Історія Донеччини: грецький епізод - Україна Incognita
Україна Incognita » Маршрут №1 » Історія Донеччини: грецький епізод

Історія Донеччини: грецький епізод

Прагнучи зберегти пам'ять про предків, мешканці села Кам'янка розвивають місцевий музей, а деякі - навіть не перебудовують будинки
Катерина ЯКОВЛЕНКО, «День», Донецьк – Кам'янка – Донецьк, фото автора

Здавалося б, Кам'янка (Нова Карань), невелике село в Тельманівському районі Донецької області, не може похвалитися нічим. Населення нараховує трохи більше тисячі осіб, історія – менше 200 років. Але це лише на перший погляд. Ще є мультикультурна складова регіону, а саме грецька, і драматична історія боротьби з селянством, відтворення своєї релігії після багатьох років заборони і так далі.

Історія села починається з того, що 1865 року греки села Карань у Криму були змушені мігрувати на схід (матеріал про греків Приазов'я «Уламок Еллади»). «Раніше тут нічого не було – степ, на якому росла ковила і паслися дикі коні», - розповідає Надія Бондар. Її предки заселилися сюди одними з перших. Її батько – грек, а мати приїхала до села з Чернігівщини.

«Родина моєї мами не була заможною. У них була невелика ділянка землі і один кінь. Але це небагато. Тому вони «ходили в найми»: працювали ще на інших людей. Але навіть цей факт не перешкодив тому, що родину звинуватили тому, що вони куркулі, і відібрали у них все. Був страшний голод, вони виживали, як могли. Тоді мій двоюрідний дідусь запросив мою матір і її сестру сюди, в Приазов'я. Тут вона ходила по наймах, працювала і у греків, і у євреїв, на цегельному заводі. Бабуся з дідусем померли на Чернігівщині, я їх так і не бачила», - розповідає жінка.

«Мама, як і батько, була дуже працьовитою. За те, що вона якісно полола, її відправили взимку до Москви на екскурсію 1956 року. Тоді вперше вшанували сільських мешканців – раніше про них ніхто не думав. Голова колгоспу з дружиною дали мамі чоботи – у мами тоді навіть взуття не було. І вона в гумових чоботях поверх онуч у легкій ситцевій сукенці в горошок поїхала взимку до столиці», - пригадує Надія.

«Наше прізвище Бондарь (коли родина мого батька переїжджала з Криму сюди, їх прізвище переклали російською мовою), напевно, це пов'язано з тим, що і батьки батька, і він були вмілими в ремеслах і бортництві. Його сім'ю теж розкуркулили, а дідуся репресували», – продовжує жінка.

І мати, і батько Надії Костянтинівни жили тут, у Приазов'ї, тільки в різних селах. Познайомилися в будинку культури, коли мама приїхала працювати директором БК в інше село. «Тоді навіть не можна було переходити із села в село – такі суворі правила були. А коли парубок приходив до чужого села, щоб сказати, що йому подобається дівчина, то його зустрічали, як на допиті», – каже вона. Похід до іншого села – це один із забутих грецьких звичаїв. Колись цілою виставою було те, як парубок розповідав про себе, як хотів сподобатися іншому селу (а на його оглядини приходили всі односельці). Але дівчину таким чином не видавали заміж, головне рішення все одно належало їй.

Серед звичаїв, які залишилися в Кам'янці, – панаїр (синонім масового гуляння) і куреш (грецька боротьба), але і вони вже встигли трохи трансформуватися. Наприклад, зараз полегшилися правила в боротьбі куреш, і вона стала нагадувати грецько-римську боротьбу. Змагання можуть тривати до пізнього вечора. Панаїр як і раніше святкується багатьма родинами. На свято збираються всі двадцять національностей, які живуть в Кам'янці: греки, українці, росіяни, татари і так далі. Усе відбувається на території стадіону. На одному його кінці – боротьба, на іншому – розмови. На столі – мусака, сюрпа – традиційна грецька юшка, козиний сир, баранина, чебуреки (чир-чир).

Багато спогадів односельців про відносно нещодавнє минуле пов'язано з хрещенням. За радянських часів хрещення дітей було заборонене, тому це робили таємно вночі, щоб ніхто не міг доповісти «куди слід», при цьому своїх дітей хрестили навіть партійні. До хрещення пекли спеціальний хліб, який викладали хрестом. До речі, з таким хлібом був пов'язаний ще один обряд – катання. Навесні молоді люди випікали хліб і потім йшли на гору катати його: якщо хліб перекинеться – рік буде невдалим.

Незважаючи на те, що багато речей залишилися лише в пам'яті, греки дуже пишаються своєю ідентичністю. Три роки тому мешканці села почали збирати музей – зараз в ньому можна знайти все. Починаючи від керамічних плит і цегли, які робили греки, і закінчуючи особистими справами дітей зі школи-інтернату Харкова, яких привозили сюди на навчання. Але  найголовніше в музеї – те, з чого він починається. Початок експозиції – це обличчя предків, які заселилися в Кам'янці. Тут фото і греків, і українців. «Найцікавіше те, що всі фото були зроблені однією людиною. У Кам'янці раніше була сильна школа фотографії. І на звороті  кожного знімку можна побачити адресу фотосалону», – розповідає історик, автор музею Віктор Новицький.

Музей збирали всім селом – жителі хочуть пам'ятати про своє коріння. Хтось приносив фотографії, хтось документи, хтось скрині. Кімнату на вході відтворено такою, якою вона була у переселенців: стіл посередині столу, прядка, короб, скриня або комод (залежно від багатства сім'ї), етажерки з фотографіями, диван. До речі, тут і скатерть, яку було вишито 1950 року.

Таких будинків, які відтворені в музеї, вже залишилось небагато. В одному з таких живе сім'я Караджелі. Низька стеля, фотографії, рушники, ікони, невеликі столи і стільці – все це збереглося ще відтоді, як приїхали їхні предки. «Ми якось намагалися замінити стелю, витягли один цвях і зрозуміли, що варто залишити все як є», – розповідає господиня будинку Тетяна Караджелі, артистка ансамблю «Тайфа». Їхній будинок – живий експонат, який варто побачити.

У Кам'янці немає грандіозних будівель і визначних місць, але тут є люди, які збирають фольклор, пишуть пісні, шиють народні костюми, збирають старі листівки і марки, пишуть картини, ходять на розкопки…

Нещодавно до них у село вперше приїхала група туристів. Це була значна подія. Кам'янчани не чекали такої уваги до себе, до своєї багатонаціональної культури. Але після цього пошук «себе» став більш осмисленим і запитаним – мешканці починають піднімати архіви, перевертати фотографії і вдивлятися в те, що написано на зворотному боці.

Ігор Козловський, президент Центру релігієзнавчих досліджень і міжнародних духовних відносин, вважає: «Донецький регіон унікальний тим, що у його формуванні відіграли роль різні компоненти: економічні, політичні, географічні, релігійні. І неабияке місце в цьому процесі займає етнічний чинник. Так, більшість населення належить українській нації, але ми не можемо не враховувати того вкладу, який зробили представники й інших етносів: єврейського, татарського, грецького, польського, російського та інших. Саме це розмаїття етнічної і конфесійної картини нашого краю дає особливу барвистість, коли ми характеризуємо регіон або малюємо портрет мешканця цього регіону. З 1990-х років ХХ століття розпочалась активна робота багатьох національних громад, головним завданням яких стало відродження своєї національної культури. Почали проводитись національні свята, фестивалі, формуватися творчі колективи, встановлюватися зв'язки з корінною територією проживання тих чи інших етносів. Люди дедалі з більшою гордістю говорять, що вони татари, євреї, німці, вірмени, чеченці, табасарани... Але при цьому вони – патріоти України, не почуваються зайвими на цій землі. Таким чином культура регіону і в цілому країни збагачується нехай невеликими, але яскравими фарбами різних національних культур. У принципі, це було завжди особливістю регіону й України, бо ми завжди історично перебували на перетині Заходу і Сходу, лісу і степу, християнства й ісламу. І ми навчилися жити в цьому розмаїтті, толерантно ставитись одне до одного, вести конструктивний діалог, об'єднуватися творчою роботою, виступати проти спільного ворога, як це було під час Другої світової війни. У нас багато змішаних сімей, люди різних національностей і віросповідань дружать одне з одним і разом, спільно творять і примножують багатства Донецького краю.  Не всі етноси достатньо діяльні, але активність національних культурних громад зростає – це факт сьогодення і запорука для майбутнього». 

Теги:
2013-06-21 19:16:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар