Лев Ребет - Україна Incognita
Андрій Безсмертний-Анзіміров

Есеїст, кінокритик. Проживає в США

Лев Ребет

3 березня 1912 народився український публіцист і адвокат, один з лідерів Організації українських націоналістів (ОУН) і соратник Степана Бандери Ребет Лев (псевдонім Кіл; 1912 -1957 роки, Мюнхен). Убитий 12 жовтня 1957 агентом КДБ Б. Сташинським, тим же, ким пізніше був убитий і С. Бандера (15 жовтня 1959).

Народився в місті Стрий в сім'ї поштового урядника Михайла Ребета і Катерини Недокіс. Навчався в загальноосвітній українській польській школі, де в 15 років став членом УВО (Українська військова організація) і ще раніше був активістом української скаутської організації «Пласт». Після закінчення гімназії закінчив юридичний факультет Львівського університету. 

У 1929 році на базі УВО була створена Організація українських націоналістів, яка, на думку засновників, повинна була стати її легальним крилом. «Головною базою ОУН була молодь, насамперед студентська, - писав Ребет пізніше. - Ця молодь виросла вже в традиції української державності, вона пам’ятала існування, хай і короткотривале, самостійної держави, вона на власні очі бачила українське військо , одним словом, уже раз пережила те становище української держави, за яке збиралася боротися. Державна самостійність не була для неї нездійсненою фантазією; молодь цю самостійність уже бачила і вона перед її уявою стояла реально — треба було тільки здобути її».

Керівником УВО до свого вбивства в 1938 році залишався полковник Євген Коновалець. З 1934 року Лев Ребет - керівник Організації українських націоналістів ОУН в місті Стрий, з 1935 року по 1938 регіональний керівник ОУН. 1940-1941 - після розколу ОУН на мельниківську і бандерівської фракції підтримав Степана Бандеру. Після проголошення Української держави у Львові 30 червня 1941 року був заступником керівника українського уряду на чолі з Ярославом Стецьком, а після переміщення останнього німецькою владою в Берлін - виконуючим обов'язки глави уряду.

6 липня гестапо заарештувало в Кракові Степана Бандеру, 9 липня у Львові - голова Українського державного правління Ярослава Стецька, а 12 липня - членів Правління Дмитра Яціва, Романа Ільницького, Володимира Стахова і Льва Ребета. Усіх їх перевезли до Берліна, і там нацисти протягом 2 місяців слідства вимагали від них відкликати Акт відновлення Української держави. Оскільки Бандера, Ребет, Стецько та інші керівники Українського державного правління відмовилися це зробити, нацисти відправили їх до концентраційних таборів - гестапівці заарештували Ребета у вересні 1941 року і доставили в краківську в'язницю, а потім і в концтабір Аушвіц, де він сидів в ув'язненні в грудні 1944. Коли в жовтні 1944 року нацисти нарешті випустили Ребета з концтабору, він за дорученням Української Головної Визвольної Ради виїхав до Мюнхена, щоб представляти її у відносинах із західними союзниками.

З 1944 року в Мюнхені, представник Української головної визвольної ради. 1945-1948 - головний суддя ОУН (б) за кордоном. З 1948 року разом з Миколою Лебедем, Іваном Бутковським і Мирославом Прокопом став одним з керівників організації, що виділилася з ОУН (б), так званої «Закордонної ОУН» або ОУН (з), а з 1956 року очолював її з Зіновієм Матлою. 

У 1949 захистив кандидатську дисертацію на тему «Держава і нація». З 1954 професор державного права Українського вільного університету м Мюнхен. З 1955 - головний редактор суспільно-політичного журналу «Український самостійник». Автор численних робіт з теорії і історії української нації, зокрема «Теорія нації», «Держава і нація», «Формування української нації», «Світло і тіні ОУН», «Походження українців, росіян і білорусів у світлі сучасних радянських теорій». «Викладені Ребетом ідеї й зараз, через 50 років, - пише Ігор Сюндюков («День»), - майже ні в чому не застаріли і цілком заслуговують на належну увагу нашої громадськості. Завдання, котре ставив перед собою автор в усіх цих роботах, водночас і просте, і неймовірно складне: з’ясувати, що таке нація взагалі (як феномен), а далі — що таке українська нація, яким є історичний процес її утворення та розвитку, якими є її перспективи».

«Яким же бачив дослідник майбутню незалежну українську державу (а в тому, що вона постане, Ребет не мав ніколи жодних сумнівів!)? Насамперед як державу демократичну; саме тому ним було однозначно відкинуто гасло «Україна для українців» (про це, до речі, вельми критично відгукнулись представники Степана Бандери). Бо, вважав Ребет, «український народ, будучи у Східній Європі народом із найстаршою хліборобською культурою, має дані бути також речником передових думок людства на тих просторах. Україна може й повинна стати зразком політичної культури для всього оточення і на місце тиранії, яку сторіччями на Сході репрезентувала російська — біла і червона — імперія, показати зразок модерної демократичної держави, де свобода і гідність людини не є пустим звуком, - продовжує свої думки про борця за незалежність України Ігор Сюндюков. - Очевидно, такі ідеї радянські «органи» розцінили як занадто небезпечні в перспективі для «Союза нерушимого». Саме тому був відданий наказ вбити Ребета (конкретні факти, не виключено, ще ховаються в архівах). Але знищили лише визначного політика й вченого (до речі, доктора права), аж ніяк не його ідеї. Зараз ми є свідками національного демократичного відродження, яке було б неможливим без таких людей, як Лев Ребет».

Лев Ребет був убитий 12 жовтня 1957 агентом КДБ Богданом Сташинським, так само, як згодом С. Бандера (15 жовтня 1959). За ходом операції особисто стежив Микита Хрущов. За вбивство Ребета КДБ нагородило агента Сташинського фотоапаратом "Контакс", за Бандеру - орденом Червоного Прапора. Обидва замахи відбулися в Мюнхені за однаковим сценарієм, із застосуванням однаковою зброї, розробленої в спецлабораторії КДБ. Від одного фатального під'їзду до іншого - хвилин 25 ходьби. Українська емігрантська преса повідомила про смерть Льва Ребета «від серцевого нападу», те, що він був убитий спеціальним отрутою, стало відомо пізніше.

Про вбивство Сташинський розповідав так: «Я чекав перед будинком. Після 10-ої години я його побачив, як він йшов від зупинки трамваю, я повернувся й пішов у напрямку будинку. Я піднявся на одні сходи в гору, до першого поверху. Я відбезпечив зброю — почекав у коридорі на першому поверсі і за якийсь час почув, що вхідні двері відчинились. Я вийшов з малого коридору і пішов сходами, із лівої сторони вниз Ребетові на зустріч. Ребет тримався правого боку сходів. Проходячи повз нього, я враз підняв руку і натиснув на спусковий гачок пістоля, вистрілив із зброї у його напрямку і тоді пішов далі. Я помітив, що Ребет похитнувся вперед» (Assasin Disarmed By Love, by John L. Steele, Life, September 7, 1962). Лев Ребет був похований на цвинтарі «Вальдфрідгоф» (нім. Waldfriedhof) у Мюнхені. 30 жовтня 2010 року в Храмі Святої Трійці УГКЦ відбулася свята літургія і чин похорону, після чого тлінні останки його і його вдови Дарії Ребет (1913-1992) перепоховані у Львові на Личаківському цвинтарі.

2015-03-03 10:06:07
   


  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар