Кирило ГАЛУШКО, історик, етносоціолог, кандидат історичних наук, доцент - Україна Incognita
Україна Incognita » Полеміка » Коли квазіліберальність перетворюється на тотальну совковість » Кирило ГАЛУШКО, історик, етносоціолог, кандидат історичних наук, доцент

Кирило ГАЛУШКО, історик, етносоціолог, кандидат історичних наук, доцент

Не треба робити собі оргазм із самотності
Кирило Галушко

Дискусія між істориком Андрієм Портновим та декількома авторами (чи симпатиками) «Дня» щодо того, за що кому треба просити пробачення, і що, власне, є «ксенофобією», має продовження – від А. Портнова. Але, попри всю розлогу аргументацію та жорсткі або делікатні констатації сторін, я не впевнений у тому, що надалі цей процес творчого діалогу триватиме. Як зазвичай це буває, кожен залишається «при своєму», і декларація позиції опонентом лише підсилює відчуття власної правоти. У цьому разі я можу відповідати лише за себе, а не за «День», Ігоря Лосєва, Сергія Грабовського, Леоніда Кравчука чи Юрія Щербака. Гадаю, у будь-якому разі Андрій Портнов не може тепер відчувати себе «волаючим у пустелі», адже реакція відбулася, і «калібр» учасників дискусії став вельми поважним. Мені як не політику, не другу Ігоря Лосєва (ми просто незнайомі) або інакше «ангажованому» персонажу etc це найпростіше.

Шляхетні (цілком щиро це пишу) міркування Андрія Портнова про те, що «мене не лякає інтелектуальна самотність, яка, дещо перефразувавши Реймона Арона, є звичайною долею інтелігента», у мене весь час викликають сумні спогади про столітньої давності кризу російської інтелігенції та її лиху подальшу долю. Здається, що «криза» є звичайним станом вітчизняної інтелігенції. Згадується персонаж Ільфа і Петрова Васисуалій Лоханкін (як певний архетип, а не натяк на колегу Портнова), в якого синдром самотності у своїй шляхетності став зручним шляхом ігнорування актуальних суспільних колізій. Хоча не можна сказати, що він їх не помічав. Він помічав і висловлювався про «сєрмяжну правду». З певним помітним фаталізмом.

«Ігнорування» я пишу не в розумінні ігнорування як такого, а в сенсі ускладненої інтерпретації і подання усього, що робить таке подання просто непотрібним. Через що месиджі інтелігенції просто перестають бути зрозумілими тому суспільству, до якого апелює наша дорогенька інтелігенція. Гідно і яскраво відповідаючи на усі закиди своїх опонентів, А. Портнов застосовує і висловлює цілу купу асоціацій, алюзій, метафор, гіпербол, посилань на цитати визначних та вузько відомих діячів і те, що мене особливо дратує, – слова «інтерналізація» та «екстерналізація». Плюс «статичність історичного досвіду». Дратуюся як людина, яка якимось боком потім (десь на пенсії) почне претендувати на «інтелектуальну самотність», але не зараз, поки я взагалі на щось спроможний. Тому «дратує» не через те, що я ідіот чи невіглас, чи не знаю значення вказаних А. Портновим слів. Підробіток щодо визначення понять для різних енциклопедій (від історії до соціології) у мене, на жаль, хронічний.

Як можна ефективно виконувати таку «шляхетну місію» з історичної пам’яті, яка є в Андрія Портнова, коли колега просто свідомо прирікає себе на те, що його геть ніхто не зрозуміє? І він навіки буде самотнім (мабуть інтелігенція має тішитися своєю самотністю). Це, на жаль, хронічна ситуація з нашими інтелектуалами, які могли б чимало, але вони ув‘язнюють себе в ту кляту «вежу». Ота одвічна штука, як з Андруховичем, якому не подобається наявність Донбасу в Україні. А мені це нагадує враження інтелігента часів горбачовського «закону», який просинається зранку у витверезнику, йому хочеться, щоб це був просто поганий сон. Але, люди, «совість нації» - це не сон! Це – реальність!

Я б просто порадив колезі Портнову в боротьбі за історичну пам’ять колись уявити собі свою адресну аудиторію, а не проливати виплекане совістю сім’я на землю, як один біблійний персонаж. Місія інтелектуалів передбачає саму можливість впливу на суспільство. Хоч якусь ефективність. Якусь імовірність факту комунікації. Самого «факту месиджу», як би не кортіло того колись Маршалу Маклюєну, за наших обставин недостатньо. Якщо хочеться змінити історичну пам’ять українців – чи бува її «інтерналізувати», чи додати їй «динаміки» - пишіть мовою, яку зрозуміють ті нещасні українці. А якщо не зрозуміють – не треба робити собі оргазм із самотності. Це – неефективно. Робіть щось корисне людям.

Резюме. Геть уся і до кінця моя критика впиралася у стару викладацьку звичку, напрацьовану за 15 років волання з кафедри: якщо використовуєш поняття,  - знай його визначення. Я хотів минулого разу запитати: який зміст вкладає вельмишановний колега Андрій Портнов у слово «ксенофобія» і чи впевнений він, що використовує його адекватно щодо інших співгромадян? ОТ І ВСЕ. Але інтелігенція вміє відповідати на твоє питання шістьома абзацами, але при тому не давши відповіді. Мабуть, я із цим запитанням залишуся самотнім інтелігентом. Бо діалог – річ, яка інтелігенції не вдається.

2011-11-30 16:12:00

   
  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар