Між анархією та монархією...-2 - Україна Incognita
Україна Incognita » NB! » Між анархією та монархією...-2

Між анархією та монархією...-2

Петро Кралюк

Продовження. Початок

«ПРАВОВИЙ НІГІЛІСТ» АНАХАРСІС

Одним із перших «українських» мислителів, який запропонував свій оригінальний погляд на право, був Анахарсіс, якого можна вважати дітищем елліно-варварської спільноти. Водночас стародавні греки вважали його одним із своїх «семи мудреців».

Згадки й посилання на Анахарсіса зустрічаємо в творах видатних давньогрецьких і давньоримських філософів — Платона, Аристотеля, Цицерона, Сенеки, Секста Емпірика та інших. Про нього згадують і християнські автори античного періоду. Все це говорить про неабиякий авторитет цього мислителя.

За свідченням Діогена Лаертського, Анахарсіс написав вісімсот рядків віршів про скіфські та еллінські звичаї в мирному житті та на війні. На жаль, ці вірші не збереглися. До нас дійшли лише їхні фрагменти, що були представлені як висловлювання Анахарсіса. Те саме, до речі, можемо сказати й про інших античних філософів «осьового часу».

Та все ж маємо чимало достатньо правдоподібних свідчень про Анахарсіса. До нас дійшло близько 50 висловів, які приписуються цьому стародавньому філософу. До них відносяться міркування про поведінку людей, людські взаємини, захист власної гідності, про заздрість, значення мови, мореплавство, гімнастику, політику, суспільний устрій, про вино та шкідливість пияцтва тощо.

Роки життя Анахарсіса припали орієнтовно на VI ст. до н. е. Діоген Лаертський писав про нього, що він був сином скіфського царя й матері-еллінки. Прибув мислитель до Греції у 48 олімпіаду. Через деякий час повернувся у Скіфію, «але там через велику любов до всього грецького був запідозрений у намірі відступити від батьківських звичаїв і загинув на полюванні від стріли свого брата, вимовивши такі слова: «Розум оберіг мене в Елладі, заздрощі погубили мене на батьківщині». «Деякі також вважають,— зазначав Діоген Лаертський, — що Анахарсіс загинув під час здійснення грецьких обрядів».

Більше свідчень про життя цього мислителя подає Геродот. Останній з повагою ставився як до Анахарсіса, так і до скіфського народу, із середовища якого походив філософ. «...Серед племен у припонтійських краях, — писав Геродот, — ми не можемо назвати жодного, хто уславився б своїм розумом, крім скіфської народності й Анахарсіса». Далі видатний історик античності розповідав наступне: «Анахарсіс об’їздив колись більшу частину світу. Під час своїх подорожей він набрався багато мудрості, а потім повернувся до своєї країни, до Скіфії. Пропливши кораблем через Геллеспонт, він приплив до Кізіка, і побачивши, як кізікенці святкують вуличне свято на честь Матері богів, Анахарсіс дав урочисту обітницю Матері богів, якщо він повернеться живий і здоровий на свою батьківщину, принести жертву, так само, як бачив у кізікенців, і що він улаштує всенічне святкування. Коли він прибув до Скіфії, то заглибився в так звану Гілею (ця країна розташована поблизу Ахіллесового шляху, й уся вона заросла різноманітними деревами). Отже, туди заглибився Анахарсіс і почав справляти свято з усіма обрядами на честь богині, тримаючи в руках тимпан і навісивши на себе священні зображення. Коли він справляв ці обряди, його побачив один скіф і повідомив про це царя Савлія. Прибув туди й сам цар і, ледве побачивши Анахарсіса, котрий справляв там обряди, поцілив у нього з лука й убив його. І тепер, коли хтось запитає скіфів про Анахарсіса, вони твердять, що не знають його, саме через те, що він відвідав Елладу і справляв іноземні обряди... Незважаючи на це, я чув також і ще один переказ від пелопонесців, ніби скіфський цар послав Анахарсіса в Елладу, щоб він там навчався, і що він невдовзі повернувся, він розповів тому, хто його послав, що всі елліни стараються здобути якомога більше знань, за винятком лакедемонців, але лише вони здатні розумно розмовляти. Але такий переказ вигадали самі елліни. Справді, та людина загинула такою смертю, як я розповідав вище. Отже, його було вбито за те, що він хотів запровадити нетутешні звичаї, і тому, що спілкувався з еллінами».

Оригінальність поглядів Анахарсіса полягає в їхній «культурній межовості». Він протиставляє мудрість «варварів-скіфів» мудрості античних греків, водночас розуміючи як одну, так і іншу. Саме в цьому протиставленні народжувалися дійсно незвичні, навіть шокуючі для цивілізованих греків думки.

І все ж метою Анахарсіса було не шокувати. Він, висловлюючи ті чи інші міркування, виходив із принципу розумності, тобто відповідності речей людському здоровому глузду

У цій розповіді про Анахарсіса, як і у згадуваній оповіді про скіфського царя Скіла, відображений цивілізаційний конфлікт між еллінським та скіфським світами. Для скіфа, який демонстрував еллінофільство, це могло закінчитися трагічно, навіть смертю, оскільки грецьких звичаїв та вірувань скіфи не сприймали. Водночас грецьке суспільство не сприймало й «варварів». Те, що греки (хоча б почасти) прийняли Анахарсіса, зарахувавши його до когорти «семи мудреців», є вражаючим винятком, аніж правилом.

Із цих наведених повідомлень античних авторів про Анахарсіса можна зробити кілька висновків щодо біографії мислителя. Його сучасниками були Фалес, Солон, інші видатні особистості, які зараховуються греками до числа «семи мудреців». Анахарсіс не був греком, принаймні чистокровним. Народився у Скіфії в аристократичній родині. Проте, ймовірно, його мати була еллінкою. Можливо, саме вона виховала сина й ознайомила з азами грецької культури.

Життя Анахарсіса було пов’язане з Ольвією. У вищенаведеній розповіді Діогена Лаертського зазначено, що мислитель, повернувшись на батьківщину із Греції, вирішив справляти релігійні обряди в Гілеї. Чи випадково Анахарсіс вибирає Гілею? Очевидно, ні. У Гілеї, що на північ від Ольвії, були розташовані святилища ольвіополітів. Напевно, ще раніше, до своєї поїздки в Грецію, Анахарсіс брав участь у релігійних церемоніях жителів цього міста в Гілеї. Це, у свою чергу, дає підстави припустити, що він міг здобути якісь ази еллінської освіченості в Ольвії, а звідти вирушити до «материнської» Греції. Звісно, це гіпотеза. Але вона видається цілком правдоподібною.

У «материнській» Греції Анахарсіс мав змогу ознайомитися з еллінськими звичаями і спілкуватися з багатьма відомими на той час давньогрецькими інтелектуалами. Серед його друзів був видатний афінський реформатор Солон. Однак скіфський мислитель сприймав далеко не все, що було притаманне давньогрецькій цивілізації. Не раз критично висловлювався щодо порядків, які панували серед греків.

Та все ж Анахарсіс еллінізувався. І це мало для нього трагічні наслідки. Повернувшись у рідну Скіфію, він не знайшов розуміння. За те, що дотримувався грецьких звичаїв, його було вбито. Такою непростою виявилася доля цієї непересічної особистості. Непростою була також доля його спадщини. До нас не дійшов поетичний твір Анахарсіса, в якому він порівнював скіфські й еллінські звичаї. Але в тому, що даний твір викликав помітний розголос, сумнівів немає. На Анахарсіса неодноразово посилалися авторитетні мислителі Еллади.

Популярність скіфського мудреця була настільки великою, що його ім’я та думки намагалися використати для пропаганди своїх ідей представники деяких філософських напрямків, зокрема кініки.

Оригінальність поглядів Анахарсіса полягає в їхній «культурній межовості». Він протиставляє мудрість «варварів-скіфів» мудрості античних греків, водночас розуміючи як одну, так і іншу. Саме в цьому протиставленні народжувалися дійсно незвичні, навіть шокуючі для цивілізованих греків думки.

І все ж метою Анахарсіса було не шокувати. Він, висловлюючи ті чи інші міркування, виходив із принципу розумності, тобто відповідності речей здоровому людському глузду.

Продовження

   

  • Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар