Катування України: приховані механізми та наслідки - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Катування України: приховані механізми та наслідки

Катування України: приховані механізми та наслідки

Російсько-американський соціолог Пітирим Сорокін — про вплив голоду на свідомість людини й нації
Ігор СЮНДЮКОВ, «День»

Український апокаліпсис — Голодомор 1932—1933 років — є винятковим, унікальним явищем за своїм трагізмом в історії ХХ століття, в історії нашого народу загалом. Уперше влада, абсолютно тоталітарна й позбавлена будь-яких етичних табу у світоглядних підходах і, головне, у своїй політичній практиці, у таких небачених у світі масштабах застосувала терор голодом як жахливу, смертоносну зброю для упокорення волелюбного колись народу. Українського народу. Наслідком цього стала величезна, досі не цілком загоєна рана в нашому соціальному організмі — постгеноцидне суспільство, досліджене Джеймсом Мейсом.

Але унікальність Голодомору в Україні  не тільки не виключає, а навпаки, передбачає залучення істориками, соціологами, філософами, іншими науковцями-гуманітаріями, котрі вивчають цю національну й загальнолюдську катастрофу, тих наукових праць, які хоч і були створені хронологічно раніше, ніж стався геноцид 1932—1933 років, проте певною мірою сприяють глибшому розумінню того, як Великий голод таких масштабів впливає на духовний світ, на свідомість окремої особистості та нації в цілому. Тема, про яку йдеться, неймовірно важка (насамперед в етичному та емоційному сенсі) для кожної людини, зокрема й науковця (хай би як щиро він не прагнув бути «об’єктивним»). Тому такі наукові розвідки досі є поодинокими, по суті, їх можна перелічити на пальцях (інша справа — усні свідчення очевидців катастрофи, з якими працював Джеймс Мейс; їхня вага величезна!).

Серед таких  рідкісних розвідок виділяється  книжка всесвітньо відомого російського, згодом — американського соціолога, професора Гарвардського університету Пітирима Сорокіна (1889—1968; був висланий Леніним в Європу 1922 року на відомому «філософському пароплаві» за «контрреволюційні погляди»; на Заході видав свої найвідоміші праці — «Соціальна та культурна динаміка» і «Соціологія революції», знамениті у світі й донині не вивчені в Україні). Ідеться про його «Голод як фактор. Вплив голоду на поведінку людей, соціальну організацію та суспільне життя» — працю, яка була написана й побачила світ 1922 року в Петрограді. Тоді ж більшовики заборонили її і знищили як «наклепницьку», і лише через декілька десятиліть автор в основному відновив її за рукописом (завершила цю працю вдова П. Сорокіна уже в 1970-х роках; у Росії книжку «Голод як фактор» випустило видавництво Academia 2003-го).

Перш ніж  пропонувати читачеві основні тези праці Пітирима Сорокіна, необхідно  зробити такі суттєві застереження. По-перше, головні положення цієї книжки аж ніяк не можуть бути механічно застосовані до Голодомору 1932—1933 років — хоча б тому, що написано її, повторю, 1922-го (!) передовсім на матеріалі російського голоду 1921 року (Україна, як відомо, зазнала тоді цього жахіття не меншою мірою). По-друге, водночас і сильна сторона, і, можливо, вада роботи П. Сорокіна — це прагнення теоретично узагальнювати, навіть схематизувати (як наслідок — не завжди приділено увагу конкретиці, специфіці та деталям). По-третє, особливо підкреслимо: об’єкт дослідження — це ті, хто вижив (фізично...), загиблі — мовчать...

І все ж  таки, незважаючи на ці застереження, попри  те, що геноцид 1932—1933-х років порівняти  в історії повною мірою ні з  чим не можна (навіть із Великим голодом 1921-го), усі катастрофи такого масштабу мають між собою дещо спільне. Тому із книжкою «Голод як фактор» варто ознайомитися.

Для нашого читача — і для розуміння подальшого перебігу української історії —  важливо насамперед звернути увагу  на таку думку Пітирима Сорокіна. Соціолог зазначає, що таке страшне лихо, як голод (а надто організований навмисно і штучно!), «придушує глибинний загальнолюдський «рефлекс свободи», який нерідко вступає в конфлікт із рефлексами голоду і доволі часто перемагається ними. Голодний за кусень хліба або за харчі погоджується підкоритися багатьом вимогам, погоджується щось робити, а чогось — не робити, на що без цього детермінатора (голоду. — І.С.) він ніколи не погодився б. У наші роки ми спостерігали дуже багато випадків придушення «рефлексів свободи» у маси осіб (спеців, селян, робітників, інтелігентів тощо), які за продуктовий «пайок» відмовлялися від притаманних їм форм поведінки та способу думання, надягали на себе маску покірливості перед різними капралами й терпіли, нерідко скрегочучи зубами, багато такого, чого без цього «пайкового тиску» не терпіли б. Схожих фактів так багато, що не варто наводити їх. Це явище є ґрунтом, на котрому в епохи голоду відбувається закріпачення голодних ситими; воно було і є однією з причин виникнення рабства, колонату, кріпацтва та інших форм примусової залежності людини від людини, групи від групи». І висновок, який робить Сорокін, такий: «У маси людей голод придушив більшу частину морально-правових рефлексів і перетворив їх у цьому сенсі на правових і моральних «нігілістів».

Але це ще не все. Сорокін іде далі. «У людини є низка складних рефлексів, зазначає він, які належать безпосередньо  до неї самої й називаються  почуттям власної гідності, правом первородства, честю і совістю, гордістю, самолюбством. Цими термінами позначаються певні переживання та особливі форми поведінки. Багато людей, будучи ситими, поводяться з гідністю, бережуть свою самоповагу, не торгують своєю честю тощо (тут, можливо, п. Сорокін занадто узагальнює: совістю торгують люди різного соціального стану — і «ситі», і «голодні». — І.С.). Часто голод депресує і ці рефлекси. Під його впливом «випаровуються» і честь, і совість, і гідність, тобто акти поведінки, які відповідають цим поняттям, перестають здійснюватися і нерідко замінюються на протилежні. Символом такої поведінки є Ісав (відомий біблійний персонаж. — І.С.), який під впливом голоду за ситну юшку продав своєму хитрому братові-спекулянтові Іакову «право первородства» й багато інших своїх прав (подумаймо: чи не є це образом «постгеноцидного суспільства»? — І.С.). Скільки людей під тиском голоду втрачали свою гідність і били чолом перед тими, кого раніше зневажали; йшли на остогидлу службу; робили те, що самим здавалося мерзотою; плазували перед тими, кого називали хамами. Багато хто з теперішніх спеців, інтелігентів, робітників, які десятки разів після чергового видання «пайка» зрікалися своїх «невід’ємних» прав, — хто вони всі, як не ті ж самі ісави, що продали й продають право первородства». (І далі Сорокін робить характерне зауваження: «Хай не вважатимуть ці слова засудженням! Я нікого не вихваляю й не засуджую. Я тільки досліджую причинно-наслідковий зв’язок явищ».)

Декількома  сторінками нижче соціолог подає  таке спостереження: «Є три способи, через які голод досягає послаблення та знищення ворожих йому переконань, породжує сприятливі його вгамуванню вчинки та зміцнює потрібні: 1) спритні «дипломатичні» підступи і мотивації розуму; 2) нечутливість нерефлективної свідомості до суперечностей; 3) послаблення переконання в результаті «рикошетного» впливу тих актів, які суперечать цьому переконанню». Усі ці спостереження, за Сорокіним, лише підтверджують головну тезу філософа: «Коливання кривої кількості та якості харчування, зокрема голодування, якнайрадикальніше деформує всю поведінку людини».

Чому? Тому що, на думку автора, «тривале голодування, яке тягне за собою різку зміну  складу нервової системи, зокрема і  головного мозку, у свою чергу  руйнує весь механізм нашого душевного  життя, розбиває єдність, цілісність та узгодженість його складових частин. Це відбивається передовсім на послабленні єдності нашого «я». При сильному голодуванні в «я» з’являються тріщини, із нього виростають декілька різних «я», які часто починають боротися одне з одним. А при голодуванні, близькому до смерті, починається, як відомо, марення, повний розклад свідомості й особистості. Людина стає схожою на корабель, який утратив кермо й керманича».

Ще один аспект цієї проблеми, котрий не оминає увагою Пітирим Сорокін, — це поведінка  влади (у різні епохи), її дії під час голодних лих. Дослідник пише: «Масовим підтвердженням перемоги голоду над майновими та правовими рефлексами є той загальний факт, що саме право вимушене легально поступатися його силі: усвідомлюючи марність боротьби з тиском голоду, воно й не намагається боротися з ним, а саме відкриває йому шлях у певних межах. Я маю на увазі при цьому, з одного боку, кримінально-правовий інститут «крайньої необхідності», що існував майже в усі часи і в усіх народів, а з другого — безкарність або дуже слабку покараність крадіжок через голод, крадіжок, які було здійснено через непереборну потребу їсти. Вони були й залишаються мінімально караним злочином у законодавстві багатьох народів, починаючи з давнього Перу і Китаю й аж до наших днів, і навіть у відповідних ідеологіях самих юристів, філософів, моралістів тощо — скрізь «крадіжку у стані голоду», «через нужденність» або не покарано зовсім, або вона тягла за собою пом’якшення кари. Сказане відноситься і до інших майнових злочинів, а також до злочинів проти особи. Якщо виявлялося, що ці злочини були скоєні через голод або нужденність, тобто в ситуації «крайньої необхідності», то це сприяло пом’якшенню покарання, іноді вони навіть залишалися безкарними, а то й узагалі їх не визнавали протиправними діяннями. Це відступ від права перед голодом!»

А тепер, читачу, ознайомившись із цією довгою цитатою  Сорокіна, згадаймо про всі «людоїдські» репресивні заходи сталінського режиму в жорстоку пору Голодомору 1932—1933 років: «закон про три колоски», «чорні дошки», «загороджувальні загони» тощо. І тоді ми ще раз ясно побачимо істинну унікальність цього Великого голоду з геноцидними наслідками, його незрівнянність і незіставність із будь-якими іншими голодними катастрофами в історії.

* * *

Треба визнати, що певні положення роботи Пітирима Сорокіна, написаної, ще раз нагадаємо, за десять років до початку Голодомору в Україні, є дискусійними (хоча автор зумів сформулювати й певні важливі закономірності впливу голоду на свідомість). Але не дискусійною, а цілком неспростовною є така думка соціолога, яка має безпосередній стосунок до України наших днів: «Там, де всі стають шакалами й хижаками, не можна займатися продуктивною працею. Ті, хто нею займатиметься, усе одно нічого не отримають для себе: тисячі грабіжників будуть дерти з них сто шкур і не залишать їм навіть голодного пайка. Тому все економічне життя такого суспільства неминуче йде до цілковитого краху, який і станеться рано або пізно, а саме: коли буде розкрадене все й красти вже буде нічого». Це — до питання про суть і необхідність реформ в Україні.

Теги:
2012-11-23 10:19:32
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар