Музична історія Ігоря Маркевича - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Музична історія Ігоря Маркевича

Музична історія Ігоря Маркевича

Володимир СКРИНЧЕНКО

…Чрез грезу  Шумана и зыбкий стон Шопена… (К. Бальмонт)

Він народився 100 років тому у Києві, а колискою для нього стала саме консерваторія. І це – глибоко символічно. Півсторічча по тому будівля готелю «Континенталь», де з'явився на світ Ігор Борисович Маркевич, увійшла до складу Київської консерваторії. За примхою долі він опинився згодом у Франції, де сподобився світової слави як французький композитор і диригент. Після себе maestro залишив чималий творчий спадок та мемуари (див. Маrkievitch Igor «Être et avoir été». Paris, 1980), які присвятив пам'яті своїх предків – прадіда Миколи Маркевича, автора «Історії Малоросії», та його сина Андрія Миколайовича Маркевича, видатного віолончеліста, сенатора Російської імперії та засновника Петербурзького Музичного товариства. Ще й досі згадують його у багатьох куточках нашої планети, де плідно працюють його численні учні (у Національній Опері України – Володимир Маркович Кожухар). Не згадують лише у Києві: сторічний ювілей maestro ще й досі не вшанований на Батьківщині…

КИЯНИН У ПАРИЖІ

Навколо його життя завжди вирувало чимало таємниць і чуток: про екстравагантний  шлюб із княгинею-італійкою з роду Каетане та розкішний замок у Швейцарії. Між тим, життя цього загадкового maestro минало серед концертних партитур, нотних папок та звуків музики. Саме вона була господинею його души...

Та надамо слово фахівцям.

«...Він належить до того типу сучасного  диригента, для якого твір та його виконавці, … більш важливі, ніж він самий», - ось так писав Генріх Нейгауз, видатний радянський піаніст і педагог у рецензії на концерт в СРСР Ігоря Борисовича Маркевича.

Народився він у Києві 14 липня (за старим стилем) 1912 року, а згодом, родині Маркевичів прийшлося полишити Батьківщину внаслідок тяжкої хвороби батька, Бориса Миколайовича, щоб перебратися до Швейцарії, а потім – до Франції.

Ше змалку виявилася його унікальна  музична обдарованість. Шлях до слави  йшов через Париж, Ecole Normale de Musique, метра Корто, який звернув увагу на «Весілля», перший твір юного генія. В музичному закладі Корто Ігор Маркевич здобував освіту безкоштовно. З класу фортепіано monsier Корто працював з Ігорем особисто, а гармонію, контрапункт та музичний аналіз викладала Надя Буланже, якій завдячній був Маркевич до останнього дня її життя.

Знаменитий Дягілев, угледівши  в успіхах Ігоря Маркевича  «…промінь майбутнього сонця», запросив його виступати в останньому «Російському сезоні» 1929-го, який відбувся у «Covent Garden» та відзначений був палкої оцінки лондонської «Таймс». Там Ігор дебютував як піанист, композитор та виконавець свого фортепіанного концерту.

Здавалося, творча фантазія юного генія фонтанує, виплескучи у світ міріади шедеврів: фортепіанний концерт (1929), кантата на слова Жана Кокто (1930), балети «Ребус» (1931), «Політ Ікара» (1933) (для Сергія Лифаря), ораторія «Втрачений рай», симфонічні поеми, камерні твори. «Втрачений рай» фахівці вважали найкращим музичним втіленням геніальної поеми Джона Мільтона.

З часом дискографія  його творів сягне рекордної позначки у 300 найменувань.

У творчості Маркевича помітно відчутний вплив Пауля Хіндемита та особливо - Ігоря Стравинського (саме той час охрестили його «Ігор другий»).

Звичайно, він сам диригував  прем'єрами своїх композицій. Зустріч  із диригентом такого класу як Герман Шерхен стала вирішальною у творчій долі Ігоря Маркевича. З 1930 він цілковито поринув у диригування; воно стало змістом усього життя митця. Його новаторство у сфері диригентського мистецтва виявилося згодом в розробці власної системи диригентської «аплікатури», що поширює можливості відображення відтінків виконуваного твору. «Диригування оркестром є водночас мистецтво, наука та керування», - стверждував він. Але за думкою видатних фахівців, зокрема Генадія Рождественського, у диригуванні Маркевича є дещо від священнодійства та навіть – чаклунства. Жест митця зовні скупий, навіть холодний, але ж... Ефект надзвичайний – публіка майже зачарована його чарівною диригентською паличкою.

Свої творчі принципи та проблеми сучасного диригування виклав Ігор Маркевич у бесідах із французьким  музикознавцем Клодом Ростаном, виданих 2003 року у Москві окремою книгою під заголовком «Бесіди з Ігорем Маркевичем».

Друга світова війна застала Маркевича в Італії, де відчув він усю «мерзоту нацизму». У Флоренції Ігор Маркевич влаштовує підпільні радіопередачи, пише антифашистські статті, а головне - музику для підпільників. «…Я складав гімни для бійців Опору» - згадував він в своїх мемуарах «Made in Italy». Гестапо полювало за мужнім підпільником, обіцяючи велику винагороду за його голову. Але гідною винагородою для нього стала золота медаль «Партизан Північної Італії».

Саме у повоєнні роки диригентська паличка стала Маркевичу у  пригоді. Він бажаний гість в елітарних філармонічних оркестрах світу: 1952-1955 рр. – Маркевич диригуе Стокгольмським філармонічним оркестром, 1955-1960-го – Монреальським, 1956-1961-го керує Паризьким оркестром «Concerts Lamoureux», 1968-1973-го він художній керівник, диригент театру та Симфонічного оркестру Монте-Карло. Протягом 1970-х Ігор Маркевич очолює хор і оркестр Національної Академії Santa Cecilia у Римі.

Не забуває й педагогічний аспект діяльності. Продовж 1949-1956 рр. викладає диригентський курс у Зальцбурзі та 1963-го – у Московській консерваторії.

Той же час він експонує у Третьяковській галереї виставку праць художника  Івана Похітонова, своего прадіда  з боку матері, творчістю якого  захоплювалися свого часу письменник Тургенєв та художник Репін.

В особистості цього митця –  неповторне поєднання слов'янських рис артистичної натури із відчутним впливом французької музичної культури. Палкий шанувальник творчості Мусоргського Ігор Маркевич мріяв про власну оркестрову редакцію «Бориса Годунова». Диригував він завжди напам'ять і цього ж вимагав від учнів. До каталогу творів, виконуваних ним з диригування, увійшло понад 300 – різних епох та композиторів.

Як творчий спадок звучать слова maestro, його заклик до колег з творчого цеху: «Справжній художник… хоче, щоб йому вірили, …в нашому мистецтві диригувати – це те ж саме, що й відновити життя великому серцю на ім'я Перселл, Равель чи Бетховен. Усе міститься у маленьких чорних знаках; вони чекають на нас!..»

IGOR MARKIEVITCH, PARIS, 1980…

…Батьківщина предків і сувора муза історії Кліо наполегливо кликали його у минуле, та нарешті змусили всесвітньо відомого maestro відкласти свою чарівну диригентську паличку і стати прискіпливим істориком та мемуаристом, присвятити останні – (дорогоцінні!) - роки життя пам'яті своїх предків, цілковито поринути у сімейні архіви та осягнути історичний біль Миколи Маркевича. На сторінках мемуарів Ігоря Маркевича - «Être et avoir été». Paris, 1980 - слова шани і подяки предкам, яким зобов'язаний він талантом та духовними прагненнями, роздуми про гримаси долі, що закинула нащадків автора «Історії Малороссії» з неосяжних далей Чернігівщини до берегів Сени. Він ще мріяв про чарівні українські вечори та зоряні ночі - усе те, чим ще не встигла насититися душа дитини, що так рано полишила свою рідну Батьківщину.

Перед тим, як раптово обірвалося його життя, Ігор Борисович у лютому 1983-го року встиг ще побувати у рідному місті, виступити у Колонному залі імені Лисенка Київської філармонії із Сьомою симфонією Бетховена та прийти до Київської консерваторії, де народився він, всесвітньо відомий французький композитор і диригент Igor Маrkievitch…

 
Теги:
2012-11-26 08:58:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар