Ідеї для ХХІ століття: великий кооператор Борис Мартос і сьогодення - Україна Incognita
Україна Incognita » NB! » Ідеї для ХХІ століття: великий кооператор Борис Мартос і сьогодення

Ідеї для ХХІ століття: великий кооператор Борис Мартос і сьогодення

Євген АНДРОС – завідувач відділом філософської антропології Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України, кандидат філософських наук

Сьогодні перед Україною стоїть воістину визначальна проблема: чи зможе український селянин в ході ринкових реформ залишитися людиною, чиїми правами, інтересами та потребами, як і його людською гідністю, ніхто не посміє знехтувати. Це питання питань. І відповідь на нього, як на мене, одна: це шлях кооперації як магістральний шлях людиномірного розвитку села.

Зазначене питання, як і відповідь на нього, виникли на українській землі не сьогодні, а мають сторічну передісторію. Сторічну з лишком передісторію як власне кооперативного руху, так і заглибленої рефлексії стосовно нього низки провідних українських економістів: М.Туган-Барановського, В.Тотоміянця та інших. А серед них чільне місце займає творча спадщина видатного теоретика і організатора кооперативного руху в Україні у дореволюційні часи та в часи Центральної Ради і уряду Директорії УНР Бориса Миколайовича Мартоса (20.05.1879 р. Гразиськ Лубенського повіту Полтавської губернії – 19.10.1977 р., США).

Б.Мартос походив зі старовинного козацького роду. Батьки забезпечили йому класичну за тих часів освіту: гімназію, а потім математичний факультет Харківського університету. В університеті Б.Мартос навчався довго, бо, ставши студентом, відразу ж поринув в український революційний рух, спочатку через студентські гуртки, потім як член Революційної Української Партії (РУП), а з 1905 року – Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). Як активний учасник українського політичного руху був тричі заарештований і відбував покарання.

Закінчивши нарешті у 1906 році університет, у 1906-1910 роках викладав у гімназіях та вищих курсах Харкова, але як неблагонадійний був позбавлений педагогічної практики. Тому у 1910-1917 рр. він цілковито віддається справі організації усіх можливих форм кооперації, передовсім на селі, працюючи в кооперативних організаціях Волині, Полтавщини та Кубані. До 1917 року – інспектор кооперації Полтавського губернського земства. Отже, у ці роки він був одним із організаторів кооперативних товариств в Україні та на Кубані, головою ради центральної організаційної структури кооперації України – Дніпросоюзу.

Водночас із 1905 і до 1920 року Б.Мартос є членом УСДРП. Цей факт має велике значення для усвідомлення його світосприймання та світорозуміння, оскільки у розділі “Теоретичні засади” програми УСДРП, прийнятої 1905 року, записано чітко і однозначно: дивись розділ “Теоретичні засади” Ерфуртської програми (1891 р.) Німецької соціал-демократичної партії – провідної партії Другого Інтернаціоналу, на базі якого потім постав Соцінтерн. А останній, як відомо, відіграв визначальну роль у формуванні нинішнього обличчя західноєвропейської цивілізації.

У роки Української революції 1917-1920 рр. Б.Мартос був членом Центральної і Малої Рад від фракції УСДРП, членом ЦК Селянської спілки, заступником її голови. З червня по серпень 1917 року – генеральний секретар (міністр) земельних справ Генерального секретаріату (уряду) Центральної Ради, з вересня по листопад 1917 року - товариш (перший заступник) генерального секретаря земельних справ. Учасник антискоропадської опозиції. З грудня 1918 року міністр продовольчих справ, а з квітня по серпень 1919 року очолював уряд УНР і водночас обіймав посаду міністра фінансів.

З 1920 року – у вимушеній еміграції. Був одним із організаторів та професором Української господарської академії в Подебрадах (Чехія), у 1936-38 рр. – директор Українського технічно-господарського інституту (там само). У 1945 році переїхав до Мюнхена, де став засновником і ректором Української вищої школи економіки (1945-1949 рр.). У 1954-1958 рр. працював в Інституті вивчення СРСР. З 1958 року жив у США.

Отже, говорячи про Б.Мартоса, слід зазначити, що це був фундаментально освічений фахівець (у галузі математики та фінансової справи, української та світової теорії і практики кооперації), котрий водночас мав колосальний практичний досвід організації на українських теренах різноманітних форм кооперації, передовсім сільськогосподарської. Увесь його, зорієнтований на засадничі європейські цінності світогляд, як і його теоретичний та найперше практичний досвід, а також робота в урядах першопроходців української суверенної держави – урядах Центральної Ради та Директорії УНР, викристалізувалися зрештою у значний науковий доробок, передовсім у сферах кооперації та фінансової справи (праця “Кооперативна ревізія” (1927 р.) – зокрема). Не маючи змоги зупинитися на характеристиці усього цього доробку, коротко скажемо про особливо значиму для нашого сьогодення роботу, знаменну, виношену і вистраждану Б.Мартосом – “Теорія кооперації (Курс лекцій)”, написану і вперше видану у 1923-24 рр.

Праця ця доволі ідейно осяжна, бо ж у ній йдеться (спираючись як на власний український досвід організації кооперації, передовсім сільськогосподарської,  так і на увесь тогочасний зарубіжний досвід) і про засади кооперації як способу організації господарства без визиску, і про її форми, і про принципи організації, і, зрештою, про увесь механізм функціонування кооперації.

Не спиняючись на докладному розгляді усіх цих детальних викладок, для нас найважливіше зосередитись на мотивації Б.Мартоса, на концептуальних засадах його теорії кооперації.

У роботі йдеться передовсім про причини необхідності створення кооперативних об’єднань на селі. У цьому плані слід підкреслити, що стилю мислення Б.Мартоса притаманна масштабність і заглибленість. Відтак, Б.Мартос проводить ґрунтовний аналіз успішного, ефективного, прибуткового виробництва і доходить висновку, що єдиною формою такого виробництва, але котре за своєю суттю спрямоване не на визиск працюючих, а, навпаки, на плекання особистості, максимально можливе задоволення її матеріальних та духовних потреб, як і її правової захищеності, є кооперація. Особливо це стосується сільськогосподарської кооперації, яка, за умов панування у суспільстві капіталу, приватної власності, є єдино можливою формою протистояти визиску, експлуатації трудового люду: “Цілком зрозуміло, що трудові елементи, які відчувають на собі визиск, не можуть задовольнитися своїм економічним становищем, яких гнітить також принижене правове становище, увесь час киплять обуренням і шукають засобів, як звільнитися од цієї системи капіталістичного визиску”.

Центральним завданням кооперативного руху відповідно виступає “боротьба за самостійне економічне становище, за визволення од залежності економічної, за усунення визиску в дорозі обміну”, боротьби, котра й “утвердила рух кооперативний з його методами... Кооперативний рух так само, як і політичний, і профспілковий, і національний має свої особливі завдання. Але ідеал – той самий: визволення від визиску, од всякого гніту; утворення умов, що найбільш сприяють розвиненню особи і нації, матеріяльному й духовному поступу людства”.

Проте при цьому підкреслюється, виходячи із розуміння людського єства як предковічного, що йдеться саме про людину, таку, якою вона є, в усій різноманітності її інтересів та потреб, про особистість, яка на селі просто не має іншого шляху самозбереження і саморозвитку, окрім шляху кооперації вільних, суверенних, рівноправних людей, особистостей: “Виступаючи проти визиску, кооперація підходить до людини не з боку морально-релігійних інтересів, а з боку господарської вигоди. Цим принципово відрізняться кооперація від соціялістичних та релігійних общин, але в цьому ж і сила кооперативного руху. Кооперація не шукає людей з виключною індивідуальністю, вона задовольняється людиною такою, як вона є; вона не каже їй забувати свої власні інтереси, а навпаки, во ім’я цих інтересів, вона кличе до об’єднання, до організації спільного господарства, до спільної праці, організованої на громадських принципах. Кооперація сподівається досягти усунення визиску не шляхом морального переродження визискувачів,  а шляхом об’єднання тих, хто терпить від визиску”.

Отже, кооперація за своєю суттю є організацією, створеною на громадських засадах, саме нижчих верств суспільства, які терплять найбільший визиск у буржуазному суспільстві: “збільшуючи закупну силу, кооперація тим самим притягає симпатії нижчих, трудових верств суспільства, що бачать у ній порятунок, один із засобів боротьби проти визиску. Отже, не дивно, що кооперація виникла й поширилася серед нижчих верств суспільства, серед трудової його частини”, бо саме остання найбільш зримо, на власному досвіді, відчуває усі принади тих суперечностей, котрі пронизують суспільне життя, відчуває низку, як пише Б.Мартос, “ненормальних явищ: багатства поруч із злиднями; задоволення кожної примхи поруч із турботою про шматок хліба; ... велич багатства і розкішне життя належать часто тим, хто цілком не працює, не утворює ні однієї корисної речі; поруч із ним напівголодним ходить той, хто невпинно працює над утворенням запасів їжі, напівроздягнений той, чиї руки виробляють одежу; у вогкому, темному кутку живе сім’я того, хто будує величезні кам”яниці”.

Відповідно, у цих нижчих верств “росте ненависть до тих, хто завдяки своєму матеріяльному становищу має можливість їх визискувати. З того повстає боротьба, яка тягнеться довгі роки, яка не раз затримує поступ, ба навіть доводить до руїни. Відповідно до обставин, ця боротьба набирає ріжного змісту, і відповідно до того, користується ріжними методами”.

Найбільш перспективним шляхом подолання визиску, особливо на селі, на погляд Б.Мартоса і є кооперація. Принциповою її особливістю, котра й надає їй цю перспективність, є те, що кооперація за самою своєю природою не протистоїть буржуазному суспільно-економічному устрою, а органічно у нього вписується, водночас відкриваючи можливість для цілковито легальних засобів радикального спротиву і подолання визиску з боку нового панства, новоявлених нуворишів: кооперація “не вириває людини з сучасних умов життя і не відокремлює їх од решти суспільства; і вона намагається в існуючих умовах, в існуючому оточенні організувати господарство на таких підставах, щоб не було визиску, ця відсутність будь-яких ілюзій, це тверезе відношення до існуючих в суспільстві умов, це стремління використати реальні обставини і стосунки – є основна прикмета кооперації, яка одріжняє її від різного роду утопічних теорій та дає життєздатність кооперативному рухові”.

“Кооперація не ставить своїм завданням перебудувати сучасний лад в суспільстві, замінити його новим; вона не одмежовується також од сучасного життя; вона лише, так би мовити, доповнює його”. Причому доповнює радикальним чином, а саме, дозволяє за нинішніх українських реалій вирватися величезному секторові української людності – третині усього населення держави, до того ж найбільш упослідженій його частині – українським селянам із лабет як нинішньої розрухи, так і ще більш жахливої перспективи перетворення усіх їх поспіль на батраків нових хазяїв життя на селі.

От тільки була б добра воля влади на це, бо в нинішньому українському селі нічого без “начальства” – районного, обласного чи столичного – не робиться, неможливо нічого зробити. Як і особливі сподівання, звісна річ, на Верховну раду, бо саме вона, зрештою, законодавчо визначає та закріплює ту чи ту стратегію подальшої господарської спрямованості та соціокультурного облаштування села.

Через це наступна думка Б.Мартоса має принципове значення, бо в ній гранично чітко виписана ідея про кооперацію як чи не єдину можливість зберегти принцип рівноправності в економіці, а, отже, і саму можливість для селян залишитися людьми, не будучи назавжди перетвореними на найбільш упосліджену частину українського суспільства – безправних рабів новоявлених хазяїв життя: кооперація “не ставить своїм завданням замінити грошову систему розплати якоюсь іншою, вона не заміняє систему заробітньої платні системою рівного розподілу виробів, як то ми бачили в комуністичних общинах. Зате вона намагається ... збільшити долю своїх членів в суспільному розподілі. Стоячи на принципі рівноправства в економічному житті, вона намагається організувати продукцію і обмін так, щоб кожен одержував винагороду відповідно до тих затрат матеріялів і робочої сили, які він зробив; а це значить, що кооперація стремить усунути зиск на капітал, якого б походження не був той зиск: чи то буде земельна рента, чи відсоток на грошовий капітал, чи надмірно висока оплата ініціативи підприємця”.

Ринкова економіка може працювати ефективно, коли в ній немає місця монополізму, коли сповна зреалізовуються засади конкуренції. Через це сільськогосподарська кооперація, яка за визначенням усуває монополізм на ринку (у тому числі монополізм перекупників, трейдерів) значно розширює, зміцнює конкурентне середовище, а отже, і ефективність функціонування ринкової економіки. У такому плані Б.Мартос говорить про “недостачу конкуренції, монопольне становище підприємця, як головне джерело зиску. Практика кооперативна на кожному кроці показує наочно, що появлення кожного нового кооператива, це є появлення конкурента, і то дуже небезпечного, для того чи іншого підприємця”. У такому контексті, що принципово, кооперація відіграє повійну функцію – ствердження конкурентного середовища, котре сприяє розвиткові ринкових засад господарювання, і водночас постає як надзвичайно потужна перепона на шляху до посилення визиску нижчих верств населення, трудового люду, покупця, а, головне, пересічного селянина: “Граючи ролю конкурента, кооператив впливає на ціну краму в інтересах покупців, або на оплату праці в інтересах працюючих мас. І в тім, і в другім випадку досягається мета кооперації: поліпшення добробуту нижчих верств населення”.

Відтак, зрозумілим стає той страшенний спротив, який будуть чинити кооперації новітні хазяї життя, для яких створення системи кооперативів по всій Україні є як дуже вагомим засобом обмеження їх прибутків, так і, що, мабуть, є іще більш серйозним, виступає найбільш вагомою перепоною їхнього шаленого, нестямного прагнення повсюдно стати глитаями на селі. Через це, “ставлячи своїм завданням підвищити добробут своїх членів шляхом утворення власного підприємства, що має виступити як конкурент капіталістичних підприємств, кооперація не може сподіватися на прихильне відношення до неї з боку приватних підприємців. Збільшуючи частку свої учасників в суспільному розподілі, вона тим самим зменшує частку підприємців, а саме зменшує зиск, який вони отримують зо своїх капіталів. Логічним наслідком цього є вороже відношення до кооперативного руху з боку капіталістичних верств суспільства”.

І, навпаки, кооперація, як зазначає Б.Мартос, викликає симпатії нижчих, трудових верств суспільства, які бачать у ній порятунок, могутній засіб боротьби проти визиску. Відтак, зі смислового боку “кооперація являє з себе один із засобів поліпшити добробут нижчих верств суспільства через звільнення їх од визиску з боку верстви капіталістів. На підставі того, що було вище сказано, можна визначити кооперацію як спільну діяльність певної групи людей, що має завданням поліпшити їхній матеріальний і духовний добробут шляхом організації кооперативів”.

Говорячи ж про найбільш прикметні ознаки кооперації, Б.Мартос виокремлює такі з них, як, насамперед, об‘єднання: “Тільки шляхом об‘єднання може боротися працюючий люд проти визиску. Кожен зокрема робітник – цілком беззахисний проти капіталіста”. Причому, що принципово, це об‘єднання людей, осіб, а не капіталів. Мета кооперації – поліпшення добробуту, краще задоволення своїх матеріальних і духовних потреб, поліпшення умов життя своїх членів. Далі, це є вільне, добровільне об‘єднання людей, селян, відтак наступною ознакою кооперації є рівноправність його членів. Подальшими ознаками кооперативу є принцип самодопомоги і створення спільного підприємства. Метою ж цього спільного підприємства є не зиск на капітал, а збільшення заробітку своїх членів і зменшення видатків на споживання.

У контексті цих визначальних ознак кооперації “кооператив є добровільне, на принципі рівноправности і самодопомоги засноване об‘єднання людей з метою поліпшення свій добробут шляхом ведення на спільний рахунок підприємства, яке має збільшувати трудовий заробіток учасників, або зменшувати їхні видатки на споживання, відповідно до використання ними цього підприємства, а не по кількості вкладеного капіталу”.

Б.Мартос також окреслює низку ознак кооперативу, спрямованих на реалізацію основної мети кооперації – цілковите усунення визиску селян з боку новоявлених глитаїв, нинішніх та тих, для кого це найбільш заповітна їхня мрія. До цих ознак відносяться, зокрема, наступні: прагнення усунути посередників; усунення зиску та поліпшення добробуту; поліпшення умов праці; тенденція до соціальної трансформації: “Взагалі кооперація сприяє зменшенню ролі капіталістів у народному господарстві, а натомість збільшенню ролі працюючих”.

Зауважимо при цьому лише наступне: особливо підкреслюється Б.Мартосом, зокрема при характеристиці культурно-просвітницької діяльності кооперації, що ця діяльність є не другорядною, а знаходиться у центрі уваги членів кооперативу та його керівництва: робота бібліотек, клубів, медпунктів, шкіл, сплата за навчання сільських дітей у технікумах та вузах тощо.

Підсумовуючи, слід сказати, що бачення сільськогосподарської кооперації Б.Мартосом, засноване у своїх глибинних підвалинах на перетині європейської традиції кооперативного руху ХІХ та початку ХХ сторіччя та традиції у цьому питанні української, теж особливо активної на початку ХХ сторіччя, дає зразок для нинішніх організаторів сільськогосподарського виробництва та життя (чи відсутності останнього як людиномірного) на селі. Досвід Б.Мартоса, теоретичний і практичний (на ниві кооперативного руху в Україні впродовж 1910-1920 рр.), сконденсований у його фундаментальній, і котра ні на йоту не втратила своєї значущості й нині, праці – “Теорія кооперації” – повинен стати приводом для найширшої суспільної дискусії щодо питання майбутнього українського села, майбутнього, котре за обставин, що склалися сьогодні, видається вельми та вельми примарним. Але це не означає, що не слід працювати і сподіватися навіть тоді, коли все навкруги здається безнадійним.

   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар