Мир ціною в незалежність - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Мир ціною в незалежність

Мир ціною в незалежність

Денис СКЛЯРЕНКО

Вчора виповнився 91 рік з дня підписання в Ризі мирного договору між радянськими Росією й Україною з одного боку і Польщею з іншого, який поставив крапку в радянсько-польській війні 1920 року і закріпив подiл українців новими кордонами. 6,6 млн. українців стали громадянами відродженої II-ї Речі Посполитої. У 1971 році І. Кедрин у своїй роботі, присвяченій черговій річниці укладення Ризького договору і виданій в Нью-Йорку, писав: «Цілком інші міжнародні відносини, цілком інша міжнародна ситуація... робить Ризький договір через 50 років начебто анахронічною подією... Але рефлексії, що ця подія породжує, актуальні».

Після відмови Антанти від блокади радянських республік, що знайшло прояв у рішенні її Верховної ради 16 січня 1920 р., перед більшовиками постала проблема міжнародної ізоляції. Буфером між Заходом і Радами стала з 1918 р. нова Польща. На задуману більшовиками в 1920 р. спробу поширення комуністичної революції до кордонів Німеччини, а саме, можливу «совєтизацію» Польщі, Захід відповів польсько- українським походом на Київ наприкінці квітня 1920 р. Почалася радянсько-польська війна. Однак перманентна революція в Європі не отримала розвитку, хоча більшовики були за крок від перемоги. Їх зупинило «чудо на Віслі», коли поляки 14 серпня 1920 р. почали контрнаступ і відкинули Червону армію від стін Варшави. Національний стимул польського народу виявився сильнішим за інтернаціонально-класовий. У жовтні 1920 р. було підписане перемир’я, а 18 березня 1921 р. — Ризький договір. Кордон було встановлено по лінії фактичного розмежування армій напередодні війни. З української сторони свої підписи під ним поставили Е. Квіринг і Ю. Коцюбинський, факт, який в радянській історіографії замовчувався.

Українська Народна Республіка (УНР) пов’язувала останні надії на відновлення державності із союзом, укладеним у квітні 1920 р. з Польщею (Варшавський договір), що передував спільному походу на Київ. Так Україна опинилася разом з Росією і Польщею в єдиному конфліктному вузлі, із спільним для всіх трьох сторін бажанням контролювати українські території, на яких панував ідеологічний хаос, що виник, як вважають історики, у результаті зіткнення політичних ідеологій з настроями селянства. Тут, в Україні, знаходився своєрідний епіцентр «загрузнення» рушійних сил основних ідеологій різного забарвлення (білої, червоної і т.iн.). Подальше просування на Захід комуністичних ідей було б у будь-якому випадку проблематичним з подібним вогнищем напруги в тилу. У цьому плані можна погодитися з І. Рассохою у тім, що Україна в даній ситуації була не тільки «пасивним об’єктом геополітики», але і її суб’єктом, який активно впливає на світові процеси («День», 16.09.2000 р.).

Тодішні національні рухи можна порівняти з «природними агресорами», теорію про які висунув у 20-х роках Р. Касте, який називав ними державу (чи групу держав), як правило, під керівництвом динамічного лідера, що намагається завоювати політичну і військову гегемонію над максимально великою територією. Мотивацією противника миру є певні містичні переконання або ж віра у певний клас або народ, що призводить до нездатності вирішувати міждержавні проблеми дипломатичним, мирним шляхом, до втрати відчуття реальності і почуття міри. Особливо яскраво під таку характеристику підпадає відтворена польська держава на чолі з Юзефом Пілсудським, який керувався програмою створення на противагу Росії східноєвропейської федерації незалежних народів. Але Польща і не збиралася відстоювати представництво УНР на переговорах у Ризі.

У свою чергу ідеологія більшовиків, в міру їхніх перемог, парадоксальним чином все більше сприймала постулати переможених і діючих супротивників, тобто в образі дій радикальних марксистів вже в той період спостерігалася відчутна ознака ідейної конвергенції (зближення) із протиборчими їм теоріями . Саме ця риса призвела до декларування незалежності УРСР, а також до коаліції більшовиків з українським націонал-комунізмом у березні 1920 року. Усі ці досить відомі факти дозволяють зробити висновок про своєрідний войовничий ідейний конформізм більшовизму — зворотний бік його політичної безкомпромісності. Саме цим можна пояснити визнання за Радянською Україною її атрибутивної зовнішньополітичної самостійності. Підписання УРСР Ризького договору було кульмінацією її зовнішньополітичної активності на початку 20-х років, що надалі була перервана (УРСР до липня 1923 р. мала дипломатичні відносини з Польщею, Німеччиною, Австрією, Італією, Чехословаччиною і Туреччиною, у той час як Білорусія лише з Польщею і Німеччиною). З іншого боку, укладення Ризького миру було проявом взаємодії метрополії — центру федеративного союзу радянських республік — Москви, і периферії — зруйнованої війною Радянської України. Варто вiдзначити, що польська держава (як і УНР) здобула незалежність, вiдокремившись вiд Російської імперії, що дозволяє говорити про радянсько-польський конфлікт як про війну колишньої провінції проти своєї колишньої метрополії, ставки в якiй сторонами були зроблені відповідно на національно-консервативний й інтернаціонально-революційний рухи.

2012-03-18 09:00:00
   

  • Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар