Коли квазіліберальність перетворюється на тотальну совковість - Україна Incognita
Україна Incognita » Полеміка » Коли квазіліберальність перетворюється на тотальну совковість

Коли квазіліберальність перетворюється на тотальну совковість

Погано засвоєні суспільством теми мають здатність повертатися. Так і сталося 30 вересня, в роковини трагедії Бабиного Яру, в студії «Шустер Live». Такі делікатні питання, як тема Голокосту, повинні бути обговорені й осмислені інакше, ніж це було запропоновано в передачі. Власне, це й було зауважено нашою газетою в кількох матеріалах-реакціях на згадану передачу, зокрема, й колумністом «Дня» Ігорем Лосєвим у статті «Агресивна нетактовність». Ми засумнівалися в тому, чи достатньо обізнаний Савік Шустер у дуже чутливій проблемі, про яку він взявся говорити: українці, євреї, Бабин Яр — провина, каяття і прощення. Разом з тим, у нас виникло відчуття незручності й за колег із сайта ZAXID.NET, які кількома тижнями пізніше розмістили статтю історика Андрія Портнова «Про моральні та політичні смисли вибачення за історичні провини», де автор, використавши давно відому технологію пересмикування фактів, звинуватив газету «День» та Ігоря Лосєва у... «ксенофобії». Як зазначив наш автор, історик Кирило Галушко, «слово «ксенофобія», зізнаємося, звучить гидко, і застосування його вимагає певної відповідальності». Здається, саме її не вистачило колегам із ZAXID.NET та їх автору. Якби мова йшла про пошук істини нашими колегами та про професійну дискусію, то, очевидно, була б обрана інша лексика й інша тональність. Використавши слово «ксенофобія» на адресу «Дня», ці люди про нас нічого не сказали — натомість дуже багато повідомили про себе. І, оскільки в даному випадку про професійність і бажання дійти згоди не йдеться, можна було б проігнорувати цей випадок. Якби він не стосувався принципового для суспільства питання і, зрештою, репутації країни. Ми змушені ще раз повернутися до цієї теми.

Не треба робити собі оргазм із самотності
Дискусія між істориком Андрієм Портновим та декількома авторами (чи симпатиками) «Дня» щодо того, за що кому треба просити пробачення, і що, власне, є «ксенофобією», має продовження – від А. Портнова. Але, попри всю розлогу аргументацію та жорсткі або делікатні констатації сторін, я не впевнений у тому, що надалі цей процес творчого діалогу триватиме. Як зазвичай це буває, кожен залишається «при своєму», і декларація позиції опонентом лише підсилює відчуття власної правоти. У цьому разі я можу відповідати лише за себе, а не за «День», Ігоря Лосєва, Сергія Грабовського, Леоніда Кравчука чи Юрія Щербака...
Промоутер колективної провини. Алгебра заложництва
На жаль, мої статті не завжди викликають адекватну реакцію, і в тому немає нічого дивного, адже скільки людей, стільки й думок. А думки можуть бути самими екзотичними і дуже далекими від суті сказаного тим, кого критикують. Ось і якийсь мало мені відомий Андрій Портнов вибухнув викривальним памфлетом під назвою «О моральных и политических смыслах извинения за исторические провинности». Це реакція на мою публікацію в «Дні» з приводу звинувачень С. Шустера на адресу українського народу, який нібито був учасником Холокосту. На сайті ZAXID.NET пан Портнов із Шустером цілком солідаризувалися. Виявляється, українці, на його думку, це злочинці, які проводили нацистську політику «остаточного рішення» єврейського питання.
«Ми, українське суспільство, повинні навчитися тримати в голові історичні факти»
Ми одними з перших в Європі — я не перебільшую — як країна, яка стала на шлях незалежності, прийняли дуже багато законів, що засвідчили гуманітарну місію України. 1991 року, в річницю подій у Бабиному Яру, я як голова Верховної Ради УРСР відвідав пам’ятні заходи, де зібралося дуже багато людей (був, до речі, посол Ізраїлю; з Москви приїхав секретар ЦК КПРС Олександр Яковлєв). Треба сказати, що Радянський Союз (а тоді, хоч Україна й прийняла Декларацію про Незалежність, але формально СРСР ще існував) надав цій події неабиякого значення, й Москва підтримала мої пропозиції щодо вибачення за дії тих українців, які були причетні до нищення євреїв як нації.
«Вибачення Кравчука в Кнесеті схвалила ізраїльська громадськість»
Перший президент України Л. Кравчук тричі офіційно висловлював від імені українського народу жаль за злочини, скоєні українцями супроти євреїв: під час жалобної церемонії 1991 року в Бабиному Яру; в Брюсселі — під час світового єврейського конгресу та в Ізраїлі 1993 року на засіданні кнесету під час офіційного візиту Л. Кравчука в Ізраїль. Як посол України в Ізраїлі на той час, я брав участь у підготовці виступу президента України й у всіх офіційних зустрічах Леоніда Макаровича і добре пам’ятаю цей епізод, до речі, дуже схвально зустрінутий ізраїльськими державними діячами та громадськістю.
«Злочинна співучасть у Голокості на українській території - це справа радянських громадян»
Мене особисто найбільше вражає лексика і стилістика мовленнєвого розмислу "політкоректного" історика Андрія Портнова. Автор статті спершу безапеляційно стверджує, що Ігор Лосєв, мовляв, "побудував свою репліку довкола «інтонації» (а фактично – етнічності) ведучого" (така відверта підміна понять дуже нагадує популярне у 1930-х роках "знаходження" пильними піонерами замаскованих свастик у візерунках на скатертинах та в оздобленні щойно побудованих споруд). Далі Портнов закидає Лосєву "повне незнання (і небажання знати) європейського контексту дискурсу про Голокост" та "самовпевнені промовляння", "стилістичне мракобісся" (зразу спадає на думку ждановське "сумбур замість музики"), яке "перетворює на карикатуру спроби критичних висловлювань" – і так далі, і таке інше.
Коли у високому моралізаторстві закінчується звичайна коректність?
До міркувань з приводу адекватності чи коректності надмірного історичного моралізаторства (я і звичайне не дуже шаную, бо віддає лицемірством) мене змусила звернутися реакція відомого історика Андрія Портнова на публікацію у «Дні» Ігоря Лосєва «Агресивна нетактовність» (7 жовтня). Ця реакція була оприлюднена на порталі «zahid.net» під назвою «Про моральні та політичні смисли вибачення за історичні провини». Мене заінтригували винесені на початок тези автора: «Що об’єднує газету «День» і газету «2000»? Щодо якої проблеми вони можуть дійти згоди? З’ясувалося: щодо питання вибачення українців за співучасть у реалізації нацистської політики винищення євреїв». Тема вибачень за «історичні провини» мене завжди цікавила, я й сам у своїй книжці «Український націоналізм: лікнеп для росіян» неодноразово стверджував, що невизнання злочинів минулого є проявом безвідповідального колективного інфантилізму. В цьому сенсі я вважав себе загалом однодумцем Андрія Портнова, який висловлював свої думки, зокрема, й на сайті російського «Меморіалу» «Уроки истории: ХХ век» - саме з тамтешньої статті і походить більший обсяг його висновків в згаданій українській публікації.

Статті до теми:

Чи перепрошувати нам за Бабин Яр?

Про що зобов’язаний знати ведучий ток-шоу на українському ТБ, або Дещо про «нерозуміння норм європейської етики» та нагнітання українофобії

Агресивна нетактовність

2011-11-17 21:21:00

   
  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар