Комунізм: час одужувати - Україна Incognita
Україна Incognita » NB! » Комунізм: час одужувати

Комунізм: час одужувати

Чи є в суспільстві підстави для зміни вікової структури електорату КПУ?
Олександр ПАЛІЙ, політолог, історик, кандидат політичних наук

Навряд чи своїм змістом газета «Комуніст» (друкований орган Компартії) може когось чимось здивувати. Окрім інтерв’ю молоді — членів цієї партії, які з’являються там час від часу. По суті, ця молодь — ровесники незалежної України, освічені люди, які говорять про необхідність відновлення СРСР, побудову комунізму, про «найкращого політика Сталіна» тощо. Що примушує молоде покоління повертатися до гріхів покоління попереднього? Про це розмірковує наш автор Олександр ПАЛІЙ.

Комуністична партія Петра Симоненка наполегливо намагається «омолодити» своє сприйняття в суспільстві. На минулих парламентських виборах комуністичні ролики закликали молодь голосувати за КПУ, бо це, мовляв, «круто». Нині партійні ЗМІ максимум уваги приділяють будь-якій події, до якої причетні люди віком ближче до 20, ніж до 80 років.

Причина такої уваги очевидна. За даними соціологів, близько дві третини виборців КПУ становлять люди понад 60 років.

Приміром, за даними дослідження «Харків’яни і політика», у жовтні 2011 року люди, яким понад 60 років, становили серед виборців КПУ в Харкові 70%.

Тим часом партія, яка не мобілізує до своїх лав молодих конкурентоздатних кадрів, приречена. Зрозуміло, що цей шлях веде КПУ не до «світової революції», а до зникнення. Поки що партія паразитує на старечій схильності до ностальгії, на тому, що багато хто із старшого покоління краще пам’ятає свою молодість, ніж те, чим сьогодні обідали. Але так вічно тривати не може.

Така вікова структура симпатій невідворотно призводить до того, що КПУ одного прекрасного ранку не «перестрибне» виборчий бар’єр. А її звиклим до буржуазних принад функціонерам залишиться розповідати за грою в гольф у тяжко зароблених маєтках про свої успіхи в боротьбі з олігархами та світову революцію.

Чи є в суспільстві підстави для зміни вікової структури електорату КПУ? Схоже, що з цим будуть складності.

Адже, по-перше, залізобетонний совковий комунізм брежнєвського зразка, який сповідує нинішня КПУ, може бути цікавим хіба для «ветеранів їдалень» обкомів партії чи комсомолу.

Радянський совок — непрестижний «відстій» для молоді. Це країна-лузер на рівні з Північною Кореєю.

Наприклад, Фінляндія, якій удалося відбитися від більшовицьких обіймів 1918-го і 1939 — 1940 рр., нині є однією з найрозвиненіших країн Європи. СРСР стояв натовпами в чергах, щоб купити результат її нереволюційної роботи. Це приниження радянської людини перед імпортом, закарбоване в пам’яті навіть багатьох молодих, було свідченням абсолютної неконструктивності й нездатності СРСР до будь-якої продуктивної праці немілітарного характеру.

Варто нинішній молоді показати декілька фотокарток «совкових» часів — і все, комуністична пропаганда «в ауті». Такі фотоекскурси допоможуть зрозуміти, що «совок» — то «інша планета», і керували нею гірші за «орків».

Якось у дитинстві мій друг поцікавився, що таке «комунізм»? Я з наївною безпосередністю відповів, що за комунізму можна буде в магазинах брати все-все, що схочеш, за потребою. Мій товариш, на мить замислившись, уявив собі картину і з доскональним знанням тодішньої радянської реальності видав: «Оце буде мордобій!»

Рух а-ля Че Гевара, що міг би мобілізувати певний щирий молодіжний пафос під ліві ідеї, нині своєю протестною естетикою значно ближчий до правих націоналістичних молодіжних груп, ніж до нинішньої понурої КПУ.

Варто згадати, що Че Геварі за його антисистемність і в СРСР не особливо симпатизували. Мовляв, протестувати проти імперіалізму можна лише за рознарядкою обкому і під суворим контролем партійних організацій. Для нинішньої молоді це надзвичайно нудно. Та й для колишньої теж.

Крім того, нинішня КПУ викликає стійкий ідейний дисонанс.

Ще вчора комуністи — войовничі безбожники, що підтримували знищення храмів, страти священиків, а сьогодні, не моргнувши оком, перекинулися в прихильників «канонічного православ’я».

Ще вчора приватна власність була для них утіленням соціального зла і смертельним гріхом, а сьогодні вони самі з жадібністю хапають все, що погано лежить. Тим часом з України нинішні чільні комуністи їдять так, як в СРСР не їли навіть генсеки.

Наприклад, лідер КПУ Петро Симоненко заявив, що його партія — єдина опозиційна сила до олігархічного режиму (при тому, що комуністам належить ціла низка посад у цьому режимі — в уряді та держкомітетах, зокрема з Держмитслужбою).

Із другого боку, чимало молоді не знають сталінізму та радянської убогості, а дізнаються про них із лубкових російських фільмів. Це цілком може допомогти КПУ.

Адже, як писав колись Джордж Оруелл про подібні обставини, «англійські інтелектуали можуть проковтнути тоталітаризм із тієї простої причини, що у своєму житті вони не знали нічого, крім лібералізму».

З другого боку, нинішня молодь, тим більше політично активна, у принципі не має обмежень у доступі до інформаційних джерел щодо справжньої історії.

Тому кожен має можливість дізнатися достатньо про канібальський режим, запроваджений в СРСР комуністами.

У країні, де до 90% населення мало предків, що певним чином постраждали від радянських репресій, у КПУ — очікувано маргінальне майбутнє.

Більшовики прийшли до влади, бо пообіцяли мир і землю. Замість миру, започаткували терористичну війну із власним народом на кілька десятиліть, а землю вирвали з рук разом із колосками. Про обіцяний комунізм до 1980 року годі й згадувати.

Кожна нова доза правди про комуністичні злочини невідворотно відбиратиме у КПУ виборців. Цих злочинів безліч у Вінниці, Одесі, на Донбасі — практично в кожному населеному пункті, це особисті драми мільйонів людей і родин. Під час Жовтневої революції масові вбивства стали нормою. Злочинність і безпритульники тривали десятиліттями, країни була буквально затоплена в крові.

У 1930-х роках «рідна» радянська влада захоплювала дітей селян у заручники, вимагаючи за їхнє життя виконання планів хлібозаготівель. Таких живих історій і таких сіл — тисячі в Україні. І це не кажучи про голодомори.

Проте в комуністів ще є один шанс. Він пов’язаний з тим, що в Україні, за даними соціологів, є від 7 до 10% населення, що послідовно не сприймають Україну як свою Батьківщину. Тут і базується електоральна надія нинішньої КПУ і її нинішня стратегія «нішової» антиукраїнської партії. Нині КПУ підтримує всі антиукраїнські ідеї, починаючи від федералізації й закінчуючи втратою суверенних повноважень країни в міждержавних об’єднаннях. Цей «основний інстинкт» — шкодити Україні — схоже, помре разом із цією партією. Хоча інші комуністичні рефлекси, пов’язані із соціальною боротьбою, відмерли вже давно.

День більшовицького перевороту — 7 листопада — це день, коли гнила імперія взяла собі нову, червону маску. Вона перемаскувалася і змогла протягнути ще цілих 70 років. Як свого часу писав той же Джордж Оруелл, «у Європі комунізм виник, щоб знищити капіталізм, однак уже за кілька років виродився у зброю російської зовнішньої політики».

Політика керівництва СРСР щодо України полягала в цілеспрямованих діях на знищення України як етнополітичної цілісності та українського народу як носія національної самосвідомості з метою навічного закріплення території України під владою Москви. Імперія не могла змиритися з утратою такої великої і стратегічно розташованої території, яку має Україна, та її матеріальних ресурсів. З цією метою український народ намагалися навічно позбавити права на свою країну, а в перспективі — знищити, попередньо використавши в інтересах імперії його енергію та людські ресурси. Українці, щоб бути успішними, а часто щоб просто вижити, були поставлені в такі умови, що мусили відмовлятися від своєї Батьківщини, культури, материнської мови й історії.

Протягом останніх десятиліть існування Радянського Союзу в Україні здійснювалася антинаціональна політика, основним завданням якої було поступове і планомірне знищення української мови й культури. Процес русифікації охопив усі без винятку сфери духовного життя українського суспільства. Процеси денаціоналізації були такими стрімкими, що лише здобувши незалежність, український народ дістав шанс зберегтися.

Нині комуністи стверджують, що сприяли виникненню України, утвердженню її кордонів. Але забувають додати, що Сталін подарував українське Підляшшя Польщі (загальною площею 20 тисяч кв. км, або пересічної області України), а Придністров’я — Молдові. Крім того, у визнанні України комуністичний рух ішов за українським народом, а не створював для українського народу якісь можливості. Лев Троцький сказав, що українські повстанці відтягнули на себе втричі більше радянських військ, ніж вся Антанта. Нам не дарували ці кордони. Ці кордони нам змушені були дати у відповідь на надзвичайно трагічну боротьбу кращих синів і доньок українського народу.

До більшовицької революції Україну за темпами приросту населення порівнювали з Китаєм. В Україні була колосальна народжуваність. І ніщо вже не могло зупинити руху України до зміцнення українського народу як основи своєї державності, крім геноциду.

Примітно, що практично всіх «українських» більшовиків, що допомагали Москві встановлювати контроль над Україною, було вбито в 1930-х роках, зокрема і Юрія Коцюбинського, Християна Раковського та безліч інших.

Як свого часу казав Юлій Цезар, «я люблю плоди зради, але не люблю зрадників». Проте це надто складно для нинішніх функціонерів КПУ, щоб бути для них уроком.

Нині єдина надія КПУ — на «провал» Партії регіонів. На те, що частина найбіднішого й найрозчарованішого «електорату» ПР, не готового голосувати за українські партії, прийде і продовжить ще на п’ять років буржуазне життя нинішнього керівництва КПУ.

Як писав британський прем’єр Вінстон Черчилль, «більшовизм — це не політика, а захворювання. Коли він, як і всіляка важка хвороба, нарешті відступає, люди ще довгий час не можуть прийти до тями. Мине немало часу, перш ніж їхні очі знову засвітяться розумом».

До речі, 5-відсотковий бар’єр, піднятий останніми змінами до закону про вибори, може виявитися корисною пігулкою.

Теги:
2012-02-07 12:26:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар