«Iнший» Макс Вебер - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » «Iнший» Макс Вебер

«Iнший» Макс Вебер

«Протестантська етика і дух капіталізму»: похорон міфів
Олександр КАРПЕЦЬ

Зараз активно пропагується міф про те, що український народ повинен у єдиному пориві будувати капіталізм, а «гегемоном» боротьби є середній клас. У деяких «світлих» головах і взагалі народилася «геніальна» ідея: прищепити нашому хворому соціуму «етику протестантів», щоб зійшов на нас «святий дух капіталізму», про який говорив Карл Еміль Максиміліан (Макс) Вебер. Схоже, наші інтелігенти, як і колись, відповідають «високому національному стандарту», з якого знущався Тарас Шевченко: «Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя»...

Парадокс у тому, що Вебер був зовсім не в захопленні від «протестантської етики» й «духу капіталізму». Він був обурений тим, що в ході історії етика та дух деградували. Змушений був визнати, що протестантизм дуже неоднозначний. А головне — найважливішим рушієм «побудови капіталізму» була не «етика протестантів», а прагнення наживи, підлота, грабіж, убивство... Що і спостерігається в сучасній Україні!

Реформація і протестантство пов’язані з м. Гейдельбергом у Німеччині. Тут 1518 р. на церковному соборі захистив дисертацію Мартін Лютер. 1563 р. у стінах місцевого університету з’явився «Гейдельберзький катехізис» — основа віри та повчання Реформаторських церков. 1905 р. професор Гейдельберзького університету Макс Вебер у книзі «Протестантська етика і дух капіталізму» досліджує феномени Реформації, протестантства і капіталізму. У 1918—1920 рр., через 400 років після Лютера, в Гейдельберзі лекції Вебера слухав студент з родини євреїв-ортодоксів Еріх Фромм, який пізніше в бестселері «Втеча від свободи» (1941) досліджував метаморфозу західного суспільства — від протестантизму до фашизму і суспільства споживання.

«СПРАВЖНІЙ ВЕБЕР»

Ідеї Вебера заведено тлумачити так. Капіталізм — це засноване на вільній приватній ініціативі раціональне господарювання з метою отримання максимуму прибутку при мінімумі затрат. Капіталізм — система поведінки, заснована на етиці протестантів кінця середньовіччя — початку Нового часу. Протестанти жили в демократичних громадах, заперечували будь-яку владу, окрім Божої, а віру в Бога вважали особистою справою, на відміну від колективної віри католиків. Звідси почуття особистої відповідальності. Будучи в основному людьми бідними, протестанти вели господарство ощадливо й раціонально. Вони оголосили бажаними Богу завзяття в праці, аскетизм, бережливість, чесність. Економічний успіх вони вважали знаком Божим щодо обраності, а його відсутність — карою Божою за гріхи.

Але у Вебера є й інший мотив. Він вважає протестантів наполегливими, працелюбними, але безбарвними людьми, єдиною емоцією яких було відчуття суворості жорстокого, нудного, безбарвного, чужого світу. Сучасну йому буржуазію Вебер називає «нікчемностями, сластолюбцями та фахівцями без свого погляду». Він визнає, що на зміну релігійному завзяттю в праці, аскетизму, приватній ініціативі приходять споживацтво, пристосовництво і бюрократія. Вебер говорить, що від «духу капіталізму» залишився один капіталізм, коли шукають не порятунку працею в ім’я Бога, а лише вигоди. Вебер намагається пояснити хиби капіталізму тим, що буржуа зрадили протестантській етиці й Богові. Загалом правильно, але протестантство і Реформація на ділі дуже відрізняються від поширених міфів про них.

ЛЮТЕР І КАЛЬВІН

Діяльність Мартіна Лютера (1483—1546) прийнято оцінювати позитивно: він зробив людину незалежною від церкви в її вірі в Бога, звільнив віру від мертвих догм, переклав Євангеліє з латини німецькою. Ідея Лютера про те, що відповідальність за долю і порятунок у вірі лежить на самій людині, а не на владі та церкві, стала основою політики та ідеології Заходу.

Але, за Лютером, людина не спроможна на добро, бо її природа — гріх і зло. Лише переконаність у своїй безпорадності та порочності є головною умовою благодаті Божої; лише приниження, відмова від власної волі, внутрішньої свободи, гордині й пристрасті дає шанс на порятунок. Це не щира віра, але сумнів і тривога ізольованого, слабкого індивіда, який ненавидить світ. Лютер знаходить вихід у тому, чого намагається позбутися: в рабській покірності зовнішнім силам — Богу і владі.

Жан Кальвін (1509—1564) був диктатором Женеви і підпорядкував світську владу церкви. За його наказом палили на багаттях учених. За Кальвіним, доля людини залежить не від її діянь, а від Божого визначення, яке обраним дарує порятунок і прирікає на прокляття знедолених. Обраними кальвіністи вважали саме себе, а всіх інших — проклятими. Це спроба подавити сумніви й тривогу шляхом перетворення на безвільне знаряддя вищих сил. У певному сенсі з кальвінізму виросли сучасні демократії англосаксонського зразка з усіма їхніми суперечностями.

ВІДРОДЖЕННЯ, РЕФОРМАЦІЯ І ВЕЛИКА СЕЛЯНСЬКА ВІЙНА

Наприкінці середньовіччя посилилося усвідомлення особистістю своєї відособленості та прагнення до свободи. Але діалектика свободи веде до ізольованості індивіда, відчуттю його безсилля і нікчемності перед соціумом.

Становлення капіталізму в Європі пов’язане з трьома суперечливими течіями: Відродженням, Реформацією і безперервними повстаннями селян і міської черні, кульмінацією яких стала Велика селянська війна.

Відродження було культурою олігархії з числа багатих клерикалів, аристократів і бюргерів. Звільнення від догм релігії давало їм упевненість, владу, ініціативу, багатство, силу, честолюбство, блиск.

Селяни були безправною масою. Разом із міським люмпеном вони стали соціальною базою кривавих повстань. У нових ученнях Реформації селяни шукали задоволення почуття помсти за своє тяжке життя і відродження первісного християнства з його надією на братерство і справедливість.

Особливим було становище середнього класу — торговців, ремісників. Капіталізм давав надію на багатство і свободу. Але монополія олігархії та ринкова конкуренція придушували волю, породжували сумніви й тривогу. Реформація стала ідеологією, насамперед, середнього класу, бо відповідала психічному стану й економічному становищу дрібного буржуа. Всупереч поширеній думці, середній клас у своїй масі страждає від наростання капіталізму. Олігархія витісняла його на узбіччя життя, позбавляючи впевненості та привілеїв середньовіччя. Чернь вимагала знищення будь- яких привілеїв. Відчуваючи себе іграшкою соціальних сил, середній клас шукає вирішення сумнівів і тривоги в догматах Реформації про сліпе підкорення порочної людини Богові, владі, праці. Аскеза, бізнес, успіх — це не лише спосіб вижити, а й придушення тривоги й сумніву.

КАПІТАЛІЗМ: ЯК ЦЕ ПОЧИНАЛОСЯ...

Зародження капіталізму не можна звести лише до етико-релігійних явищ у середовищі дрібного буржуа. Протягом декількох сторіч у Європі і на планеті Земля розігрувалися дві найбільші трагедії — первинне накопичення капіталу і колонізація. Спираючись на історичні документи XIV— XIX сторіч, Маркс у знаменитому «Капіталі» показав справжній шлях становлення капіталізму.

При феодалізмі особистої свободи в сучасному розумінні не було. Але переважна частина нижчих класів мала власність, яка давала впевненість, дозволяла годувати себе і родину. Міські ремісники об’єднувалися в цехи, де жорстко визначалася поведінка, але гарантувався стабільний дохід, доступ до знарядь праці, сировини, ринків збуту. Незважаючи на феодалізм, селяни в Англії ХIV — XV сторіч де-факто мали землю і знаряддя праці. Це були «yeomanry» — вільні землероби. («Благородного розбійника» Робіна Гуда Вальтер Скотт називає «добрим йоменом», ударною силою армії Кромвеля також були «йомени»).

За раннього капіталізму гроші, засоби виробництва, ресурси належать меншості, а більшість формально вільна, відчужена від ресурсів, управління виробництвом, від розподілу його продуктів, змушена продавати свою працю. «Побудова капіталізму» була експропріацією чи пограбуванням масового приватного власника. Основою «первісного нагромадження» була не етика протестантів, а прагнення наживи, підлота, грабіж, убивство, монополії та безбожні закони. Концентрація капіталу в руках олігархії знищила цехи ремісників — основу вільних міст, які Маркс називав «яскравою квіткою середньовіччя». У мільйонів вільних селян було відібрано землю, державні та церковні землі в ході Реформації привласнено олігархією, багато які народи в колоніях було знищено чи перетворено на рабів. З’явилoся безліч «пауперів» — майже безкоштовна наймана робоча сила для капіталістичних виробництв. Якщо вони не хотіли йти в найми, їх заганяли силою.

«Етика протестантів» у масі своїй не була «вищим виявом благородства», і відкрив її аж ніяк не Вебер. Задовго до нього, посилаючись на більш ранніх авторів, Маркс знущається з поняття «протестантського духу», говорячи про злочини протестантів: багаті протестанти Англії за допомогою влади ув’язнювали пауперів, щоб примусити їх безкоштовно працювати; протестанти-колоністи Північної Америки, пишаючись своєю набожністю, відбирали землі індіанців, знімали з них скальпи, не вважали їх за людей, хоча перед Богом усі рівні!..

Усупереч міфам, домарксівський капіталізм XVII — XIX сторіч — це не торжество приватних власності та ініціативи, а знищення масової приватної власності та придушення масової приватної ініціативи для концентрації капіталу в руках олігархії та експлуатації інших. Це не відповідає реаліям «розвинутих країн», бо капіталізм там «несправжній»...

КАПІТАЛІЗМ: ДО ЧОГО ЦЕ ПРИЗВЕЛО...

За винятком соціальних гарантій, у СРСР був не соціалізм, а крайня форма держкапіталізму, коли наймані працівники повністю відчужені від власності. За ідеєю, соціалізм — це побудована на кооперації, а не конкуренції «асоціація виробників», які володіють і керують власністю самі. «Розвинені країни капіталізму» досягли великого успіху в «побудові соціалізму», причому справа не лише в широких політичних правах і соціальних гарантіях, але й у тому, що маси володіють і керують власністю в приватній, акціонерній та інших формах.

Але «розвинуті країни» — це капіталізм монополій, коли ринок поділено, а на зміну ініціативі прийшло пристосовництво. Корпоративна і державна бюрократія відчужують індивіда від власності та держави навіть при формальних праві власності та політичних правах. Реалізувати себе можна лише будучи гвинтиком системи. Примус замінено на маніпулювання. Світова економічна система дозволяє задовольняти примхи своїх громадян за рахунок експлуатації чужих.

ВЕБЕР, МАРКС ТА ІНШІ

Вебера часто порівнюють із Марксом... Маркс — це харизма, геній, виходець із багатої єврейської родини, який відмовився від затишної кар’єри професора університету, обрав шлях бунтаря, створив науку і релігію одночасно. Вебер — видатний інтелектуал і ерудит, але лише академічного зразка. Намагаючись спростувати Маркса, Вебер підтвердив його погляди. Марксизм — це не лише доктрина економічного детермінізму. Маркс справедливо твердив, що соціо-економіка є система відносин між людьми, тобто передусім психологія з її морально-етичними засадами. За Марксом, об’єктивний соціо-економічний процес — це наслідок цілеспрямованої, суб’єктивної діяльності людей. Вебер вважав капіталізм етикою економічної поведінки, чим підтвердив більш широкі погляди Маркса щодо середнього класу в Європі. Думка Вебера про занепад етики протестантів і духу капіталізму говорить про його глибоке розчарування в цивілізації, що співзвучно Ніцше та Шпенглеру. Аналогії виникають і з російськими правдошукачами. Герцен, Достоєвський, Бердяєв, вирвавшись із російської азіатчини до Європи, були шоковані тим, що Європа — це не спадщина античності, лицарства і Просвітництва, а царство ситого, дріб’язкового гендляра. Микола Бердяєв говорив про метаморфозу Заходу: «Образ лицаря змінився образом міщанина-крамаря». Те ж саме і у Вебера: «Ця нікчемність (буржуа. — O. К. ) уявляє, що досягла такого рівня цивілізації, який до цього ще не досягався».

ВЕБЕР І СУЧАСНІСТЬ

«Розвинений Захід» дійсно здається «втіленням Раю». Але ХХ сторіччя і початок XXI сторіччя розвінчують багато які міфи. Як і казармовий «соціалізм», «розвинутий капіталізм» не розвиває, а придушує масову ініціативу на догоду монополіям, бюрократії й пристосовництву. Світові війни, хижацький грабіж планети, війна культур спростовують ідеї Вебера про раціональність цивілізації. Експлуатація країн і континентів, саме поняття додаткової вартості спростовують міф про «дух капіталізму». Споживацтво, меркантильність, гедонізм спростовують міфи про бережливість, працьовитість і аскетизм західних обивателів. Прагнення успіху і слави, масові припадки споживчого і маскультового жадання говорять про повну втрату сенсу життя і спробу приховати морально-психологічну неповноцінність, подавити невротичну тривожність і сумніви в розумності існування.

І навряд усе це угодне Богові! Патологічнa жадоба грошей і слави відкинула Бога, замінила його на ідолів, а так звана християнська цивілізація — як східна, так і західна — безнадійно перекрутила Письмо!

Статтю російською мовою читайте в газеті "День"

2007-03-03 17:02:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар