Інкерман. Печерний монастир та фортеця Каламіта - Україна Incognita
Україна Incognita » Маршрут №1 » Інкерман. Печерний монастир та фортеця Каламіта

Інкерман. Печерний монастир та фортеця Каламіта

Роман Маленков

Уявіть собі високі круті пагорби від схилів яких, ніби ножем, відрізали велетенські скибки, залишивши прямі скельні стінки. А під стінками дороги, будинки… Тут же насип залізничної колії та хрести церков, а зверху, на пагорбі, високі руїни старовинної фортеці. Виглядає це дуже ефектно. А я ще думав їхати, чи не їхати. Але вийшло все саме собою. Із Ялти я повертався Севастопольським шосе, Севастополь вирішив об’їхати окружною й здалеку, недалеко від дороги побачив руїни фортеці Каламіта. 

Інкерман розташований біля гирла річки Чорна (тут вона утворює бухту). До 1991 року це місто називалося Білокамєнск, а із 1957 по 1976 рр. це взагалі була частина Севастополя. Хоча окремий населений пункт тут існував задовго до того, як заснували Севастополь. Називався він Каламіта й був значною фортецею грецько-візантійського князівства Феодоро.

Феодоро, як окрема держава, з’явилася у 12 столітті. Столицею цього князівства було місто Мангуп. Воно вело постійну боротьбу із Генуезькими колоніями за право володіти південнокримським узбережжям.Зі сходу князівство охороняла фортеця Фуна, а із заходу – Каламіта. Остання вважалася одночасно й головним торгівельним портом князівства, хоча сам порт, розташований в гирлі Чорної приблизно за кілометр від фортеці, мав назву Авліта.

Фортеця Каламіта. Надбрамна башта та башта №2

Топонім «Каламіта» перекладають по-різному. Із новогрецької це «гарний мис», із давньогрецької - «очеретяна», хоча є й інші тлумачення.

Фортеця Каламіта та поселення розташоване під її стінами були значним перевалочним пунктом у торгівлі півдня із північчю. Тому генуезці вважали Каламіту небезпечним конкурентом для власного порту, що був розташований у Чембало (нинішня Балаклава). Вони неодноразово нападали на фортецю феодоритів й навіть захопили та спалили її у 1433 році. Феодоро відбило та відбудувало Каламіту, але у 1475 році фортецю захопили турки й вона надовго стала турецькою.

Схеми фортеці Каламіта та монастиря. Друга схема із путівника: Крым экскурсионный. Путеводитель. 50 популярных маршрутов. - Изд-во "Библекс", 2009.

Турки значно перебудували фортецю й перейменували її. Нову назву – Інкерман («печерна фортеця») фортеця отримала за велику кількість печер, розташованих навколо. Печери ці були переважно штучні, утворені в результаті видобування білого каменю.

Фортеця Каламіта та турецький Інкерман – дуже різні укріплення. Каламіта мала тонкі мури (товщиною близько метра), які вкривав тонкий парапет. Воїни пересувались вздовж стін по дерев’яним помостам. Фортеця мала п’ять прямокутних напівбашт. Мури та напівбашти були складені на вапняному розчині. Рови були відсутні.

Турки значно перебудували фортецю. Мури потовщили вдвоє (у зовнішній бік), напівбашти також підсилили та закрили із тильного боку, вирубали сухий рів, збудували барбакан. Над тунелем брами було споруджено артилерійський каземат.

Нинішня Каламіта – це напівзруйновані башти та нікчемні залишки мурів, неглибокий кам’яний рів із печерами-казематами та великий дерев’яний хрест на місці, де колись стояла церква. Є ще печерний монастир, прямо під фортецею, але про нього пізніше. Усе це з одного боку, під горою, оперізує залізничний насип, а з іншого – глибокий терасований кар’єр. Хоча виглядає Каламіта зовсім не похмуро. От бувають сумні і мляві руїни, а ці веселі й життєрадісні. Романтичні.

Скеля, на якій стоять залишки фортеці, нині називається Монастирською. Фортечна огорожа обмежує крайню частину скелі із тих боків, де вона доступна для пішоходів. А з боку урвища піднятися на схил неможливо, тому тут укріплень немає.

Барбакан (башта № 4)

Дорога у фортецю нині проходить через тунель під залізничним насипом. Далі вона через старовинне кладовище стрімко дереться догори і упирається у надбрамну вежу, яка стоїть на краю багатометрового урвища. Наступна башта (№2) стоїть за 12 метрів від надбрамної. Від неї починається висічений у камені сухий рів-пастка із печерами, які виконували функції таких собі дотів.

Башта №3 кутова, тому вона дуже потужна і має розміри 12х13 метрів у плані. Особливості її конструкції важко зрозуміти, адже башта дуже поруйнована (майже повністю). Вона виступає вперед за лінію мурів й повинна була фланкувати рів.

Башта №4 збереглася найкраще, тому вона найцікавіша. Винесена за рів, вона виконувала функції барбакану й була фактично самостійною фортечною спорудою. Із основною огорожею її з’єднував мур, прокладений впоперек рову. Верхом цього муру воїни могли переходити із башти до фортеці і назад. У 18 столітті в башті №4 розташовувалася в’язниця. Раніше було ще дві, але від них залишилось небагато.

Надбрамна башта та башта №2

Також на території Каламіти є залишки (фактично лише підмурки) середньовічного християнського храму. Будували його феодорити, ну а зруйнували, мабуть, турки, хоча достеменно це невідомо.

В 17 столітті Інкерман перетворився у велике місто та значний торговий центр. Через нього відбувалася торгівля із південним берегом Криму. Фортеця в той час вважалася досить потужною, але її змогли захопити і зруйнувати козаки (а от які - невідомо). Потім, звичайно, фортецю відбудували.

У 1773 році зйомочна партія із російських кораблів, під керівництвом штурмана І.Батуріна, склала перший план міста Інкерман. Згідно з планом всередині фортеці було сім будинків, а навколо неї стояло ще 50 будинків, об’єднаних у вісім кварталів. Під горою розташовувалось село з тією ж назвою, що і фортеця – Інкерман. У ньому було ще 30 будинків.

Регулярні російські війська вперше з’явилися в Інкермані навесні 1777 року. Пробули вони тут два роки. Під керівництвом легендарного генерала Суворова росіяни збудували декілька берегових батарей (утому числі й в Інкермані). Але у 1779 році війська Суворова залишили місто, а укріплення зруйнували (щоб не дістались туркам).

Після приєднання Криму до Росії у 1783 році фортеця Інкерман втратила своє значення, хоча бойові функції їй ще довелося виконувати. Так у 1854-1856 роках, під час Кримської війни та оборони Севастополя, Каламіта була опорним пунктом інкерманської позиції російських військ. А під час другої оборони Севастополя в період радянсько-німецької війни на Монастирському пагорбі стійко утримували позиції бійці 25-ї Чапаєвської стрілкової дивізії. Біля підніжжя гори, на території монастиря Святого Климента стоїть нині пам’ятник героїчним стрільцям.

Монастирська скеля пронизана значною кількістю печер. В одній з них ще у 7-9 століттях було засновано печерний монастир Святого Климентія Папи. Цей святий був одним із перших Римських Пап й загинув смертю мученика у Херсонесі від рук римських вояків імператора Траяна (його втопили, прив’язавши до кам’яного якоря).

Монастир Святого Климентія нині та на початку ХХ ст.

Монастир складався із трьох печерних храмів, найбільшим з яких був храм Святого Климентія. Існував монастир до 1485 року. Тоді, під тиском турецького інкерманського гарнізону, монахи залишили обитель.

У 1852 році з ініціативи архієпископа Іннокентія в печерах знову відкрили невеличкий монастир – Інкерманську кіновію в ім’я Святого Климентія. У часи Кримської війни монастир знову закрився, але відродився у 1867 році. Тоді реставрували три печерні церкви, збудували наземний храм – Троїцький, а також спорудили будинок настоятеля. Пізніше, на честь чудесного спасіння імператора Алєксандра ІІІ, під горою звели ще один наземний храм – Святого Пантелеймона, а у 1907 році зверху на Монастирській горі в пам’ять про Кримську війну збудували церкву Святого Миколая. Ця церква не збереглася, хоча на німецьких фото періоду оборони Севастополя (ймовірно, 1942 року) руїни церкви ще стоять, як і руїни ще кількох будівель.

Від печерних храмів на Монастирську гору вели прорубані у скелі унікальні сходи. Вони існують і нині.

Монастирський комплекс повернули монахам вже після розпаду СРСР. Почалося відновлення обителі. Церкву Святої Трійці та покої настоятеля реставрували. Зруйнований в радянський період храм Святого Пантелеймона відбудували «з нуля». Провели реставраційні роботи у печерних храмах.

Була в монастирі ще одна церква – Святого Євграфія. Заснували цей храм у 13 столітті, а на початку 20-го – відновили. Але в радянський період, під час розробки вапнякового кар’єру, унікальний храм, із залишками середньовічних фресок, повністю засипали грунтом.

Комплекс монастиря Святого Климентія та фортеця Каламіта, розташована над монастирем, становлять дуже цікавий та ефектний туристичний об’єкт. При нагоді обов’язково відвідайте! Рекомендуємо.

Текст та фото Романа Маленкова, ukrainaincognita.com

При написанні використано путівник: Веникеев Е.В. Севастополь и его окресности. – Москва: Из-во «Искусство», 1986.

Теги: Крим
2012-07-17 17:42:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар