Маршрут №1 - Україна Incognita
Україна Incognita » Маршрут №1

Маршрут №1

Автор: Данута Костура
Серед краєзнавців поширене поняття «національний ландшафт». Йдеться не тільки про географічний аспект, а й культурно-історичний. Бо, скажімо, в Ірпені діяв Будинок творчості письменників, а у Ворзелі — Будинок творчості композиторів. Попри те, що ці комплекси переживають не найкращі часи, все ж залишилась мистецька нитка, яка пов’язує минулу славу цих місць із теперішніми культурними подіями: в Ірпені проходять літературні заходи, у Ворзелі — музичні. Приірпіння — місцевість рекреаційна, чим і цінна, бо можна побродити в парках, подихати свіжим повітрям, усамітнитися.
Читати далі | 02.12.2020  0
Останні статті розділу
Херсонес Таврiйський, заснований, за останніми даними, вихідцями з Гераклеї Понтійської і острова Делоса в 528—527 р. до н.е., проіснував майже двi тисячi років. Він був великим політичним, економічним, культурним центром регіону і відігравав значну роль у розвитку багатьох стародавнiх народів. Спочатку Херсонес Таврiйський займав невелику територію, що наприкінці V — першій половині IV ст. до н.е. була обнесена оборонною стіною. З моменту заснуванням в місті існували демократичні інститути самоврядування. Економічною основою життя було сільське господарство. На площі близько 27 га велося інтенсивне житлове та храмове будівництво, освоєння великих сільськогосподарських територій. Якщо в V — першій половині IV ст. до н.е. оброблялися порівняно невеликі ділянки на Маяковому півострові, то протягом другої половини IV ст. до н.е. було здійснено розмежування на наділи усього Гераклейського півострова площею 10 тис. га. На кордонах території розташовувався ланцюг поселень місцевого населення — таврів, жителі яких обробляли наділи херсонеситів.
Автор: Віталій ЗУБАР, доктор історичних наук, Леонід МАРЧЕНКО кандидат історичних наук  0
Автор: Михайло ВАСИЛЕВСЬКИЙ, «День» Білогірський район, Хмельницька область  0
Українська минувщина має чимало проблем, які вже не одне покоління істориків бралося розв’язати. Однією з таких проблем є пошуки міста Фулли і фулльського народу, які знаходилися в Криму. Вперше цю проблему спробував розв’язати ще в 1784 році шведський історик Іоганн Тунманн, який написав працю про Кримське ханство. Він, зокрема, писав, що місто Фулли — вірогідно, це давня назва Кирки або Чуфут-Кале (знаходиться біля Бахчисараю або десь поряд), можливо, печерне місто Мангуп-Кале. «Останню» спробу знайти Фулли в 1994 році здійснив Валерій Бушаков у збірнику наукових статей «Україна в минулому», Випуск V, Київ- Львів. Стаття називається: «Про Фулльський народ і його священний дуб у Житті Константина Філософа та локалізацію міста Фулли і Фулльської єпархії» стор. 9-31. Бушаков висуває досить аргументовану гіпотезу про те, що давнє місто Фулли «могло розташовуватися» на місці сучасного містечка Старий Крим неподалік Феодосії, а саме слово «Фулли» виводить із східноіранських мов.
Автор: Тарас ДИШКАНТ  0
Автор: Леонід ТЕЛЕНКОВ, «День», Севастополь — Київ  0
Восени 1812 року, коли ще палали пожежі війни, на околиці Ялти над морем було закладено казенний економоботанічний сад- розплідник. Задумом державної ваги було перетворити Південний берег на курорт, який би не поступався своєю принадністю знаменитому італійському. Високі вельможі почали вписувати у кримський ландшафт палаци і освоювати садово-паркове мистецтво. Нікітський сад створювався з метою накопичення ресурсів цінного рослинного генофонду (і поповнення ними палацових парків), вивчення рідкісних рослин, виховання у людей любові до природи, а також для підготовки хороших садівників. Фундатором і першим директором саду, за рекомендаціями генерал-губернатора Одеси Дюка Ришельє, губернатора Тавричеського Бородіна і самого імператора, став швед Христіан Стевен. У 1824 році Стевен передав свою справу великому любителеві природи, медику за освітою Миколі Гартвісу. По суті, до 1860 року підвалини Нікітського саду було повністю закладено. — Сьогодні у нашій колекції близько 30 тисяч видів, підвидів і сортів декоративних, плодових та ефіроолійних культур, — говорить молодший науковий співробітник відділу дендрології Євгенія Ярославцева
Автор: Ванда КОВАЛЬСЬКА, «День»  0
1656 року турецький мандрівник Евлія Челебі прибув у важливий центр Османської імперії на північному узбережжі Чорного моря — Озю, відомий у нашій історії як Очаків. Його погляду відкрилися неприступні стіни, дерев’яний міст, перекинутий через глибокий рів, який щовечора підіймався, і жерла гармат, що висунулися з усіх башт. Опинившись у центрі міста, він із задоволенням відзначив чітко сплановану забудову, чистоту мощених вулиць, уздовж яких тіснилися обмазані глиною двоповерхові будиночки. А ось і палацові споруди паші та його свити, стрункі мінарети мечетей, фонтани і, звичайно ж, безліч ніжних південних троянд. У гавані стояли численні кораблі з різних країн.
Це вони сповнювали місто натовпами моряків і торговців. У фортеці стояв турецький гарнізон, жили ремісники та купці, приїжджали й заморські інженери-німці, французи, які брали участь у будівництві укріплень.
Автор: Світлана БЄЛЯЄВА, кандидат історичних наук  0
Автор: Василь ЗУБАЧ, «День»  0
Автор: Олександр ВІЛЬЧИНСЬКИЙ, спеціально для «Дня»  0
Автор: Тетяна КОСТЕНКО, мистецтвознавець, спеціально для «Дня»  0
Автор: Тетяна КОСТЕНКО, мистецтвознавець, спеціально для «Дня»  0
   
  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар