наук. Раптово помер від нападу стенокардії 21 січня 1919 в Одесі у вагоні поїзда, яким у складі української делегації їхав до Парижа на Версальську мирну конференцію.

У західній марксологічній літературі зазначається, що ідеї, подібні тим, які розвивав Туган-Барановський, стали центральними в так званому «західному марксизмі» тільки у другій і третій чвертях XX в. (А. Грамші, Д. Лукач, представники «франкфуртської школи» - М. Хоркхеймер, Т. Адорно, Е. Фромм, Г. Маркузе, Ю. Хабермас та ін.).

2015-01-08 18:53:26
   


  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар