Маршрут №1 - Україна Incognita
Україна Incognita » Маршрут №1

Маршрут №1

Останні статті розділу
Автор: Сергій БОВКУН, Житомир  0
Автор: Петро КРАЛЮК, доктор філософських наук, професор Національного університету «Острозька академія»  0
Автор: Тетяна ФІСЕНКО, студентка другого курсу Інституту журналістики КНУ ім. Т. Шевченка  1
Волинь була спокійним регіоном, який не зазнавав таких спустошливих нападів кримських ординців, як інші землі України. Місцева «руська» аристократія забезпечила збереження позицій православної церкви в своєму краї, всіляко підтримувала її культурну діяльність, в т.ч. й матеріально. При чому такими «спонсорами» й «меценатами» виступали не лише багаті князівські родини. До останніх належала шляхетська родина Загоровських. Їхнім родовим гніздом було нинішнє село Старий Загорів на території нинішнього Локачинського району Волинської області. Саме тут при їхній підтримці існував монастир, який у ХVI ст. став значним осередком культури не лише Волинського краю, а й України вцілому. В Загорові склався осередок рукописання. У 30—60-их рр. ХVI ст. в ньому були виготовлені книги Затоструй, Євангеліє, дві Мінеї, а також шедевр українського рукописання Загорівський Апостол 1554 р.
Автор: Петро КРАЛЮК, доктор філософських наук, професор Національного університету «Острозька академія»  0
Автор: Надія ТИСЯЧНА, «День». Київ — Переяслав-Хмельницький — Київ  0
Автор: Ольга ВАСИЛЕВСЬКА, «День», Бердянськ  0
Важко навіть уявити, скільки всього бачили на своєму віку ці стіні. Перша згадка про Олеський замок в історичних джерелах припадає на 1327-й рік. Уже тоді на стрімкому пагорбі височіла фортеця, стіни якої сягали 10-метрової висоти і були 2,5 метра завтовшки. Вважають, що його будівничим був нащадок Данила Галицького, один із синів галицько-волинського князя Юрія Львовича. Потім Олеськ був у васальному володінні Олександра Кориятовича, підлеглого польській короні, належав литовському князю Любарту, галицькому католицькому єпископству. «Відзначилася» фортеця й у боротьбі за возз'єднання з Волинню проти поляків. У своєму листі в липні 1431-го до Великого магістра хрестоносців король Ягайло повідомив про повстання князя Свидригайла Ольгердовича. Саме цей історичний період, героїчну оборону замку, облога якого тривала шість тижнів, Роман Іваничук описав у своєму романі «Черлене вино». Щиро кажучи, кожен, хто приїде в Олесько, знайде для себе щось цікаве
Автор: Ірина ЄГОРОВА, Львів  0
Один із знаменних пунктів Ківерцiвщини — древнє, нині — невелике село, а раніше — місто, яке змагалося по багатству і чисельності жителів навіть із Луцьком — Олика. Князі Радзивілли, які заволоділи цими землями у XVI столітті, були прямо зацікавлені у зростанні економіки міста, оскільки, відповідно, зростало і їхнє благополуччя. У 1564-му «зразковий приватновласницький маєток» отримує Магдебурзьке право; дещо раніше, в 1558-му, починається історія однієї з головних нині окрас містечка — князівського замку. Звичайно, нинішнього вигляду палац набув значно пізніше: в кінці 50-х років XVI століття тогочасного власника Олики, князя Миколу Чорного, цікавило зведення фортифікаційної споруди — з валом і чотирма бастіонами, де «на випадок чого» зберігалося близько двох десятків різного калібру гармат, сірка, 45 мушкетів, більше семисот куль до них та інша зброя.
Автор: Наталя МЕЛЬНИК, «День»  0
Людині, яка вперше відвідує Уманський дендрологічний заповідник «Софіївка», парк здається дуже великим і замкненим у собі — подібним до спірального Всесвіту. Таке враження складається завдяки різноманітності рослинності та примхливому рельєфу парку з його численними озерами, струмками, водоспадами, стежками, які ведуть невідомо куди, скелями та «полонинами». Вражає й певна, так би мовити, аномалія ландшафту, порушення звичного природного порядку, адже найбільший водний басейн знаходиться вгорі саду, а «гори» — виходи скельних порід — внизу. За якісь чверть години «мандрівник» переходить там зі скельних урвищ на оточену дубовим лісом поляну, або попадає із розлогої відкритої долини на вузеньку, закриту з усіх сторін, стежку між скелями. Неабияким сюрпризом є, після крутого партерного амфітеатру, великий Верхній став — центр водних розваг, який збирає на свої берегах, шлюзах, потішних колісних пароплавах натовпи народу. І всюди шумить річка Кам’янка з її численними романтичними місточками
Автор: Клара ГУДЗИК, «День»  0
Площинка Говерли вельми нагадувала майдан Незалежності у вихідний день. Так багато там було людей, такі вони були різні й так по-різному поводилися. Одні сиділи великим колом, як на пікніку, з дітьми, собаками, надувними матрацами і підкріплялися; мабуть, капітально — судячи з кількості відходів. У кількох групах голосисті екскурсоводи намагалися пояснити людям, що і де знаходиться: там Рахів, в інший бік — Івано-Франківськ, а ось туди — Відень. Дехто, стомлений підйомом, спав, поклавши голову на рюкзак; бородатий мандрівник заглиблено читав газети; чимало присутніх фотографувалося біля обеліска та Національного прапора. Один чоловік розмовляв (власне, кричав) по мобільному телефону і повторював одні й ті ж самі слова: «Ви в Києві, а я телефоную із Говерли! З Го-вер-ли!!!»
Невелика група немолодих людей співала українські пісні під акомпанемент сопілки. Трохи осторонь розмістилися молоденькі хлопці та дівчата, вдягнені у блакитне. Як виявилося, то були учасники Міжнародного екуменічного юнацького форуму — українці й німці.
Автор: Клара ГУДЗИК, «День»  0
   
  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар