Мономах: на кордоні Європи й Азії - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Мономах: на кордоні Європи й Азії

Мономах: на кордоні Європи й Азії

Неісторичні нотатки на полях підручника історії
Віктор ЧАЙКА

Як і багато інших давньоруських правителів, великий князь Володимир-Василь Всеволодович, прозваний Мономахом, зустрічав усі великі церковні свята, відвідуючи ІНКОГНІТО тюремних арештантів і церковних жебраків, аби особисто подати їм милостиню...

Так Володимир Мономах увійшов у Історію як князь «милостивий». Хоча не лише у свята проявлявся в його великому правлінні гуманний за своєю ментальністю ХАРАКТЕР наших лісистих у ті часи земель: бо ніде в Європі, окрім як у нас, не зустрінеш стільки пристойних жебраків з простягнутою «Христа ради» рукою і стільки могутніх або заможних людей, які жертвують подаянням в ім’я Христа і задля пробачення власних гріхів (пам’ятаю свій шок у соборі Паризької Богоматері, де вельми недорогі, але величезні свічки купували переважно лише мої співвітчизники).

Саме посткатакомбним раннім християнством на Русі гранувалася або кувалася, на мою думку, та знаменита непокірна слов’янська душа, великий дух якої дозволив вже в новітній історії помститися не лише «неразумным хазарам», але й усім іншим загарбникам: так у вигляді відплати агресорам російським і українським воїнам двічі довелося взяти Берлін і по разу Париж та Варшаву.

Русь дніпровська, Русь, багата на дичину і рибу, як і всі інші багатства, одвіку змушена була оборонятися від зовнішнього голодного ворога, породжуючи на світ великих воїнів, які увійшли до римських анналів: мовляв, на бенкеті пили вино з черепів ворогів, окованих золотом; а в бою пробивали будь-які лати отруєними стрілами (найкрутіший даній міф свідчить, що наші воїни походять від любовного зв’язку Геракла зі слов’янськими відьмами). Таким чином, войовничий характер усіх князів із роду Володимира Мономаха визначався передовсім географічним положенням їхніх володінь: адже давні грецькі географи проводили роздільну лінію між Європою і Азією зовсім не по Уралу (цю умовність вигадали набагато пізніше), а по річці Танаїсу (Дону!!!). Отже, значна частина наших предків була прикордонним народом! Вони відбивалися, як могли, від кочової Азії, що регулярно заходила до нас «попастись» разом зі своїми кибитками і незліченними стадами худоби (знамените пізнє явище «кочубеївщини» є, по-моєму, наслідком цієї латентної «Азії», в атмосфері якої сотні років проживала степова частина українських еліт).

Абсолютно очевидно, що дикі азіати змушені були здійснювати сотні років набіги на наші багаті пасовища, перш за все в посушливі роки, аби прогодувати худобу: зате наші зелені рівнини в цей час служили їм приманкою, бо були збережені від засух завдяки великій кількості лісів і річок. І саме великий князь Володимир Мономах зумів зупинити спроби наших найближчих сусідів-азіатів НАЗАВЖДИ перемістити свої постійні пасовища в нашу благословенну сторону.

Втім Мономаху доводилося відбиватися не лише від Азії: геополітичне черезсмужжя торкнулося і його. Так вже у 22 роки під проводом Святослава Чернігівського він допомагав полякам перемогти німецького імператора Генріха IV в його лігві            — в Сілезії. Але вже з 24 років військова кар’єра Мономаха майже повністю була присвячена азіатам в особі половецьких князів (половці — вони ж кипчаки — як тюркське плем’я відірвалося від своїх родичів по Середній Азії печенігів, аби вдертися в південно-руські степи, щоб без перешкод випасати свою чисельну рогату худобу, коней і верблюдів). І якби не видатні якості Мономаха-вождя і його військові й дипломатичні таланти, то хтозна, скільки слов’ян було б продано в рабство на невільничих ринках нещадними половцями.

Саме за вічні спроби відвести якомога більше слов’ян в полон Мономах бив половців усе своє життя нещадно: вбивство половецького князя Китана, наприклад, явно тягне на голлівудський екшн (хоча і кіностудія імені Довженко теж могла б зняти серіал). Адже, аби розправитися із загарбником, Мономаху потрібно було спочатку звільнити з полону свого сина-заручника Святослава: на щастя, ця нічна «спецоперація» пройшла славного 1094 року успішно, а Китана й усіх його найближчих прибічників було вбито. Саме це дозволило застрелити просто під час «ділового» сніданку ще одного лиходія — князя Ітларя.

Власне з цієї миті й почалася УСПІШНА оборона наших земель великим князем Володимиром Мономахом, якому довелося пережити і втрату на цій війні деяких зі своїх синів; і зраду найближчих родичів           — удільних князів; і навіть розгром Києво-Печерської лаври. Правду кажуть англійці, що в коханні і на війні всі засоби хороші і всі методи справедливі. Але навіть за межі цього цинічного висновку виходять діяння хана Боняка в Печерському монастирі, де половці вчинили страшні спустошення. Не забуваймо, що давньоруське суспільство жило фактично під керівництвом церкви, і саме по православ’ю, яке найбільше відділяло нас від Азії, й били абсолютно свідомо язичники-половці. Ось що говорить літопис Нестора про початок підлого вторгнення в Лавру: «...прідоша на монастир Печерський, нам сущим у келіях почиваючим по заутрені».

Аби раз і назавжди відбитися від половців, мудрий Мономах збирає в Любечі всіх «адекватних» князів росіян: і Святополка; і всіх Святославичів: Олега, Давида, Ярослава; князя волинського Давида Ігоревича. Прибули в Любеч і червоно-руські князі Володар і Василько Ростиславичі. Бо Мономах був одним із небагатьох, хто вже тоді розумів: аби відбитися від чужоземців, потрібно перш за все припинити братовбивство.

Взагалі, якщо чесно, то «Азія» і «кочубеївщина» загрожує Україні сьогодні так само, як і тисячу, так само, як і триста років тому: хто тільки не планує прогодувати на наших чорноземах «свої отари». Отже уроки мудрості Мономаха зараз актуальні так само, як і раніше. Перший урок: він говорив, що, якщо почне «вбивати брат брата, то земля руська загине». Другий урок: хоча й був князь Володимир Мономах «великомилостивий», але коли 1103 року половці вкотре порушили мир, то він на чолі всіх розумних князів Давньої Русі розбив їх на голову. Якраз 4           квітня було вбито в бою в урочищі Сутень аж 20 половецьких князів, а одного — Бельдюза, хоча й було взято в полон, але теж убито за особистим наказом Мономаха (жалість до загарбників, вважав він, — це жорстокість щодо власного народу).

Третій і найважливіший урок — урок Демократії: 1113 року кияни НА ВІЧЕ обрали своїм князем Володимира Мономаха, який до цього часу стільки разів розбив половців, скільки жоден князь на Русі ДО НЬОГО не розбив печенігів, а ПІСЛЯ НЬОГО — монгол з татарами (половці щоразу нестримно втікали, тільки-но чули, що на них виступив Мономах). Те, як слідом за ворогами зовнішніми Мономах-князь притиснув ворогів внутрішніх — лихварів (після третього нарахування відсотків сам борг списувався, наприклад), наочно показує: народ досить рідко помиляється у своїх обранцях, особливо якщо йому запропонувати гідне «меню» з гідних персон, які претендують на перші ролі в Державі. Саме часи демократично обраного на «стіл київський» Мономаха (Єдиноборця!) вважаються найбільш квітучим великокняженням на Русі.

Так, княжив Мономах, що рідкість на нашій землі, цивілізовано, по-європейськи. Мабуть, позначився вплив і його першої дружини — англійської королеви Гіди Геральдівни; та й матір Володимира — Анна — була донькою візантійського імператора Костянтина Мономаха. Можливо, саме ці гени й визначили вічний потяг самого Великого Князя й усіх його нащадків, помазаних після нього на царство «вінцем Мономаха», саме до міцного і по-візантійськи скроєного бюрократичного механізму (у нас завжди основою державності були люди служиві на кшталт чиновників і військових, а не підприємці й крамарі).

І нарешті останнє зауваження неісторика про Мономаха: викликає величезну симпатію те, як він ставився до Влади. Так, він пропустив на київський стіл двоюрідного брата, виходячи з «царських міркувань», мовляв, треба дати владу спочатку старшій гілці роду (хоча без цієї симпатичної особисто мені педантичності Володимир став би правити в Києві не в 60 років, а в 40). Та й після обрання на віче Князем київським Володимир Мономах довго й болісно думав, чи варто йому брати владу, що є для чесного правителя величезним тягарем праці й відповідальності. Одразу із захопленням згадуєш імператора Діоклетіана, який теж правив вельми успішно і теж був шанований УСІМА, проте відмовився від необмеженої влади і віддав перевагу радощам сільського життя (коли його вмовляли повернутися, він говорив: «Ви б не наважилися вмовляти мене, якби побачили прекрасні дерева, які я сам посадив у себе в саду, й чудові дині, які я виростив»). І звичайно, мимоволі з презирством згадуєш багатьох наших метушливих політиків-сучасників, які вельми блідо виглядають на тлі Володимира Мономаха, не ураженого ні владолюбством, ні честолюбством (не забуваймо: це слово утворене не на основі слова «честь»), ні користолюбством. Воістину, одні гідні прославляння і похвал за те, що добре правлять; а інші за те, що позбавлені влади.

Теги: Мономах
2013-05-17 11:57:12
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар