Історична довідка про Федіра Вовка (Вовчука) - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Історична довідка про Федіра Вовка (Вовчука)

Історична довідка про Федіра Вовка (Вовчука)

Юрій ЧЕРНЯВСЬКИЙ

За свідченнями своїх рідних Вовк Федір Іванович народився 18.09.1903р. у селі Очеретове Семенівського району Полтавської області у бідній селянській сім’ї Вовка Івана Васильовича та Марії Захарівни. Молодшими від Федора були його брати Філіп, Василь, Андрій та сестра Євдокія.

Вовк Ф. І. у 1926р. закінчив Харківський університет і працював співробітником науково-дослідного інституту рослинництва в Харкові.(1) Потім працював головним зоотехніком радгоспу “Гігант”, директором школи на Харківщині.

Влітку 1936р. він переїхав з родиною у м. Нікополь. Його дружиною була Шкандель Єлізавета Максимівна 1902р. народження , за фахом педагог, та син Вадим 1926р. народження. (2)

Вовк Ф. І. був призначений директором новозбудованої СШ № 9, що була розташована між казармами військового містечка 123го Нікопольського стрілецького полку (нині вул.. Електрометалургів 46а) та Спасо-Преображенською церквою (вул.. Преображенська 1) .

Під його керівництвом був організований навчально виховний процес і позашкільної роботи на високому рівні.

Після нападу Німеччини на Радянський Союз учні старших класів на чолі з Вовком Ф.І. були направлені на кілька тижнів на польові роботи у колгосп Нікопольського району (3).

За кілька днів до 17 серпня 1941р. коли німецькі війська захопили Нікополь та село Чкалово , Вовк Ф. І. з родиною перебував в районі села Чкалово. (4).

У середині вересня 1941 року після відступу радянських військ від Дніпра , німецьке військове командування у Нікополі почало формувати міське і районне управління із числа місцевих жителів. Одночасно у місто прибули члени Південної похідної групи ОУН – Б Микола Климишин та Уляна Целевич.(5) Вони вже знали з розповідань вчителів які проживали в Західній Україні, а до війни відвідували Нікополь, що живе там директор школи свідомий українець Вовк Федір. Вони розшукали його і запропонували роботу у Нікопольській районній управі на посаді керівника сільгосп управи.

У жовтні 1941р. Вовк Ф.І. брав участь у створенні Нікопольського осередку “ПРСВІТА” ім Т. Шевченка та його діяльності до літа 1942р. поки вона не була заборонена німецьким гебітскомісаріатом. (6)

Вовк Ф.І. вступив до таємного осередку Організації Українських націоналістів що належав до напряму С.Бандери. Нікопольська окружна організація мала завдання проводити на Нікопольщині підпільно організаційну агітаційну діяльність за ідею Української Самостійної Соборної держави.

Вовк Ф.І. був Нікопольським районним (тереновим) провідником ОУН і підтримував зв’язок з Нікопольським окружним провідником ОУН “Тимішем” та крайовим провідником ОУН Південно-Східних Земель у Дніпропетровську Куком Василем (він же Леміш, полковник Коваль).

Маючи можливість відвідувати села та громадські господарства Нікопольського гебітскомісаріату Вовк Ф.І. під час організації посівних компаній та збору врожаю, Вовк Ф.І. залучив до таємної анти німецької організації десятки нікопольців. У складі районного осередку ОУН, який він очолював було до 40 чоловік. (7).

Вовк Ф.І. сприяв створенню восени 1941р. Нікопольської агрошколи, де вчилося до 300 юнаків, організував виробництво сільськогосподарської техніки для обробки землі у промисловій артілі, за допомогою спільників таємно приховував частину збіжжя для населення.

За свідченнями членів ОУН Вовк Ф.І. був заарештований гестапо за підозрою у саботажі, але був відпущений.(8) 

Під час проведення німецькою зондеркомандою винищення єврейського населення Нікополя восени 1941р. Вовк Ф.І. разом з своєю дружиною та вчителькою Мізіною М. П. врятували від розстрілу вчительку Сару Бакст , її матір та двоє синів. Їх переховували певний час у Нікополі, а потім організували перевезення у безпечне місце. У 1998р національний інститут “Яд Вашем” Ізраїлю присвоїв Вовку Ф.І. , Шкандель Є. М. , Мізіной М.П. звання “Праведників народів світу”.(9)

В жовтні 1943р в зв’язку з викриттям німецькою службою безпеки осередку ОУН у Нікополі Вовк Ф.І. з родиною та групою молодих членів ОУН виїхали під видом біженців у Західну Україну.(10)  

Під час перебування у Галичині Вовк Ф.І. підтримував зв’язки з керівництвом ОУН, командуванням УПА, Ініціативним Комітетом по створенню представництва українського народу. Він отримав псевдонім Вовчук Іван Федорович, яке мав до кінця життя.

Вовчук І.Ф. бере участь у організації і проведенні 11. 15 липня 1944р Першого Великого Збору Української Головної Визвольної Ради, який відбувся в карпатських лісах біля с. Сприня Самбірського повіту. Перший Великий Збір сформував і ухвалив основні законодавчі документи УГВР – “Устрій”, “Платформу” й “Універсал” УГВР, вибрав керівні органи УГВР : Кирило Осьмак – президент , Василь Мудрий – перший, д – р Іван Гриньох – другий, Іван Вовчук – третій віцепрезиденти, Роман Шухевич – голова генерального секретаріату, він же командувач УПА та інших. Великий Збір УГВР ухвалив присягу вояка УПА та інші документи ( II ) . УГВР мало своїм завданням керувати всією Національно – визвольною боротьбою українського народу, представлять верховний політичний центр всієї України та українців за її кордонами.

У серпні 1944р Вовчук І.Ф. переходить на територію Словаччини. Звідси, після Словацького національного повстання – на територію Німеччини, де проживав у важких матеріальних умовах. Взимку 1944 – 1945рр Вовчук І.Ф. перебував у таборі Карлсфельд біля Мюнхена. Виконуючи доручення ОУН працював редактором журналу “Визвольна політика”.

У лютому 1946р (ОУН під керівництвом С. Бандери) були створені закордонні частини ОУН, членом яких стає Вовчук І.Ф. Він був також кооптований в Провід ОУН Б. Вовчук залишається у 1946 – 1949 рр членом закордонного представництва УГВР.

За завданням Проводу ОУН Вовчук І.Ф. у 1949 – 1950 рр працює Головою Представництва українських емігрантів у Західній Німеччині, бере участь у роботі редколегії мюнхенського тижневика “Українська трибуна” (12)

Тут на чужині, він розшукав свого сина Вадима. У 1946р померла дружина Вовчука І.Ф. Шкандель Єлізавета Максимівна під ім’ям Марії Вовчук. У 1950р за завданням Проводу ОУН Вовчук І.Ф. переїздить до США. Він стає редактором газети “Національна трибуна” (1950 – 1952рр), а з 1953р очолив Організацію Оборони Чотирьох Свобід України як Голова її головної управи (13). При цьому він залишається членом проводу ОУН С. Бандери.

Вовчук І.Ф. також очолив видавництво “Вісник” та однойменний журнал, через який проводив інформаційну роботу серед українців діаспори та громадян іноземних держав про стан України і боротьбу націоналістів визвольного руху за її незалежність. Він був автором багатьох наукових та аналітичних статей в українській пресі і сприяв виданню багатьох творів ідеологів українського націоналізму.

14 травня 1979р. після важкої хвороби Вовчук І.Ф. помер і був похований через три дні у Пітсбургу (США) на українському цвинтарі Святої Триїці . На могилу Вовчука І.Ф. Голова ОУН Я.Стецько склав грудку землі з Канева , з могили Кобзаря України Т.Г. Шевченка.

У некрологу від імені Проводу ОУН під керівництвом Я.Стецька було зазначено:

“Незабутній Покійний був полум'яним патріотом, людиною глибокої думки, небуденним інтелектуалом, непересічним знавцем революційно-визвольних процесів в Україні й в ро-сійській імперії. Він був гордістю революційної ОУН. Його праці для підпільної України, як теж для інтелектуальної української еліти знаходили глибокий відгомін серед патріотичних кіл України. Його головна, ширшим колам невідома, творчість була скерована довгі роки, у плянах Проводу ОУН, на відтинок ідейно-політичного бою проти російського імперіялізму і комунізму в Україні й в цілій імперії. Своїми есеями і статтями він завдавав дошкульних ударів большевицькому окупантові, російським наїзникам.

Покійний — це була велика і многогранна індивідуальність. Непересічний націоналістичний суспільно-політичний діяч, незвичайно передбачливий ум, який інколи у своїх проєкціях, задумах і плянах випереджував своїх співпрацівників.

Покійний був високої якости пориваючим промовцем і вдумливим аналітиком світово-політичних-процесів і значен-ня місця в них України, як революційної проблеми світу.

Це був гордий націоналіст-революціонер, який ніколи не схилив прапора революційної ОУН. (18)

Деякі його праці:

1. “Було і є” “Большевизм і визвольна боротьба” 1957р.ст.317 Бібліотека українського підпільника. Збірник статей.

2. “Івана Дзюбу-“покаяли”. Газета “Свобода” 4.12.1973р.

3. “До становища в Україні і завдань української спільності у світі”. Нью-йорк 1974р.

Доповідь на Другому Конгресі СКВУ , Торонто 1 листопада 1973р.

4. “Наша дійсність” В-во “Православний Українець” 1978р.

5. “Ворог шаліє – зміцнім змаг” Журнал “Вісник” ч.11(133) листопад 1959р.

6. “Збагнім пророка” З слова в Елізабет . Сто років від дня смерті Т. Шевченка.

7. Промова над могилою С. Бандери від Голови ООЧСУ. Д. Чайковський

“Московські вбивці Бандери перед судом” Бескид, Дрогобич 1992р

8. “Місто відроджується” Газета “Промінь” 1941р.

9. Виступ на урочистому відкриті школи. Газета “Промінь” 10 грудшя 1941р. 

Публікації про нього:

1. Промови над могилою Івана Вовчука 17 травня 1979р. Пітсбург, США

Слово Голови проводу ОУН Ярослава Стецька 

Прощальне слово проф. Василя Омельченка

Леонід Полтава “Видатний член ОУН сл. п. проф. І. Вовчук

2.В. Юрченко Непроминальний вклад. Газета “Національна трибуна” Ч.22(322)

3.В.Гришко. “Карби часу”. Публіцистика т.1. Київ “Смолоскип” 1999р. 

16. Статті ВОВЧУКА І.Ф. у часописі “Визвольний шлях” 

16.1 “До проблеми деколективізації” 1969р №9

16.2 “Марення і дійсність(до становища в московсько більшовицькій імперії)” с.419-428 1971р №5

16.3 ”Герої” на замовлення(Дещо про з’їзд письменників України”, - с.963-971 1971р №9

16.4 “Московські самодури шаліють” с.155 1972р №2

16.5 “Наступальний курс круків московського імперіалізму “с.300, - 1972р №3 

16.6 “Боротьба двох антиподів” с.539 1972р №6

16.7 “Перетрушування Авангарду будови соціалізму” с.906 1972р, - №8-9 

16.8 “Єдинодержавність – програма ювілейного року Московської імперії”. с.1115 1972р №10-11

16.9 “Івана Дзюбу – “покаяли” с.22 1973р. №1 

16.10 “До становища в Україні і завдань української спільності у світі” с.137 1974 №2

16.11 “ Що їх лякає” с. 579 1974 №6 

16.12 “ Вчора і нині в Україні (до 30 ти річчя УГВР)” с.712 1974, - №7-8

16.13 “ Кількісно - якісна діалектика потопає у спекуляціях (спроба аналізу за пресою СРСР)” с.908 1974р №7-8

16.14 “У штурмі вирішального року “ с.169 1975р №2

16.15 “ Куди ж партія веде?” с.401 1975 №4, - 16.16 “ У ювілейному галасі “отечественной “перемоги” с.649. - 1975 №6

16.17 “Хто виграв перемогу у В’єтнамі “ с.962 1975р.№7-8  

16.18 “ Магістральний шлях аграрної політики московських большевиків” с.1103 1975 № 10

16.19 “У тумані московського миро творення “ с.1110 1975 №10

16.20 “ Провал урожаю і “передового господарства московської імперії” с.1221 1975 №11

16.21 “ Імперські лихоманки “ с.261 1976р №3

16.22 “Лицедійство імперських комівояжерів (25 й з’їзд КПУ– бойового загону КПСС) “ с.659 1976р №6 ,7, 8

16.23 “Маховик колективізму в дії” с.970 1976 №9 

16.24 “В імперському царстві “зрілого соціалізму”” с.1229 1976р №11

17 “Енциклопедія Українознавства” т.5 перевидання в Україні Львів, НТШ, 1996р с.1861

18 “Визвольний шлях” 1979р. липень, серпень с.772-773  

19 там же с. 756-757

Теги:
2013-05-07 06:01:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар