Мої зустрічі з професором Богданом Футеєм - Україна Incognita
Україна Incognita » Сімейний альбом України » Мої зустрічі з професором Богданом Футеєм
   

Мої зустрічі з професором Богданом Футеєм

Олександр Панченко

Міркування з нагоди ювілею американського  правника, судді, громадського діяча й українського патріота

Єдиний американський суддя у складі Федерального претензійного суду США, який народився на українських теренах, видатний правник,  адвокат, політичний й громадський діяч, доктор права й професор Богдан Петрович Футей  народився 28 червня 1939 року у місті Бучачі на Тернопільщині у родині Петра Пилиповича Футея та  Марії, з дому Ворощук.  Батько Богдана пан Петро народився майже 105 років тому, а саме - 15 липня 1914 року, у бучачському селі Бариш, а скінчив свій земний шлях 14 серпня 1974 року в північноамериканському Клівленді, за життя був фундатором Гарвардського центру Українських студій надавав кошти на видання книги про свої рідні сторони «Бучач і Бучаччина». Як зазначено у Вікіпедії, у 1943 чи 1944 році  родина Футеїв виїхала до Німеччини (табори для біженців Ф’юсен та Міттенвальд), згодом оселилися в Арґентині, де Футей закінчив ґімназію. Від 1957 року родина Футеїв замешкала в США, у м.Клівленді, де пан Богдан закінчив Університет Вестерн Резерв (1962, бакалавр; 1962, маґістр), згодом - Юридичний коледж Клівленд-Маршал Університету штату Огайо (1968, доктор права), став співзасновником і партнер юридичної фірми «Футей та Раковський» (1968-1972); У 1972-1974 роках Богдан Футей був головним помічником прокурора поліції Клівленда, а від 1974-го по 1975-ий рік - помічником мера Клівленда. Пізніше він виявив себе як організатор і партнер правничої фірми «Базарко, Футей і Оришкевич» (1975-1984). У 1984-1987 роках Б.Футей очолював комісію з урегулювання міжнародних позовів США, а від 1987-го по 2002-ий рік працював суддею  Федерального претензійного суду США. Таким чином, Богдан Футей став єдиним із суддів федеральних судів США, які призначаються Президентом США, що був народжений в  Україні. Тривалий час Богдан Футей, як правник, займається науковою роботою та провадить викладацьку діяльність зокрема, як викладач конституційного права  Українського Вільного Університету (Мюнхен), університету Пасау (Німеччина), Київського та Львівського національних університетів. Він входив до складу виборчої команди під час президентської кампанії Рональда Рейґана, був Головою Українського клубу, Українсько-американської асоціації та їх Федерації, Центрального союзу українського студентства (ЦеСУС-у). Вахляр його професійних та громадських зацікавлень досить широкий. Він був членом та головою Клівлендського бюро Спілки Української Молоді в Америці, головним адвокатом Української національної асоціації, головою Об’єднання українських організацій Великого Клівленду, зрештою - заступником голови Українського Конґресового Комітету Америки, членом Американської асоціації адвокатів й Української асоціації адвокатів Америки, а ще - радником  Міжнародної фундації виборчих систем, офіційним спостерігачем на виборах до Верховної Ради України (1994, 1998) та виборах Президента України (1994), членом Координаційного комітету допомоги Україні, учасником програм обміну суддями, консультантом робочої групи ВР України з підготовки Конституції України. Професор Богдан Футей є автором багатьох наукових розвідок та численних публікацій про виборче право України, організатором й учасником конференцій та симпозіумів із цієї проблематики, учасник 2-ох Світових Конґресів Українських Юристів (1994, 1996), в яких брав участь від Асоціації Українських Правників і я, лохвицький адвокат Олександр Панченко. Богдан Петрович Футей має такі нагороди - орден Ярослава Мудрого (1995), орден «За заслуги» 2-го ступеня (1999), відзнака СБУ (2007). Він є почесним доктором українських вузів - Тернопольський національний  економічний університет, Національного університету «Києво-Могилянська академія» (2008), Закарпатського державного університету, професором Прикарпатського національного університету (м.Івано-Франківськ) Українського Вільного Університету (Мюнхен).  Богдан Футей одружений з Мирославою (з дому – Фур), у цьому шлюбу подружжя Футеїв мають трьох дорослих дітей сина Андрія та двох доньок – Лідію й Дарію.


Футей, професор Богдан,  - світлина - radiosvoboda.org

Запізнався я з професором Богданом Футеєм вже досить давно, ще коли починав студіювати право й державні науки в Українському Вільному Університеті (УВУ) в Мюнхені. А було це далекого липня  1998 року. Його лекції з конституційного права США були, як на мене, доволі ґрунтовними, досить логічними й послідовними. В мене й досі зберігся писаний «від руки» конспект його лекцій,  де він розповідав нам, правникам та науковцям з постсовєцької  України, зокрема про  державний устрій США,  справжній федералізм, при якому сильними також і місцеві влади, про вето Президента,  поправки до Конституції США, зокрема, 4-ту – право народу на недоторканість особи,  справедливий  удовий процес згідно з процедурою, 5-ту - про суд присяжних у кримінальному судочинстві, 1—ту білль про права, 13-ту – заборону рабовласництва, 15-ту – право голосу для афроамериканців, 19-ту – право виборчого голосу для жінок, й особливу про  1-шу поправку, - згідно з якою конґрес не має права заборонити або офіційно встановити будь-яку релігію, свободу слова, преси та звернень… Для мене, адвоката з Полтавщини, були цікавими лекції професора Б.Футея також і про практику юриста українського походження Андрія Пилиповича, справу Мирослава Медвідя, роль правника Арнольда Марґоліна, вихідця з України, в діяльності правничого товариства в США. Американський суддя й професор Богдан Футей тоді також детально аналізував основні положення щойно ухваленої  нової Конституції незалежної України… На згадку про ці свої незабутні студії в Мюнхені я зберіг унікальну світлину, де навколо свого викладача професора Богдана Петровича Футея на ґанку тодішнього приміщення Українського Вільного Університету при вулиці Пінценауерштрассе, 15 у Мюнхені  зібралися його студенти-дослідники правничих, суспільно-державних й гуманітарних та природничих наук. Один з них, - теперішній професор Львівського національного університету імені Івана Франка, доктор географічних наук, виданий науковець Мирослав Дністрянський нещодавно написав мені про цю світлину: «Дякую, Олександре. Це дійсно  унікальна фотографія з часів перебування в Українському Вільному Університеті. З визначним представником українського зарубіжжя, професором УВУ і федеральним суддею США (на той час) Богланом Футеєм… Хочу наголосити, що професор Б.Футей, будучи американським суддею, навіть у дрібницях показував високі зразки професійної етики. Наприклад, коли після відвідування якихось судових чи державних установ, хтось з адміністрації УВУ пропонував зайти на каву чи пиво (це також вважалось нормальним) і оплачував за усіх присутніх, то Б.Футей говорив: «За усіх, крім мене. За себе я сам оплачую», підкреслюючи, що американському судді ніхто не має права навіть каву профінансувати. А він, між іншим, мав право за усіх заплатити. І робив так при нагоді…».  


УВУ (Мюнхен), 1998 рік, проф.Богдан Футей зі студентами (позаду  викладача - з права О.Панченко, з ліва - М.Дністрянський)

У своєму великому інтерв’ю одному з інформаційних українських ресурсів федеральний суддя США у відставці проф.Богдан Футей у серпні минулого року, зокрема, говорив: «…Американська судова система, зокрема федеральна, має схвалення 68% населення, згідно з минулорічними опитуваннями Gallup. У США жоден суддя не має «імунітету». Кожний суддя, федеральний чи суддя штату, відповідає згідно із законом, якщо скоїв кримінальні злочини. Суддів притягують до відповідальності… Чого в Україні бракує і що є у Сполучених Штатах Америки, то це те, що Асоціація американських адвокатів дуже стежить за цими справами. Вони беруть участь у всіх процесах. Вони є найбільшими захисниками суддів, але й найбільшими критиками. В Україні адвокати чомусь не хочуть включитися у всі ці процеси судової реформи і правових змін. Вони стоять збоку. Це їхня відповідальність також, і вони повинні дбати про це. Кодекс поведінки суддів є дуже важливим. Судді залежні від закону і від Конституції. В інших державах ніхто не буде шанувати суддів, доки вони не почнуть шанувати самі себе. І в Україні має бути так само…»…   «…Свобода слова гарантується Конституцією, тож суд має розглянути таку справу і вирішити цю справу. Адже свобода слова не є безмежною, вона має здійснюватися у рамках, визначених законом. Якщо хтось публічно, наприклад, у театрі чи кіно почне кричати: «Вогонь! Горить!» і це спричинить паніку і люди зазнають ушкоджень, а насправді нічого не горітиме, то такі дії є проти закону, і ця людина буде відповідати за скоєне. Після того, що було під час виборів, у США звертають велику увагу на те, до якої міри установи чи медіа інших держав намагаються впливати на те, що відбувається у державі. Щодо України, то, можливо, треба ухвалити новий закон, який би захищав країну. Ніхто не допоможе Україні, якщо вона собі сама не допоможе. Законодавство має бути писане в інтересах України перш за все, бо суверенітет держави є дуже важливим. Якщо треба захистити країну, то це треба робити, навіть змінюючи Конституцію. Парламент має це робити, а Конституційний суд матиме право коментувати те, що відбувається…»


Група викладачів Українського Вільного Університету (світлина із книги А.Камінського)

Наступного разу я зустрівся з Богданом Петровичем Футеєм, знову ж таки у баварській столиці Мюнхені, у тому ж таки університеті, де я вже здобував ступінь доктора габілітованого УВУ. Відбулася ця зустріч рівно через чотири роки після нашого першого знайомства, у 2002-ому році. Хоча мій ґабілітаційний виступ в мюнхенському університеті був пов’язаний з ідеологічно-програмовими змінами в ОУН від часу проведення Третього Надзвичайного Збору ОУН у 1943 році й постаттю урядуючого провідник ОУН(р) в часі Другої світової війни Миколи Лебедя, а Богдан Футей, як громадський діяч української діаспори, як мене тоді здалося, не був палким прихильником якраз саме цього відламу ОУН, який на чужині популярну мав назву «двійкарі» та пов’язував свою діяльність зі змінами в програмі та устрої ОУН від серпня 1943 року, - однак до цього мого виступу він поставився досить прихильно.  Я собі добре усвідомлював, що професор докладно знав також й про цю не зовсім досліджену вітчизняними науковцями частину непростої історії українського націоналістичного руху. По закінченню мого виступу проф.Богдан Футей похвалив мене й навіть запросив на філіжанку кафи до кав’ярні. Тоді ж він подарував мені свою книжку  «Становлення правової держави: Україна 1991-2001» (Київ, вид-во «Юрінком Інтер», 2001), де зробив такий вимовний й дорогий для мене дарчий напис: «Шановному Олександрові Панченку, з повагою та найщирішими побажаннями, Богдан Футей. -  Мюнхен, 24 липня 2002 р.».


Обкладинка книги Богдана Футея


Дарчий напис на книзі, подарованій проф.Богданом Футеєм д-рові О.Панченкові

Мені було також відомо, що дуже багато із активних представників української громадськості на чужині були прихильниками Закордонних Частин ОУН, які очолював в ранзі Голови Проводу Закордонних Частин  (ЗЧ) ОУН Степан Бандера. У США ж існувала, організація  «Українського Визвольного Фронту» (УВФ). Це була така собі організаційна надбудова громадських й політично-ідеологічних, молодіжних, жіночих та інших організацій,  крайові й місцеві управи, якої знаходились у США, Канаді та інших країнах Заходу й були пов’язані з ЗЧ ОУН з-під стягу Степана Бандери. Головну управу УВФронту  очолював уродженець Заліщанщини, окружний провідник ОУН Коломийщини (1935-37), в.о. краєвого провідника ОУН Станіславівщини (1941), в’язень німецьких кацетів  Роман-Богдан Малащук (1913-1991).  Тут слід коротко зупинитися й на постаті Володимира Мазура (1921-1997), іншого очільника формації, що була пов’язана з УВФ,  - Організації Оборони Чотирьох Свобід України (ООЧСУ), який народився близько моєї родинної Лохвиці, у селі Салогубівка Роменської округи. Наддніпрянець з  походження Володимир Мазур з початком німецько-совєцької війни активно включився в підпільну боротьбу в лавах ОУН(р). В  США був обраний Головою Української Народної Помочі, став членом Президії Секретаріяту Світового Конґресу Вільних Українців, як також - віце-президентом Українського Конґресового Комітету Америки. Про діяльність цих формацій можна прочитати у Збірці праць Володимира Мазура «Ми плекали віру у визволення України».


Світлина із книги Б.Футея


Фраґмент із книги Б.Футея

Відомо, що у перші повоєнні роки на еміґрації стався так званий «другий розкол» в середовищі Закордонних Частин ОУН, а колишні соратники по передвоєнному спротиву та Руху опору українців в часі Другої світової  війни  Микола Лебедь та Степан Бандера, які після «першого розколу» в ОУН до початку німецько-совєцької війни разом з іншими входили до складу Революційного Проводу ОУН, але по війні опинилися на становищах політичних конкурентів. До речі Спілка Української Молоді, до якої входили спочатку пан професор  Богдан, а згодом і його син Андрій Футей була заснована ще до становлення ОУН, у 1925 році, однак відновила свою діяльність в діаспорі лише по війні, на початку липня 1946 року, у Мюнхені, а наступного ж року відбувся її перший конґрес. У статуті і програмових документах СУМ визначено як загально-національну патріотичну організацію, виховна програма якої є «Бог і Україна». З цього часу почали швидко формуватися місцеві осередки і культурницькі групи.  Діяльність СУМ скоро дістала визнання в українських і неукраїнських громадах, з плином часу роль СУМ ставала все важливішою в суспільстві. Від час відновлення своєї діяльності СУМ працювала для того, щоб молоді українці з різних країн могли спілкуватися між собою, допомагати одне одному в духовній, розумовій, соціальній, культурній, освітній і фізичній сферах. У 1962-ому році СУМ мала лише в США — 1800 старших членів й понад три тисячі юнацтва. Ідейно-програмовий напрям і зміст виховної й суспільної діяльності СУМ сформульовані на базі ідеалістичного світогляду,  християнської  релігії та націоналістичної ідеології.  Крім релігійного і національного виховання молоді, СУМ присвячувала значну увагу політичній освіті та практично ангажувала молодь до підтримки боротьби українського народу за визволення й утворення самостійної демократичної української держави.  Однак, мені невідомо, чи Богдан Футей, як член клівлендського Бюро СУМ, організаційно входив до складу  однієї з клітин «Українського Визвольного Фронту», оскільки був кар’єрним правником, займав відповідальні становища у державних та правоохоронних органах, а згодом був призначений федеральним суддею США, але його патріотичні погляди, висловлювання й, головне, - досконале знання новітньої української історії, етапів нашого державотворення  та національно-визвольного руху мене завжди вражали.  Ще пригадалось, як одного разу у 1998 році коло приміщення «Рідної Школи» при вулиці Ізарінґ у Мюнхені ми почали виконувати знамениту стрілецьку пісню «Ой у лузі червона калина…», як один спудей, з походження киянин, продовжував час від часу затягуватися солодким димом від свої сигарети – смачно палив, - на що отримав доволі різке зауваження від професора Богдана Футея: «Під час виконання цієї української пісні, пане, не лише не вільно не те що палити, - а треба стояти тільки «на струнко»!..». – Всім нам стало дуже соромно за таку поведінку свого колеґи…


Футей, проф.Богдан (з ліва) та д-р О.Панченко, - Київ, 22 листопада 2013 року

Наступна наша зустріч з професором Богданом Футеєм відбулася 20 та 21 листопада 2013 року в Києві в часі роботи  Міжнародної наукової конференції «Голод в Україні у першій половині ХХ століття: причини та наслідки (1921-1923, 1932–1933, 1946–1947). На цій конференції, до речі, відбулася чи перша спроба всебічно розглянути три найбільш руйнівні для українського соціуму Голодомори, які відбулися  у першій половині минулого століття,  картина голодувань та її територіальні особливості, і основне - розкриття питання  юридичної кваліфікації Голодомору 1932-1933 рр. в Україні як геноциду, методологічним підходам визначення та оцінкам демографічних  втрат внаслідок Голодоморів з їх диференціацією по різних територіях психологічні наслідки голодоморів для українського суспільства. Це було вже напередодні подій, що пізніше дістали назву Революція Гідності.  Добре пам’ятаю, коли вітчизняні науковці-«статисти» почали, як на мене,  ду-же недоречно, жартувати (!?) з приводу програшу українцями футбольного матчу, здається, французам, а віце-прем’єр, такий собі Грищенко «несподівано» покинув залу засідань у колишньому Будинку Центральної Ради, - я виступив з гострою реплікою щодо такого ходу подій та підходів, згадавши усім присутнім про мільйонні безіменні жертви українських Голодоморів, яких треба шанувати повсякчас, схиляючи свої голови перед їхньою світлою пам’яттю, а не припускатися до розмов про перипетії футбольних матчів.  Мій короткий виступ, як я й наперед припускав, не ввійшов до матеріалів конференції, яка була названа науковою й міжнародною. Виступ же професора Богдана Футея називався «Визнання Голодомору ґеноцидом: міжнародні конвенції, договори та судові рішення», в якому він, зокрема, зазначав що «..під час визначення пам’ятної 80-ої річниці Голодомору дуже важливо, щоб теперішній уряд України наполегливо  продовжив з ООН роботу щодо визнання Голодомору ґеноцидом. Злочини проти людства, скоєні радянським комуністичним режимом, мають бути  засуджені. Необхідно також дотримуватись міжнародних конвенцій та  вшанувати пам’ять убитих мільйонів українців. Дуже вдалим є ґасло:  «Україна пам’ятає – світ визнає!»…»


Батько й син Футеї, - Київ, квітень 2019 року


Зустріч у Києві, жовтень 2016 року. - З ліва до права - Б.Футей, О.Панченко, П.Стецюк

Наступного разу доля звела мене та професора Богдана Футея в часі роботи першої Міжнародної науково-практичної конференції «Історія вітчизняного та європейського адміністративного права і процесу», що відбулася у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка 6 жовтня 2016 року.  У своєму виступі на цій конференції Богдан Петрович Футей, також визначив роль моєї альма-матер Українського Вільного Університету (УВУ) у розвитку сучасної юридичної науки і освіти в Україні та слушно зауважив, що кожна наука повинна мати свій історичний блок, адміністративне право – не виняток.  Він також несподівано у своєму виступі згадав й про мене,  Олександра Панченка, що також був запрошений до участі у цій міжнародній конференції, а за 10 років до реформування української міліції в поліції упорядкував та за приватні кошти видав книгу «Теорія поліції» авторства декана УВУ учня Юрій Панейка, колеґи-викладача Богдана Футея в Українському Вільному Університеті в Мюнхені професора Зиновія Соколюка.  


Футей Петро Пилипович. - батько Богдана, дід Андрія Футеїв


Футей Петро Пилипович, уродженець Бучаччини у першому ряду з права, - світлина міжвоєнної доби, Прикарпаття

Так сталося, що якраз напередодні початку роботи цієї конференції у Києві я разом з д-ром Іваном Буртиком із американського міста Кліфтону, що  штаті Нью Джерсі видав  спільну книгу з довгою назвою - «Друга Дивізія УНА. - Енциклопедія воєнної  доби. УНК, УНА, 2-га Дивізія УНА, Протипанцерна бриґада  «Вільна Україна», УВВ, УВК, Українська допоміжна поліція у боротьбі за Волю України в подіях, персоналіях, спогадах, реконструкціях, версіях та інформаціях. - Історія», яка мала великий формат, в ній було подано близько 1500 світлин та мап, вона налічувала цілих 800 сторінок тексту.  За деякий час до цього, у травні 2016 року у Нью-Йорку в приміщенні  Фундації Українського Вільного Університету, пізніше - у церковній залі церкви Святого Миколая УГКЦ  у Пассейку, а згодом вже у Чікаґо у творчій майстерні Володимира Дуди відбулася презентація цієї книги двох авторів - уродженця Тисменеччини, що на Прикарпатті, д-ра Івана Буртика (Кліфтон, Н.Дж., США) та наддніпрянця д-ра Олександра Панченка (Лохвиця, Полтавщина).   Нову книгу-енциклопедію нами було присвячено всім тим, які в часі воєнного лихоліття останньої світової війни, у трагічний період визвольних змагань українського народу, сповнені віри у краще його майбуття, були за цю віру гнані й переслідувані, - які зранені та знеможені впали у боротьбі проти кремлівських комуністів, тим, що знайшли свій останній спочинок у боротьбі та у вічній тузі за своєю милою поневоленою батьківщиною Україною на землях непривітної чужини, в пам’ять про відважну боротьбу проти московського большевизму й велику жертву командирів та вояків Другої Дивізії й усієї Української Національної Армії.  Командувач УНА, що був одночасно головою Українського Національного Комітету (1945), генерал Павло Шандрук пізніше писав:  «….Дивізія вишикувалась для Божої служби у парадній формі. Посередині квадрата стояв чудово прикрашений вівтар (з прапорами та тризубами). Я вислухав рапорт полковника Дяченка, оглянув шеренґи. Більш як 1900 солдатів стояли струнко. У відповідь на мої вітання підрозділи відповідали: «Слава Україні!». - Ці слова лунали для мене чарівною музикою, бо їх промовляли наші славетні вояки, які так багато страждали….».  Це було наприкінці березня 1945 року. У складі Другої дивізії Української Національної армії, серед тих двох тисяч українських патріотів,, ймовірно, був  також батько професора й правника Богдана Футея – Петро Пилипович Футей.  Що ж це було за військове формування українців, створене вже наприкінці завершення Другої світової війни в Європі?  - Учасник тих подій, співавтор книги  д-р Іван Буртик своїй книзі «Тернистий шлях Другої дивізії УНА» зокрема зазначає, «…Під Берліном розпочали формування Другої УД ген.Петра Дяченка (1900 стрільців). До УНА влилася бриґада Тараса Бульби-Боровця (400 стрільців) та інші частини…. Кажуть люди, що всі дороги ведуть додому, а тільки одна — до смерти. І саме цю дорогу фатум призначив для Другої Дивізії. Згідно з маршрутом, по довгих труднощах, Бриґада майора Пітулея заквартирувала в бранденбурзьких казармах, майже 50 км. на захід від Берліну. З уваги на повітряні атаки, штаб команди примістився в містечку Бріллов, за 5 км. від Бранденбурґу за каналом Гафе. Обидві бриґади були далеко одна від одної розташовані, і як відомо під кожним оглядом між собою різнилися. Перша Бриґада командира Дяченка - приятеля Шандрука, складалась на 80 відсотків із Східньої України вояків, вибраних Дяченком, 20 відсотків галичан. Другу - Пітулея, колишнього бувшого коменданта львівської поліції, складалась з 70 відсотків вояків Західньої України і 30 відсотків з інших земель.  Контакти і співдія Другої Бриґади з командою Штабу були багато менші чим з Першою Бриґадою. Давні друзі ген. Шандрук і ген. Дяченко, співпрацювали із собою близько і весь час вдержували контакт. Як командир Другої Дивізії, ген. Дяченко дуже опікувався Першою Бриґадою, зате майже не цікавився Другою Бриґадою. Осиротіла Друга Бриґада, розташована на непривітних мокляках і пісках, вже від початку лютого переходила на полях славної Бранденбурзької Дивізії інтенсивний перевишкіл. Посилена новоприїжджаючими вояками, Бриґада росла в силу Дивізії. Вояків з родинами розміщувано в містечках Бріллова, Радевеґе і Бранденбурґ.  В печатках, до присяги УНА, в Штабі Другої Бриґади було більше українських старшин, ніж німецьких, але під час вправ бракувало і одних, і других. Друга Бриґада, як і Перша, була озброєна легкою бортовою зброєю, протипанцерними ракетами та мінометами. Щоденні бойові і фізичні вправи тривали від 8 до 10 годин. Воякам, які пройшли такі вправи, нарікали на витрату часу, тільки часті алярми і налети зрушували цю монотонність… Бриґада складалась з вояків різних військових частин, Червоної Армії, УВВ, «ГІВІ» та відділів української допоміжної поліції, про історію якої мало хто знає. Тому що в часі німецької окупації вона відіграла значущу ролю в охороні населення України, як і в організації антиокупаційного спротиву та участи в ньому…. Пересічний вік вояцтва Бриґади становив приблизно 25 літ; старшини були значно старші, більшість з них були колишні ветерани української чи польської армії. Психічний стан вояків Бриґади був далекий від ідеального: безліч пережитих змін в такому короткому часі, емоційні зворушення, безумовно, робили свої наслідки. Тяжко було повірити, що деякі сотні цієї Бриґади два місяці тому, в січні, билися з наступаючими большевиками в околицях Нового Санча на Україні, а зараз, хоч уже в своїй армії, та все ж далеко від рідної землі, серед чужих людей, чекають, що принесе їм завтра….». За деякими даними, у бриґаді майора Володимира Пітулея, яка перебувала у березня 1945 року в Бранденбурзі серед уродженців  Бучаччини був зокрема й  Футей Петро Пилипович, який народився 15 липня 1914 року у прикарпатському селі Бариш, неподалік Бучача, який в часі німецької окупації Західної України перебував селі Золотий Потік, при кінці війни виїхав на Захід.


Футей, пан  Андрій, син Богдана, - голова УККА, - світлина 2016 року

Слід, мабуть, хоча б коротко згадати й про сина професора Богдана Футея, внука Петра Пилиповича Футея,  - пана Андрія, який наразі є Головою Українського конґресового комітету Америки (УККА), який писав до мене у жовтні-листопаді 2015 року: «…Сьогодні відлітаю з Києва. Їду додому. Переговорю з батько, які у нас є світлини. Як буде найкраще їх передати… Чи Вам потрібні тільки світлини?...», й дещо пізніше зауважував - «Пане Олександер. На цьому фото зображений мій дідо Петро Пилипович Футей. Він помер 14.08.1974 у місті Клівленді (стейт Огайо, США). – Андрій, - 10.11.2015».  «Він (батько) у Вашінґтоні. - Бачив книгу. Дякую. Ел.пошта батька….  - 20.06.2017».  Між іншим,  пан Андрій Футей від 2003 року був Почесним консулом  України в Клівленді (штат Огайо, США), у 2008-2016 роках – був віце-президентом, а 2016 року став президентом доволі впливової організації Українського Конгресового Комітету Америки. Як і його батько професор Богдан, - пан Андрій є членом Спілки Української Молоді у США. Андрій Футей  здобув гарну освіту правника й фінансиста. У 1988 році він закінчив Університет Джорджа Вашинґтона — школу бізнесу, BBA за спеціалізацією «фінанси». Від 1999 року він є президентом американської компанії «Андрю Дж. Футей та партнери», фірми, яка надає консультації з питань державної політики та державних відносин, стратегічного планування, стратегії розвитку державних справ та кампаній на федеральному, державному та місцевому рівнях, а також на міжнародному рівні в Україні.  У 2010-2014 роках Андрій Футей був радником Голови Української національної асоціації, а від 2012 року обіймав посаду  голови комітету Світового Конгресу Українців, а у 2018-ому році був нагороджений Президентом  України П.Порошенком орденом «За заслуги».


Родина Футеїв зі своїми рідними, друзями та приятелями, - світлина 25.12.2017 року


Богдан Футей - світлина із часопису (Чікаґо, США)

Ось такими були мої зустрічі з професором-правником українського роду, федеральним суддею США  Богданом Петровичем Футеєм, які я доповнив своїм міркуваннями про його громадську діяльність, короткими відомостями про його родину, фраґментами з діяльності деяких інституцій та формувань українців  на еміґрації та на тлі героїчної української історії.

Олександр Панченко, - доктор права, приват-доцент Українського Вільного Університету (Мюнхен, ФРН), адвокат з міста Лохвиці на Полтавщині

Примітка: Деякі світлини отримані автором допису  О.Панченком від Андрія Футея,  інші взяті  із хатньої книгозбірні та приватного архіву  доц.д-ра Олександра Панченка та відкритих джерел. - Прізвища та імена в тексті цього допису жирним шрифтом виділено упорядником О.Панченком

Теги:
2019-06-03 15:15:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар