Iз іскри полум’я постало? - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Iз іскри полум’я постало?

Iз іскри полум’я постало?

Декабристи: велич і ілюзії
Сергій ГЕЙКО, голова Бериславської районної організації товариства «Просвіта» Херсонської області

«Хоча військові революції швидше досягають мети, але наслідки їх небезпечні: вони бувають не колискою, а гробом свободи, в ім’я якої здійснюються». 
З документів Товариства об’єднаних слов’ян

26 грудня за новим стилем минає 186-та річниця повстання декабристів, яке у СРСРівські часи чомусь згадували за старим стилем. I подія ця варта роздумів.

Полковник Мітьков, полковник Давидов, полковник Булатов, генерал Юшневський, правитель справ російсько-американської компанії Рилєєв, Щепін-Ростовський, обер-прокурор Сенату Краснокутський, полковник князь Трубецькой, барон Розен, суддя московського суду Пущін, князь Одоєвський, князь Оболенський, князь Вадбольський, полковник Брігген, генерал Фонвізін... 14 князів, 9 графів, 4 барони, 17 генералів, 68 полковників, понад 379 інших офіцерів. Їм було що втрачати!

Генерал князь Волконський був сином члена Державної ради — генерала та доньки фельдмаршала, зятем знаменитого генерала Раєвського, мав 10000 десятин землі у Таврійській губернії, хутір під Одесою та ще 1591 кріпака у двох інших губерніях. Генерал граф Орлов, племінник знаменитих фаворитів Катерини II, у 1814 р. прийняв капітуляцію Парижа, володів 1300 кріпаками та заводом. Князь Барятинський — ад’ютант колишнього головнокомандувача російською армією Вітгенштейна. Полковник Пестель — син сибірського генерал- губернатора, командир полку, герой Бородіна, за що нагороджений золотою зброєю. Брати-підполковники Муравйови-Апостоли — діти сенатора, спадкоємці 3478 кріпаків. Підполковник Лунін — ад’ютант намісника Польщі великого князя Костянтина, брата царя. Граф Коновніцин — син відомого героя війни з Наполеоном генерала Коновніцина...

Швидка кар’єра, блискучі перспективи, чудова освіта, виховання, родовитість, маєтки, розкоші, бали — що ще, здавалося б, треба молодим людям, найстаршому з яких — барону Штейнгелю — ледве перейшло за 40 років?!

КIНДРАТ РИЛЄЄВ, ОДИН IЗ ЛIДЕРIВ ДЕКАБРИСТСЬКОГО РУХУУсіх цих різних людей об’єднав грудень 1825-го. Тоді, 186 років тому, 26-го числа прозвучали каральні постріли на Сенатській площі у Петербурзі. Ще за три тижні під Києвом було придушено невдале повстання Чернігівського полку. Так у світову історію увійшло слово «декабристи». Вони, діти 1812 року, пройшовши Європу, зненавиділи кріпацтво, самодержавство, відсталість і безнадійну убогість Росії. «Заразившись» ідеями Заходу, конституцією і всезагальною рівністю, матеріалізмом і республіканством, свободою і братерством, декабристи мріяли одним махом перенести ці поняття на російський грунт. Фіналом стала трагічна поразка.

Усе це нам добре відомо зі шкільних підручників. Як відомі імена Катерини Трубецької, Марії Волконської, Поліни Гебль, Олександри Муравйової, Каміли Ле-Дантю — одинадцяти героїчних жінок, які услід за своїми чоловіками добровільно розділили їхні незгоди на сибірській каторзі. Набагато менше нам відомі деякі подробиці цих подій і діяльності пов’язаних з ними, безперечно, мужніх, сильних духом людей, які спонукають до несподіваних роздумів.

Візьмемо «Руську правду» Павла Пестеля, німця, до речі, за походженням, — найреволюційнішу, найрадикальнішу декабристську програму. 203 аркуші з обох боків списав на неї автор, так і не досягнувши бодай половини задуманого. Плутані, суперечливі думки, викладені у документі, повний обсяг якого 170 років старанно приховувався царськими та радянськими цензорами, однак, дають нам змогу зазирнути у духовний світ тодішнього безумовного лідера декабристів. За цілком справедливими обуреннями абсолютизмом, рабством, безправністю народу, побачимо модель майбутньої вимріяної Пестелем «демократичної» республіки. З подивом дізнаємося, що влада у разі успіху мала перейти до Тимчасового уряду, який на 10 років встановить революційну диктатуру(!), подібну якобинській, з тотальним контролем над кожним громадянином. Широкі права отримають поліція та жандармерія, число якої Пестель встановив у 113 тисяч чоловік (для порівняння скажемо, що через десять років після повстання «жандарм Європи», як його згодом прозвали, Микола I мав усього 3850 жандармів, а у 1916 р., у розпал світової війни, їх було 15 тисяч).

Жандармам саме й мала належати уся виконавча влада у державі. Для полегшення управління створювався штат «таємних вісників», які будуть постачати «різноманітні відомості», котрі «можуть бути отримані єдино шляхом таємних розшукувань. Таємне розшукування або шпигунство тому не лише дозволений і законний, але навіть найнадійніший засіб і майже, можна сказати, єдиний засіб... проти усього, що може загрожувати державній безпеці» (От і з’являються знайомі нотки, чи не так?). Не менш цікаві погляди героїчного полковника з національного питання. Якщо його слова, що «Малоросія навіки з Росією буде нерозривною і ніяка сила не відірве Малоросію від Росії», неодноразово цитувалися радянськими істориками, хоча й у певному контексті, то інші старанно замовчувалися. Поділивши усі народи на великі й такі, що не можуть користатися незалежністю, Пестель пропонував останнім: «краще й корисніше буде для них самих, коли вони з’єднаються духом і спільністю з великою державою і повністю зіллють свою народність з народністю пануючого народу, склавши з ним лише один народ і припиняючи марно мріяти про справу неможливу і нездійсненну».

Занадто радикальні і проімперські ідеї Павла Пестеля відсахнули від нього багатьох, здавалося б, однодумців. Кіндрат Рилєєв записав: «Я бачився з Пестелем один раз... Помітивши у ньому хитрого честолюбця, я вже більше не бажав з ним бачитися... Пестель людина небезпечна для Росії і для видів Товариства». Члени таємних організацій підозрювали у Пестеля нахили до бонапартизму, деспотизму, вбачали, що саме він прагне стати диктатором нової революційної Росії. Так і не домовившись про майбутнє Росії, змовники виставили наріжним каменем перемогу повстання. Перемогу за будь-яку ціну!

Карл Кольман. Повстання декабристів

Каховський вирішує питання легко: «Тут просто треба різати та й усе». Але треба підготувати грунт, отож Якубович пропонує: «Розбити кабаки, дозволити солдатам і черні грабунки». А якщо виступ спіткає невдача, Рилєєв виступає за спалення Петербурга, «щоб і пороху німецького не лишилося».

...Росія виявилася не готовою до революції. Як не була вона готовою до неї і через 100 років. Та і у 1825, і у 1917 роках Росія виявилася готовою до громадянської війни, до стрільби своїх по своїм. Обидва повстання декабристів було розгромлено. Нескінченні суперечки про наміри, можливості, терміни, методи боротьби, наступні можливі після перемоги дії, недовіра, підозра, інтриги серед лідерів руху, необізнаність більшості з будь-якими програмними документами, абстрактне уявлення щодо перспектив розвитку держави, наявна впевненість у своїй обраності для надання щастя народу (усе те саме повторилося у 1917 та наступних роках) завадили успіху. За короткий час у багатьох змовників настане відчай, розчарування, каяття у вчиненому. Хтось застрелиться, хтось намагатиметься утікти, хтось розіб’є голову об тюремну стіну. Це також добре знайоме нам з недавньої історії. Мабуть, недарма Ленін виводив початок революційного руху у Росії з декабристів.

Символічно кинуте під картечними залпами рядовим солдатом повсталого Чернігівського полку своєму командирові С.Муравйову-Апостолу:

— Обманщик!

Та й чи могло бути інакше? Адже усі головні положення і «Конституції Муравйова», і «Маніфесту Трубецького», і «Руської правди» були свого роду компіляцією уже реалізованих на Заході та США конституційних документів. Не даремно Олександр I, який чудово знав про змовницькі офіцерські гуртки, рекомендував Волконському займатися полком, а не управлінням імперією, у чому словами царя, «толку не мав». Учасники змови народного життя майже не знали. Згадується просто-таки смішний випадок. Коли один з майбутніх вождів декабризму Микита Муравйов у 1812 р. рушив добровольцем на війну з Наполеоном, у якомусь селі він розплатився за шмат хліба й кружку молока цілим золотим карбованцем. Селяни вирішили, що перед ними французький шпигун і затримали його, передавши начальству.

Марія Волконська сказала: «Хто жертвує життям за свої погляди, не може не заслуговувати поваги співвітчизників. Хто кладе голову свою на плаху за свої погляди, той істинно любить вітчизну».

Більшовики мали величні погляди. Мільйони поклали за них головою.

Уперше історія пройшла як трагедія, удруге — як фарс.

Благими намірами встелено шлях до пекла...

Думайте.

2005-12-17 10:28:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар