МАЗЕПИН ДЗВIН - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » МАЗЕПИН ДЗВIН

МАЗЕПИН ДЗВIН

Володимир СВЕРБИГУЗ

Подібні до вавельського дзвону приклади людвісарської (ливарської) праці зустрічаємо в часі блискучого барокового розквіту культури і шляхетської традиції за гетьмана Мазепи. Він залишив по собі пам’ять у видатних пам’ятках культури — «Мазепину браму» у Києві, «Будинок Мазепи» у Чернігові, «Мазепини замки» у Любечі і Білій Церкві. Опис решток, збережених «від ненависті царату», пам’яток матеріальної барокової культури проводили у 20-х роках ХХ ст. академічні інститути ВУАН (Всеукраїнська Академія Наук) доби українізації М. Скрипника. За матеріалами експедицій і наукових конференцій було видано кілька прецікавих наукових збірок. Серед академічних документів зустрічаємо записку Бориса Пилипенка «Видатна пам’ятка вкраїнського людвісарства (Мазепин дзвін)», про яку сьогодні розповімо. В основу записки було покладено враження вІд наукової подорожі автора до міста Березного на Чернігівщині 1927 року, де в Домницькому монастирі і було знайдено видатний твір українського ливарства кінця XVII ст., дзвін роботи глухівського людвісара Карпа Балашевича. Записку було завершено 1931 року. Величезна за обсягом, до сорока друкованих на машинці сторінок, вона являла собою науково-популярну статтю у кілька публікацій до журналу, але була знята з друку.

Як вихованець ВУАН Пилипенко всупереч устремлінням Москви оспівує гетьманську шляхетську традицію. Мазепа як «видатний офірувач» багатьох культурних проектів неодноразово згадується у записці. Досліджуючи елементи ливарських виробів (дзвонів, гармат, ін.), автор розглядає питання з класового по- гляду, що «прикраси й розміри дзвонів, як це підтверджується написами, — пропорційні соціальному стану замовників і в особливо розкішних формах відбивають прагнення старшини угнатись за феодально-шляхетською пихою побутових оформлень польського панства. Через Польщу приходить німецька техніка, любов до вибагливого орнаменту, гнучких написів і геральдичних ознак». Проте не варто вважати Пилипенка консервативним великопанським догматиком. Ні! Він тільки досліджує і описує участь народу у формуванні величної барокової традиції і української шляхетської культури. Його герої — цехові майстри, тобто колишні посполиті, які отримали волю завдяки визначній праці.

Історія Мазепиного дзвона цікава і повчальна. Невеликий за розміром дзвін був зроблений Карпом Балашевичем на замовлення гетьмана Мазепи для придворної батуринської церкви. Він довгий час зберігався від стороннього ока у Домницькому монастирі, що було пов’язано з діяльністю місцевого ігумена Ієрофея Маліцького. Місце перебування дзвону після руйнування Батурина не випадкове — Мазепа був офірувачем і донатором місцевого монастиря. Пилипенко подає такий опис дзвону: «По круглястому верхньому краю корпуса — смуга рельєфного стилізованого рослинно-квітчаного орнаменту в окремих звужених до гори мотивах. Під ним серед трьох подвійних рельєфних рис — напис «рок АХЧШ» (1699). Під написом — широка смуга густого розкішного акантового рельєфного мотиву. Нижче — рельєфна пасма ангольських голівок з крилами, зв’язаними в одну орнаментову зубчату смугу. На середині корпусу — випуклясті виображення птаха зі складеними крилами й написом «голубъ». З протилежного боку в розкішному бароковому картуші — напис у три стрічки: «Карпъ Иосифович Дhлатель». Між відображенням птаха й написом у картуші на всю ширину корпуса дзвону, врізаючись до смуги з янголів — рельєфний образ воскресіння. Симетрично до нього з протилежного боку, теж порушуючи зубчату смугу янголів — великий рельєфний герб у вигляді оберненої літери т.з. вилчастим завершенням і короткою поперечною рисою. З боків вертикальної риси — півмісяць і шостикутня зірка. Навколо—літери: І.С.М.Г.В.Е.Ц.П.В.З. Герб — на фестонірованому щиті, оточеному розкішним бароковим картушем зі шлемом і пір’ям. Поруч герба з правого боку — постать в увесь зріст, вдягнена в жупан, довгий плащ, в широкій шапці, з шаблею на боці. Ліва рука спирається на бедро, права — тримає булаву».

Автор далі переходить до детального опису зображеного вельможі: «довгий жупан з двома рисами прорізу з гудзиками, шалевий, вузько звернений пояс з випущеним кінцем, делія схоплена круглястою клярмою. Збоку висить крива щабля. Сама шапка — з характерним розрізом хутряної опушки пером і агафом...» Цеховий майстер творить образ героя «з пропорціями людини середньої на зріст — (постать) рухлива, енергійна, погордливо-пишаста...» Балашевич на замовлення ясновельможного гетьмана зобразив на дзвоні князівський герб гетьманa і постать самого Мазепи. «Але, безсумнівно, не брак металю або коштів, – говорить автор, – привів до невеликої ваги нашого дзвону. Призначений за розмірами відігравати не- значну ролю в акорді дзвонів гетьманської столиці — дзвін або був розрахований на те, щоб майстерною роботою звернути увагу вельможного замовця, або являв спробу великого оформлення». Малий за формою дзвін дорівнює фундації монументальних будівничих споруд, бо його призначено, про що свідчить надпис, до міста Батурина у церкву Воскресіння Христова. Дзвін серед інших невідомих людвісарських виробів і батуринських урядових споруд був для Мазепи елементом «в будові інтимного оточення пам’яток своєї столиці».

ХУДОЖНИК СТАНІСЛАВ БАТОВСЬКИЙ. КОРОЛІВСЬКИЙ БАЛ КІНЦЯ 50-х РОКІВ ХVII ст. ЗА ЯНОМ-КАЗИМІРОМ НА ДРУГОМУ ПЛАНІ МОЛОДИЙ ІВАН МАЗЕПА, ПОКОЙОВИЙ КОРОЛЯ Майстер Карпо Балашевич належав до найвідомішої в Україні Глухівської людвісарської школи. Про нього відомо, що він мав у місті Глухові власний двір, працював на військову артилерію. Він перейняв майстерність від батька Йосипа Балашевича. Найвідомішою працею батька є багато орнаментована гармата з гербом та ініціялами гадяцького полковника Михайла Бороховича, яку забрали до колекції Ермітажу. Відомо кілька високомайстерних творів самого Карпа Балашевича, розкиданих по всьому світу. Назвемо кілька його виробів: фрагмент великокаліберної гармати Батурина, суцільно прикрашений чеканним рослинним орнаментом з крапками серед смуг. У центрі — розкішний литий картуш і такий самий підпис: «Карпъ Иосифович Дhлатель»; пищаль 1697 року для міста Конотопа з підписом: «За счастливого регимента ясно велможной милости пана Ивана Мазепы гетмана…» мортира вагою в 50 пудів; велика, розкішно оздоблена, в густій рослинній рамці з титулами Петра I і гетьмана Мазепи гармата із колекції трофеїв Московського Кремля. Отже, з підписів очевидно, що вже в перших роках XVIII ст. Карпо Балашевич став майстром Глухівського людвісарського цеху. Мазепин дзвін також було вилито в Глухові.

У записці Борис Пилипенко не тільки розвиває цю тему, але і цілком переймається Мазепиними ідеями про споконвічність українського гетьманства. Описуючи Батурин як гетьманську столицю королівської доби, автор занурюється у сиву давнину другої половини ХVI ст. Героїчний виступ гетьмана Мазепи на герц за незалежність проти московського царя і трагічна доля міста, стверджує Пилипенко, позбавляє нас будь-яких суцільних уявлень про пам’ятки Батурина і навіть яскравих переказів з уст місцевих мешканців, поголовно з немовлятами підданих «острию меча» за лютим наказом Меншикова.

Тогочасні документи російських чиновників мовчать про Воскресенську церкву, до якого призначався дзвін. Опис 1725 року каже тільки про зруйновані церкви у колишньому великому замку — Троїцьку і Миколи чудо- творця, і у передмісті — про По- кровський і Введенський храми. Опікуном Воскресенської церкви був гетьман. Вона знаходилася в центрі міста і була визначною спорудою. Про це свідчать реставраційні заходи Розумовського на рештках колосальних руїн, відомих під назвою «Мазепиного стовпа». Меншиков зфальшивив при описі знищеного їм Батурина, примудрившись не пригадати найбільшу столичну придворну гетьманську церкву. Воскресенська церква, каже Борис Пилипенко, напевно, була вщент зруйнована разом із малим Батуринським замком.

Насамкінець, згадаємо про автора і його рід. З ВУАН 20-х років ХХ ст. пов’язана діяльність кількох представників роду Пилипенків. З харківським науковим життям поєднана дiяльнiсть Сергія Пилипенка, брата нашого автора, який на посаді директора академічного інституту Тараса Шевченка багато зробив для розвитку української мови і був одним з засновників літературної організації «Плуг». Тоді в Харкові зосереджувався великий науковий потенціал. B українських «академічних» містах видавалися сотні назв службових, науково-популярних і періодичних академічних видань. Короткотривала політика націонал-радянської українізації, раптово і підступно знищена Сталіним, породила яскраві зразки творчості з протимосковською пропагандою Хвильового і українським міським життям Підмогильного. Записка Бориса Пилипенка, яка є видатною пам’яткою тієї епохи, стає відомою і нарешті знаходить читача.

Статтю російською мовою читайте в газеті "День"

2001-08-10 18:43:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар